16 Листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки. Поховали с. А. Крушельницьку у Львові на Личаківському кладовищі поруч з могилою друга і наставника — Івана Франка.

У 1993 році у Львові іменем С. Крушельницької названо вулицю, де вона прожила останні роки свого життя. В квартирі співачки відкрито меморіальний музей Соломії Крушельницької.

Сьогодні ім'я С. Крушельницької носять Львівський оперний театр, Львівська музична середня школа, Тернопільське музичне училище (де виходить газета «Соломія»), 8-річна школа в селі Біла, вулиці у Києві, Львові, Тернополі, Бучачі (див. Вулиця Соломії Крушельницької).

У Дзеркальному залі Львівського театру опери й балету встановлений бронзовий пам'ятник Соломії Крушельницькій.

В 1982 році на кіностудії ім. О. Довженка режисером О. Фіалко був знятий історико-біографічний фільм «Повернення Баттерфляй», присвячений життю й творчості Соломії Крушельницької. Картина заснована на реальних фактах життя співачки й побудована як її спогади. Партії Соломії виконує Гізела Ципола. Роль Соломії у фільмі виконала Олена Сафонова. Окрім того, створені документальні фільми, зокрема “Соломія Крушельницька” (режисер І. Мудрак, Львів, “Міст”, 1994) “Два життя Соломії” (режисер О. Фролов, Київ, “Контакт”, 1997), підготовлено телепередачу з циклу “Імена” (2004), документальний фільм "Solo-mea" з циклу "Гра долі" (режисер В. Образ, студія ВІАТЕЛ, 2008).

В 1997 році Національним банком України була випущена в обіг пам'ятна монета, номіналом у 2 гривні присвячена 125-річчю від дня народження співачки.

18 березня 2006 року на сцені Львівського національного академічного театру Опери та Балету ім. С. Крушельницької відбулася прем'єра балету Мирослава Скорика «Повернення Баттерфляй», що базується на фактах з життя Соломії Крушельницької. В балеті використовується музика Джакомо Пуччіні.

Відкрито меморіальну дошку й меморіальний музей-садибу Соломії Крушельницької (1963, с. Біла Тернопільського району), діють кімната-музей (с. Білявинці Бучацького району), та музично-меморіальний музей у Львові, встановлено надмогильний пам'ятник «Співучий Орфей» на Личаківському цвинтарі (1978, м. Львів; скульпт. Т. Бриж, арх. Л. Скорик), пам'ятний знак на Майдані мистецтв (м. Тернопіль), випущено марку і конверт, присвячений 125-річчю від дня народження (1990). та ювілей. монету (1997). Іменем

Прижиттєвий портрет Крушельницької написала Я. Музика.

Скульптурні портрети Крушельницької створили Л. Біганич, В. Власов, Є. Дзиндра, Я. Мотика, В. Одрехівський, Е. Мисько (Львів), О. Пасіка (Київ).

1983 на Київській студії художніх фільмів створено фільм «Повернення Баттерфляй» (за мотивами однойменного роману В. Врублевської, режисер О. Фіалко).

1995 відбулася прем'єра вистави «Соломія Крушельницька» (автор Б. Мельничук, І. Ляховський) у Тернопільському обласному драматичному театрі (нині академічний театр). Від 1987 у Тернополі проводять Конкурс імені Соломії Крушельницької. Щорічно у Львові відбувається міжнародний конкурс імені Крушельницької; традиційними стали фестивалі оперного мистецтва.

2010 р. відкрито пам'ятник С. А. Крушельницькій у Тернополі.

Цікаві факти

17 лютого 1904 року в міланському театрі «Ла Скала» Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу «Мадам Баттерфляй». Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху… але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пуччіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. 29 травня — на сцені театру «Ґранде» в Брешії відбулася прем'єра оновленої «Мадам Баттерфляй», цього разу — тріумфальна. Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. Після вистави, зворушений і вдячний, Пуччіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй»

Лідія Липковська – визначна оперна співачка ХХ ст. з когорти українських акторів оперної сцени, талант яких належить до скарбниці світової музичної спадщини. Хоча за життя в численних схвальних рецензіях та статтях Липковську називали російською співачкою, вона сама, на відміну від декого із співвітчизників, пишалася українською культурою, завжди зберігала в серці любов до рідного краю. І дарма недоброзичливі критики дорікали їй за “польсько-український акцент, за малоросійську сльозу". Її навіть називали "хохлушкою з Полтави". Липковська в мемуарах писала, що “рідні малоросійські пісні, власні глибокі і правдиві почуття” були джерелом, яке наповнювало її талант.

