5. Заповіт та історична спадщина Ярослава Мудрого.

Великим ударом для літнього Ярослава була смерть його старшого сина, спадкоємця престолу Володимира в 1052 р. Старшим серед Ярославичів став Ізяслав. Великий князь був прихильнішим до освіченого і врівноваженого Всеволода, але, побоюючись братовбивчих воєн, заповів Русь по своїй смерті турботам усіх трьох, наставляючи їх жити у братерській любові й визнавати старшинство Ізяслава. У його безпосереднє управління переходили Київ і Новгород. Святослав одержав Чернігівську землю і Тмутаракань, а Всеволод — Переяславську й Ростово-Суздальську землі. Двом молодшим синам Ярослава, Вячеславу та Ігорю, дісталися Волинь і Смоленська земля. У Полоцьку залишався племінник великого князя Брячислав Ізяславич, а Прикарпаття переходило внукові Ростиславу, синові померлого Володимира Ярославича.

Це не означало, що держава роздробилася. Розподіл земель між членами правлячого дому за принципом старшинства був традиційною практикою, при цьому сувереном усієї Русі вважався великий князь, який володів Києвом. Його молодші брати, сини і племінники виступали в ролі намісників окремих земель-князівств і часто переходили з міста в місто. Державна єдність Русі, при всіх внутрішньополітичних конфліктах і перипетіях боротьби за престол, зберігалася до 30-х років XII ст.

Помер Ярослав Мудрий 20 лютого 1054 р. у своїй резиденції під Києвом — Вишгороді. В останні дні біля нього був улюблений син Всеволод, який перевіз тіло батька до Києва і спільно з братами та онуками покійного поховав його в мармуровому саркофазі в Софійському соборі.

Правління Ярослава Мудрого було одним із блискучих періодів в історії Київської Русі. Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження давньоруської держави як провідної сили Східної Європи, метою Ольги і Володимира — прилучення Русі до християнської віри й основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав Мудрий, відновивши державну єдність після смут і усобиць перших років по смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці. Саме за Ярослава було закладено ті основи вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й суспільній думці, книжковій освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов'янських народів протягом усіх наступних століть. За його князювання культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ став одним із найбагатолюдніших і найкрасивіших міст Європи.

Він значно розширив і зміцнив кордони своєї держави, заснував нові міста (Юр´єв на західному березі Чудського озера, Ярославль в Поволжі, «городи» на Росі тощо), вів успішну боротьбу з печенізькими ордами. Завдавши їм нищівної поразки під стінами своєї столиці, він розгорнув тут небачене досі будівництво. За часів правління Ярослава площа Києва сягнула 70 гектарів, тут з´явилися нові величні споруди, які вражали сучасників своєю довершеністю і величчю: Софійський собор, монастирі Святої Ірини та Георгія Побідоносця. «Місто Ярослава» оточували грандіозні земляні вали висотою близько 14 м і рови завширшки 13-18 м, які за потреби могли заповнюватись водою. Парадний в´їзд до столиці Русі прикрашали Золоті ворота, над якими сяяла позолочена баня церкви Благовіщення.

Після смерті Ярослав був похований у стінах власного дітища -Софіївського собору. «І, принісши положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії. - зазначив літописець. - І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість».

Краніологічні дослідження черепа князя Ярослава, показали: у його зовнішності, за наявності деяких скандинавських елементів, усе ж переважали риси, притаманні слов´янам Подніпров’я. Він був людиною досить високого для свого часу зросту - близько 172-175 см., з середнім за висотою обличчям, різко випнутим носом дещо хвилястої форми, і «тонко окресленими, відносно неширокими вилицями». Ці риси й лягли в основу скульптурного «документального» портрету князя Ярослава - першої, але, за висновками фахівців, дуже вдалої антропологічної реконструкції М.Герасимова.

1 У зрілому віці його чекала нова неприємність: перелом обох кісток гомілки і крововиливу в колінний суглоб тієї ж правої ноги. Анатомічне дослідження скелета Ярослава підтвердило також літописні свідчення про те, що він особисто на чолі своєї дружини впродовж багатьох років брав участь в численних військових походах. За висновком відомого радянського лікаря-паталогоанатома Д.Рохліна, який вивчав скелет Ярослава, князь, мабуть, добре володів мечем: опосередковано про це свідчать зміни в будові суглобів і кісток, які пов´язані з навантаженнями під час застосування цього різновиду холодної зброї.