4. 5. Закону про кримінальну відповідальність за національним та універсальним принципами

Кримінальний закон діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь залежно від їх вчинення відповідними категоріями осіб. У теорії кримінального права це визначається як принципи чинності кримінального закону в просторі, часі, національний принцип та універсальний принцип.

Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність — це поширення його дії на відповідну територію країни.

Згідно із законодавством, він сформульований так: «Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом» (ст. 6 ч. J КК).

4. Територіальний принцип чинності закон Відповідно до положень ст. 6 чч. 2 та З КК злочин вважається вчиненим на території України, коли:

S він початий, продовжений, закінчений або припинений на території України;

S він початий за межами України, а дії, що утворюють його об'єктивну сторону, здійснені на території України;

S дії, що характеризують об'єктивну сторону злочину, вчинені за межами України, а суспільно небезпечний наслідок настав на території України.

S коли виконавець злочину або хоча б один з його співучасників діяв на території України.

Зауважимо, що юрисдикція України щодо визначення злочинності та караності діянь, вчинених на ЇЇ території, може зазнавати обмежень або, навпаки, може розширюватися на підставі укладених і ратифікованих Україною міжнародно-правових актів. Приміром, відповідно до Мінської конвенції країн СНД від 22.01.1993 «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» (статті 2 та 72), дозволяється здійснювати за дорученням сторони учасниці цієї Конвенції кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочини в цих країнах на підставі норм чинного кримінального законодавства України.

Передача кримінального провадження допустима і в протилежному напрямку - від України іншим країнам-учасницям конвенції, що відповідним чином обмежує чинність територіального принципу дії кримінального закону.

Обмеження юрисдикції України можуть мати місце і в частині виконання вироку.

На території України відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» діють і норми міжнародних правових актів (договорів), учасниками яких є Україна. Як визначає ч. 1 ст. 9 Конституції України, такі норми є складовою частиною національного законодавства України, тобто є імплементованими у національне законодавство.

Чинність законодавства про кримінальну відповідальність за національним та універсальним принципами полягає у поширенні дії кримінального закону на відповідне коло осіб.

5. Принцип громадянства в ККУ.

У ч, 1 ст. 7 і в ст. 8 визначено такий принцип дії кримінального | закону у просторі, як принцип громадянства. Відповідно до цього принципу:

1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК України як провило, тобто якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України;

2) іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за й межами, піддягають відповідальності за КК України як виняток, тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, е особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній знаходився на території України або був виданий їй.

2. Громадянин України - це особа, яка набула громадянства України у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Винятковий перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України "Про громадянство України".. Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну. -

Законодавство України не визнає подвійного громадянства. Водночас, такі факти можуть мати місце у випадках, коли інша держава не визнає своїм обов'язком повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час провадження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства).

Особою без громадянства , що проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином 1 яка має постійне місце проживання на території України на підставі українських документів - посвідки на постійне проживання. Це може бути особа, яка перебуває на території України як іммігрант, прибула на навчання на термін дії угоди про навчання тощо.

4. Положення ч. 2 ст, 7 відтворює правовий принцип ne bis in idem (одна дія двічі не карається), який випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, Що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону, і ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Під особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 слід розуміти

осіб, які відповідним судовим рішенням були засуджені з призначенням їм покарання. У межах дії Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах до вказаних осіб належать також особи, які були засуджені без призначення їм покарання, щодо яких було винесено рішення про застосування до них примусових заходів медичного чи виховного характеру, а так само особи, які були виправдані або звільнені судом від кримінальної відповідальності. Особами, які зазнали покарання, відповідно до Конвенції не є особи, щодо яких рішення про звільнення від кримінальної відповідальності було прийнято органом дізнання, слідчим або прокурором.

У зв'язку з різним визначенням складу злочину у кримінальному законодавстві різних країн може постати проблема встановлення факту, зазнала особа покарання за цей самий злочин або за інший. У таких випадках слід визначити, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння. Якщо, наприклад, особа вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого, але зазнала покарання за межами України лише за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, це не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за КК України за вчинене діяння з урахуванням його фактичних наслідків. Те саме стосується і випадків, коли особа за межами України зазнала стягнення за діяння, яке за законодавством відповідної держави визнається адміністративним порушенням, а за законодавством України - злочином.

Конституція України {cm. cm. 4, 9, 25,26, 61). Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973р. (п. 7ст. 14).

Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15травня 1972р. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995р. (cm. cm. 35-37).

Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 p. Ратифікована Україною 6 квітня 2000 p.

Закон України 'Про громадянство України" у редакції від 18 січня 2001 p. (cm.cm. 1-5).