Народилася Лідія Яківна Липковська 28 квітня 1884 р. в родині народного вчителя в селі Бабино Хотинського повіту. Декілька поколінь з родини Липковських залишили помітний слід в світі музики: скрипаль М. Небожинський, меццо-сопрано Петербурзького Імператорського театру Е. Трико. Знаменитою тіткою Лідії була Марія Заньковецька. Згадуючи дитинство, Липковська писала: ”Дивно виглядає моє життя, що обставини, в яких я жила до 12 років, не сприяли розвитку мого музичного дарування. Але це не так. Глухе село Бабино на тихому Дністрі, скромна сім'я народного вчителя, відсутність будь-якого інструменту і якої би то не було музики, крім хорового співу, все це не могло сприяти розвитку і прояву мого обдарування. Проте ніхто не заважав мені співати мої народні пісні і мріяти вчитися співу. У родині не надавали тому серйозного значення і насміхалися над дівчиськом-оригіналкою, яке уявляло себе майбутньою співачкою і марило театром”. Липковська згадувала, що любила вийти на берег Дністра, або на галявину лісу, і там досхочу віддаватися співу.

У житті одинадцятирічної дівчинки переломним став переїзд до Кам’янця-Подільського і вступ до Маріїнської жіночої гімназії. У 80-их роках 19 ст. Кам’янець-Подільський, як центр губернії, відзначався досить інтенсивним культурним життям. У репертуарі театральних труп, які гастролювали в місті, були твори Глінки, Даргомижського, Верді, Гуно, Бізе, Чайковського. На афішах майоріли імена відомих акторів того часу: Кропивницького, Заньковецької, Садовського. Інтелігенція, особливо молодь, захоплювались театром, музикою: популярними були студійні спектаклі гімназистів, музикальні вистави і вечори. Чоловічій хор духовної семінарії очолював майбутній талановитий композитор Микола Леонтович. “Що було для мене великою радістю? Місто! Театр! Для мене, яка ніколи не бачила міста і театру, це було знадливим”, – описувала Липковська свої враження від Кам'янця-Подільського. Дуже скоро ім'я Лідії Липковської стало відомим в місті і місцеві меломани заговорили про чудове сопрано церковного хору жіночої гімназії. У віці 14 років Липковська вже пізнала “радість піднятої театральної завіси”: вона приймала участь в численних благодійних концертах, незамінним був її голос і в церковному хорі. В серці Липковської завжди жили спогади про місто, в якому вона вперше відчула радість артистичного успіху, де відбулися важливі події її життя. Не раз вона згадує в своїх мемуарах про те, який вплив мали Кам'янецькі враження на її творчість: “В дитинстві я була релігійна, мені снилися чудові сни з ангелами, з святими, весь наш Миколаївський собор, білий з золотими куполами, на Різдво ми співали якось особливо, по-дитячому зворушливо, по-південному наївно... Ми “славили” Різдво, ходили по місту з “вертепом”, плакали над маленьким дерев'яним Христом, жалілися йому на дитяче горе, пригощали ласощами з ялинки. На Великдень – інше, на Великдень, як би Вам передати? В той час наш підступний Смотрич шумів, бурлив, по урвищу збігали весняні струмки, з міського мосту кидались закохані... Ми, гімназистки, мріяли на цьому мості, а потім, на довгій великопостній службі, розповідали одна одній пошепки небувальщини про кам'янецьких “Ромео і Джульет”. Великодні пісні були першими піснями нашої молодості. Мене за мій голос, за моє п'ятиголосне "Господи помилуй!" називали в місті "пташкою". На недільну службу багато народу приходило послухати як я співаю "Да виправиться”. Що тут таїти? – я була дуже-дуже горда моїм "успіхом". Служив якось архієрей. Народу – повний собор. Починається наше "тріо", я хоробро виходжу вперед і даю тон. Боже, що то було! Так сфальшивити, як тоді сфальшивила могла тільки я ... примадонна! Почала співати – ще гірше. Вступив хор – жах. “Наш регент кинувся з вибаченнями до архієрея, а той сказав: “Хіба помилилася? Голос чарівний і помилилася чарівно". Пізніше в рецензії на арію Джульєтти у виконанні Липковської критики не могли зрозуміти чому секрет того, що актрисі вдалося створити найкращий образ Джульєтти на російській сцені. І лише один з них з газети "Новое время" (19 квітня (2 травня) 1909, 11889) наблизився до розгадки, зазначивши, що Джульєтта Липковської "сповнена духом перших бруньок весни", а драматизм її надломлений і втомлений.

