Провідникова система серця.

Окремі м’язові волокна серця (кардіоміоцити) , які за своїми властивостями наближаються до ембріонального міокарда і називаються р-клітинами , здатні самостійно генерувати збудження і передавати їх атиповим кардіоміоцитам. Ці атипові кардіоміоцити розташовані групами, тобто вузлами , мають у своїй структурі мало скоротливих елементів і є стійкими до гіпоксії.

Саме ці атипові кардіоміоцити і створюють провідникову систему серця, яка складається з синусного (синоатріального) і передсердношлуночкового (артвентикулярного) вузлів , міжвузлових і міжпередсердних з’єднань, передсердно-шлуночнового пучка Гіса, який поділяється на праву та ліву ніжки, що йдуть по міжшлуночковій перегородці і далі, у вигляді волокон Пуркінє , поширюється на ввесь міокард.

Синусовий (синусно-передсердний, синоатріальний) вузол є І-им водієм ритму і міститься біля місця впадіння верхньої та нижньої порожнистої вен у праве передсердя. Від нього відходять 3 пучки, що передають збудження артріо-вентрикулярному вузлу.

Атріовентрикулярний (передсердно-шлуночковий) вузол є ІІ-им водієм ритму і міститься у товщі передсердно-шлуночкової перегородки. Від нього починається пучок Гіса, що є ІІІ-ім водієм ритму, який проходить міжшлуночкову перегородку, ділиться на праву і ліву ніжки пучка Гіса, що йдуть зліва та справа від цієї перегородки до верхівки серця та переходять у волокна Пуркінє (ІV водій ритму), котрі безпосередньо контактують з клітинами скоротливого міокарду.

Фізіологічні властивості міокарду.

Для міокарду характерні наступні фізіологічні властивості : збудливість , автоматизм, провідність, здатність до скорочення, рефрактерність.

3.1.Збудливість серцевого м’язу.

Явище збудливості залежить від концентрації вільних іонів з внутрішнього та зовнішнього боку клітинних мембран та їх проникності. Мембрана кардіоміоцитів має ряд особливостей.Вона через відповідні канали здатна пропускати за градієнтом концентрації іони NA, K, CA, Cl.

Серце підкорюється закону «все або нічого», тобто на подразнення воно відповідає збудженням всіх волокон або не реагує зовсім. Цими властивостями серце відрізняється від нервової тканини та скелетних м’язів, де кожна клітина збуджується ізольовано.

Автоматизм

Автоматизм – це фізіолічна властивість виникнення спонтанної, без зовнішніх впливів, деполяризації у кардіоміоцитам провідникової системи.

Провідність.

Збудження, яке автоматично виникає у синусно-передсердному вузлі, по провідниковій системі передається до наступного передсердно-шлуночкового вузла і далі до скоротливих крдіоміоцитах через нексуси та синтицій.

Скоротливість.

Клітини міокарду скорочуються синхронно (одночасно) завдяки тому, що швидкість проходження збудження по провідникових кардіоміоцитам у 5 разів більша швидкості його поширення між робочими клітинами. Синхронність підвищує потужність міокарду та нагнітаючу функцію шлуночків.

Рефрактерність.

Рефрактерність - це нездатність клітини відповідати на подразнення.У кардіоміоцитах період абсолютної (повної) рефрактерності відповідає фазам деполяризації, швидкої, ранньої та повільної реполяризації (0,1,2). Її тривалість становить приблизно 250-270мс. Період відносної рефракттерності, коли серцевий м’яз здатний відповідати скороченням лише не дуже сильне (надпорогове) подразнення, триває близько 30мс. Після цього настає період нормальної збудливості, коли навіть надпороговий подразник викликає збудження і скорочення кардіоміоцитів.

Велика тривалість періоду рефрактерності (у 100 разів більший , ніж у скелетних м’язів) має особливе значення. У цей час серце не здатне відповідати на інші подразники, в т.ч. повторні високочастотні. Це запобігає розвитку тетанусу міокарду, який міг би зумовити зупинку серця, так як припинилась б його нагнітальна функція. Під час періоду рефрактерності шлуночки встигають розслабитись і починають заповнюватись кров’ю.