Безпека людини, суспільства, національна безпека.

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких зазнають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій, – запобігати їх виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адекватні ситуації, що склалася. Безпека громадян – це основний обов’язок держави. Тому, кожна країна розробляє свої стратегії забезпечення національної безпеки.

Під національною безпекою розуміють систему заходів, спрямованих на запобігання й ліквідацію загроз для стійкого розвитку особистості, суспільства, економіки й держави.

Національна безпека складається із зовнішньої і внутрішньої безпеки.

Зовнішня безпека має два рівні: загальнопланетарний (глобальний) і міждержавний. Зовнішня безпека залежить від екологічного, військового, радіаційного, епідеміологічного, кримінального, природного, культурно-морального та інформаційно-психологічного чинників.

Внутрішня безпека пов'язана із загрозами економічного характеру, наприклад, перетворення ринку на кримінально-монопольний, а також загрозами військового перевороту, витоку інформації, здійснення терористичних актів, виникнення надзвичайних подій соціального, політичного, психологічного, природного, біологічного й технічного походження, недотримання Конституції та прав людини.

Іноді коли влада не справляється зі своїми обов’язками щодо забезпечення національної безпеки в країні, або її зусиль замало, на допомогу приходять суспільні рухи. У критичних ситуаціях такі сили можуть мати навіть більше значення, ніж традиційна опора на державні структури безпеки (армію, правоохоронні органи та ін.). При цьому йдеться про задоволення потреб у безпеці за допомогою соціально-позитивних способів і засобів, а не через належність до суспільно небезпечних форм об'єднання людей: структур організованої злочинності, шовіністичних партій та ін.

Культура безпеки як елемент загальної культури, що реалізує захисну функцію.

Проте, на побутовому рівні наша безпека залежить від нас самих – в широкому розумінні від культури безпеки громадян, у вужчому – від слідування нормам безпеки.

Масштаби смертності від нещасних випадків невиробничого характеру в Україні втричі вищі ніж у країнах Європейського Союзу, інших розвинених країнах, у 60 разів більше ніж на виробництві, майже у 200 разів перевищують кількість загиблих у надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру. Ігнорування безпеки часто спричиняє пожежі та ДТП. За перші три місяця 2012 р. кількість пожеж в Україні становила 16696 (на 34,2 % більше ніж за відповідний період 2011 р.), в них загинуло 1217 осіб (1091 особа в 2011 р.), прямі збитки становили 380170 тис. грн, а непрямі – 977159 тис. грн. За той самий період на автодорогах України сталося 45310 ДТП, в яких загинуло 860 та травмовано 6334 особи. Таким чином стан безпеки життєдіяльності громадян становить загрозу для національної безпеки в соціальній і економічній сферах і призводить до поглиблення демографічної кризи.

Така статистика є наслідком двох факторів: необережного поводження та ігонрування техніки безпеки громадянами (1), а також недостатнє розуміння на політичному рівні необхідності впровадження культури безпеки у різних сферах життєдіяльності (2). Спостерігається недостатня активність державних органів з регулювання безпеки щодо упровадження у практику концепції культури безпеки як ефективного інструмента створення і безперервного підтримання безпечних умов праці і життя, і, відповідно, відсутність нормативних документів з упровадження концепції культури безпеки у практику на підприємствах, у закладах та установах, що використовують техногенно-небезпечні технології.