А про кам’янецькі витоки ролі Офелії Лідія Липковська сама писала в мемуарах: "Якось, під час великої перерви, розпустивши волосся і зробивши "безумні очі", принаймні мені так здавалося, я почала виконувати сцену безумства Офелії. В класі зібралося більше 30 дівчаток. Я так ввійшла в роль, що плакала справжніми сльозами, а припадками безумства лякала учениць, що спостерігали за моєю грою з великою цікавістю... Можливо, в розвитку драми я би дійшла до найвищої кульмінаційної точки, якби, відступаючи назад, не потрапила в обійми начальниці гімназії... Через декілька років я, виконуючи роль Офелії в паризькому “Гранд-опера” часто в сцені безумства Офелії бачила хоча на мить себе серед класу гімназії і цю сцену з начальницею на чолі, себе заточену під арешт”.

Через декілька років на зустрічі з ученицями Маріїнської гімназії в Кам'янці-Подільському Липковська побачила в кабінеті тієї ж начальниці свій портрет.

При цьому не можна не зауважити, що Кам'янець-Подільська Маріїнська гімназія була одним з найкращих жіночих учбових закладів України і переконливим підтвердженням того є свідчення сучасників про високий рівень освіти самої Липковської, її літературні успіхи.

Саме в Кам'янці-Подільському відбулася подія, яка змінила особисте життя Лідії Липковської і мала вплив на її творчу кар’єру. У віці 17 років вона закохується в молодого кам'янчанина Христофора Маршнера – студента східних мов Петербурзького університету. В дусі романів того часу, проти волі батьків, Лідія Липковська одружується з ним і виїжджає до Петербургу.

23 серпня 1903 року під прізвищем Маршнер Лідія Яківна вступає до Петербурзької консерваторії. Свій вибір вона зробила проти волі чоловіка, і, можливо, тому, ступаючи на артистичний шлях, Лідія Яківна повернула собі прізвище Липковської. Вже в 1906 р. після виконання ролі Джильди в опері Джузеппе Верді “Риголетто” це ім'я стає відомим всій театральній громадськості Росії. По-різному складалася артистична кар'єра Липковської, її стосунки з театральними чиновниками, антрепренерами, але при цьому вона завжди мала успіх у публіки, яка кожну партію в виконанні актриси оцінювала як тріумф.

У 1909 р. з участі в "Руському сезоні" в Парижі починається всесвітня слава української співачки. Гастролі в містах Європи, Північної Америки, Японії, Китаю, Австралії, Нової Зеландії, Єгипту чергувалися з виступами в Петербурзі, Москві, Києві. Але серед усіх країв, в яких їй вдалось побувати, Липковська найкращим вважала "рідну Малоросію'', завжди прагнула завітати до батьківської домівки, зустрітися з родиною, друзями. Найпоетичніші рядки в її мемуарах присвячені рідному краю: "Весна була рання, коли я приїхала. Одягнувся наш сад в весняне вбрання, чарівні трелі пташок і сонця яскраве світло надсилали мені свої вітання. Біля вікна моєї кімнати ріс бузок і пахучий кущ рози, куди щовечора прилітали солов'ї давати свій концерт". При зустрічах з родиною, друзями завжди була присутня музика: "Мій батько був дуже музикальним, грав на скрипці і склав з селянських дівчат і хлопців гарний хор – він знався в хороших голосах – відзначав, що мій голос розвився, став сильнішим – я співала під акомпанемент цього хору багато українських пісень і церковних наспівів, з яких п’ятиголосне “Господи помилуй" було моїм улюбленим і викликало захоплення."

Кожного разу Липковська із задоволенням виступала з концертами в маленьких містечках Поділля, Бесарабії, Буковини, завжди мала теплий прийом в місті своєї юності. Здавалося, талант актриси не мав кордонів, аж поки їх не проклала жовтнева революція 1917 року. У вирії подій другої Світової війни 1941-1944 р.р. життєва доля відносила Лідію Липковську все далі і далі від Батьківщини.

Померла Лідія Липковська 22 березня 1958 р. в Бейруті на 74 році життя.

Сучасники не обходили увагою творчість співачки: біографи, критики, журналісти, поети і письменники прагнули збагнути, в чому сила її таланту: відповідь на це запитання дав близький друг Лідії Липковської російський поет Ігор Сіверянин у вірші "Певица лилий полей Сарона" (1909 р.):

На жаль, на Україні ім’я великої співачки ХХ ст. не вшановане належним чином. Матеріали про Лідію Липковську мають зайняти належне місце в експозиції майбутнього музею Хотина.