4. Наука теорії держави і права в системі суспільних наук?

У центрі уваги багатьох гуманітарних наук — питання про держа­ву і право. Але кожна з цих наук вивчає державу і право лише в ме­жах свого об'єкта.

Філософія — основоположна наука про загальні закономірності розвитку суспільства і природи. Вона науково обґрунтовує суспільне буття в цілому; вивчає найзагальніші закономірності суспільного розвитку, включаючи й ті, що мають відношення до держави і права; досліджує місце і роль держави і права в розвитку суспільства в ціло­му, виступаючи теоретичним підґрунтям для юридичної науки. На межі філософії та юридичної науки розвивається філософія права.

Соціологія — наука про суспільство як цілісну систему, про сус­пільні інститути, процеси і групи, вивчає проблеми управління сус­пільними процесами. Безперечно, держава і право є суспільствознав­чими категоріями, проте соціологія суттєво відрізняється від них, за­лишаючи поза увагою юридичні аспекти функціонування держави і права, робить основний акцент на суто соціологічні питання.

Політологія — наука, яка вивчає політику, політичну систему та її складові: політичні інститути, політичні відносини, політичні проце­си і політичну діяльність. Держава і право невіддільні від політики, від влади. Державна влада є найвищою формою політичної влади. Але політологія також абстрагується від вивчення юридичних пи­тань, залишаючи у сфері свого інтересу лише суто політичні.

Історія вивчає різні типи цивілізацій, етапи суспільного розвитку, зміну суспільно-економічних формацій, конкретні форми держав у різних народів на певних етапах розвитку, правові пам'ятки. Але іс­торія не робить узагальнюючих висновків щодо державно-правових явищ з погляду їх юридичної сутності.

Економічна теорія вивчає економічні відносини між людьми, від­носини виробництва, обміну і розподілу. При цьому не можна обій­ти роль держави і права в цих процесах, адже нормальне функціо­нування економіки залежить від ефективності правового регулюван­ня в цій сфері. З другого боку, тип держави і права багато в чому залежить від рівня розвитку економіки, яка є основою життєдіяль­ності суспільства. Але ця наука також не торкається їх юридичних аспектів.

Соціальна психологія вивчає методи впливу на поведінку людей, її надбання є цінними для поглиблення знань правової свідомості, правового регулювання. Ця наука теж не торкається специфічних юридичних аспектів функціонування держави і права.

Таким чином, усі суспільні науки так чи інакше під своїм кутом зору вивчають державу і право. Але тільки теорії держави і права притаманні ці суспільні явища як самостійний (і самодостатній) пред­мет дослідження. Проте при їх вивченні теорія держави і права вра­ховує прогресивні надбання інших суспільних наук, використовує їх для повнішого і глибшого розуміння державно-правової дійсності.

5. Роль теорії держави і права у формуванні професійних якостей та правової культури юриста?

Теорія держави та права як юридична дисципліна - це фундаментальна, методологічна навчальна дисципліна в системі вищої юридичної освіти, що має замету підготувати юристів високої кваліфікації, сформувати в них гуманістичне правове мислення, здатність професійно забезпечувати реалізацію, охорону та захист прав і свобод людини, виявляти активність в утвердженні в Україні принципу верховенства права, в розбудові демократичної, соціальної та правової держави.

При цьому теорія держави та права - одна з небагатьох юридичних дисциплін, що безпосередньо пов'язана з формуванням професійної правосвідомості курсанта (слухача). Саме з вивчення теорії держави та права розпочинається закладання фундаменту індивідуальної правової культури. Правову культуру юрист не повинен використовувати як інструмент маніпулювання правовими нормами. Це може завдати шкоди розвитку державної системи. Правова культура юриста відображає як позитивне, так і природне право, співвідношення між цими феноменами культури, стиль і культуру праці, ставлення до громадян, захист їхніх законних інтересів тощо. Його правова культура діє синергетичне (співдружньо), відображаючи рівень, умови існування тих чи інших суспільств, етапи розвитку цивілізації. При цьому сліпе імпортування чужої культури ні в якому разі недопустиме.    Оскільки право виступає культурним феноменом, будучи частиною загальнолюдської культури, то правова культура становить цілісний правовий космос, що охоплює усі правові сфери суспільного життя. Суть культури саме і полягає у сприянні впорядкованості суспільного розвитку. Виходячи з цього, правову культуру називають “другою природою”, підкреслюючи, що остання не є механічною добудовою до основної, “першої природи”, а становить культурну трансформацію, культуризацію і культивацію всієї (єдиної) природи окремих людей і народів. Отже, право - це не культурний плід на дикому дереві, а плід окультуреного дерева. Правова культура юриста — це ступінь духовно-філософського осмислення духу природного і змісту позитивного права, коеволюції всіх його джерел у співвідношенні частини й цілого, раціональної власної професійної діяльності та уміле утримання (регулювання) фахової гармонії у правовому полі. Правова культура юриста виявляється як частина щодо правової культури суспільства (як цілого). Проте це зовсім не означає, що правова культура суспільства складається із суми правових культур всіх членів суспільства. Провідним тут є дух правової культури, джерела якого становлять духовні норми.    Якщо виходити з того, що правова культура юриста - це смислова цілісність, то частинами виступатимуть окремі дії юриста та його невикористаний потенціал. Це означає, що правоохоронцеві важливо усвідомити власні вияви частин правової культури, зрозуміти, що осягнути правове буття можна за умови усвідомлення цілісності правової культури. Але таке усвідомлення передбачає правильність вибору методів правового пізнання. Одним із таких методів є самоорганізація юриста.