70.Нормування іонізуючого випромінювання

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються „Нормами радіаційної безпеки НРБ 76/87" та „Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання" ОСП 72/87.

Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

А — персонал — особи, котрі постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

Б — обмежена частина населення — особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню;

В — населення області, країни.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров'ю:

І — все тіло, гонади та червоний кістковий мозок; Н — щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III — шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

Дози опромінення наведено в табл. 2.13.

Таблиця 2.13 Дози зовнішнього та внутрішнього опромінень

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік, для категорій Б — границя дози (Гд) за рік.

ГДД — найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами.

Еквівалентна доза Н (бер), накопичена в критичному органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значення, отриманого за формулою:

Н = ГДД x Т                                              (2.59)

В середньому нормальна опроміненість людини від природного радіоактивного фону, що складається з космічного випромінювання; випромінювання природно розподілених радіоактивних речовин на поверхні Землі, в приземній атмосфері, в продуктах харчування, воді тощо, складає протягом року приблизно 0,1 рад.

При роботі з рентгенівськими установками (для структурного аналізу, дефектоскопії) нормується потужність експозиційної дози РЕКСП на робочих місцях. Наприклад, при роботі електронних ламп — 14,3 10 ю Кл/кг с (20 МР/год), біля відеоконтрольного пристрою телевізійної системи на стороні, оберненій до оператора — 0,36-10'10 Кл/кг с (0,5 МР/год). Для установок, в котрих рентгенівське випромінювання є другорядним фактором (електронно-променеві установки для плавлення, зварювання та інших видів електронної обробки металів), нормоване значення РЕНСП складає для робочого тижня тривалістю 41 год 0,206 К)-'0 Кл/кг с (0,288 МР/год), 36 год — 0,18 ■ 10ю Кл/кг год (0,252 МР/год).

71.Пожежна безпека.Загальні відомості про процес горіння

Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів. До таких факторів, згідно з ГОСТ 12.1.004-91, належать: полум'я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розкладу матеріалів і речовин, дим, знижена концентрація кисню.

Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються: уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій; радіоактивні та токсичні речовини і матеріали, викинуті зі зруйнованих апаратів та установок; електричний струм, пов'язаний з переходом напруги на струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів внаслідок пошкодження ізоляції під дією високих температур; небезпечні фактори вибухів, пов'язаних з пожежами; вогнегасні речовини

Горіння – це швидко протікаюча хімічна реакція окислення речовин, що супроводжується виділенням теплоти і часто випромінюванням світла.

Для виникнення і протікання процесу горіння необхідні:

· горюча речовина,

· окислювач, в достатній для підтримки горіння кількості, та

· джерело запалювання.

Дія джерела запалювання, що призводить до горіння, називається запалюванням.

Джерелами запалювання можуть бути:

· горючі або розжарені тіла;

· електричні розряди;

· теплові прояви хімічних реакцій, мікробіологічних процесів і механічних дій;

· іскри від удару і тертя;

· ударні хвилі;

· сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання.

Розрізняють наступні види горіння : спалах, займання, самозагоряння і самозаймання.

Спалах – швидке згорання горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів. Температура спалаху – найнижча (в умовах спеціальних випробувань) температура горючої речовини (нітроемалі, лаку та ін.), за якої над її поверхнею утворюються пари і гази, здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для подальшого горіння. Чим нижча температура спалаху, тим небезпечніша горюча рідина.

Залежно від температури спалаху пари рідини поділяються на:

· легкозаймисті (ЛЗР) з температурою спалаху не вище 61°С (у закритому тиглі) або 66° C (у відкритому тиглі) і

· горючі рідини(ГР) з температурою спалаху вище вказаних величин.

Бензин, розчинники – дуже небезпечні ЛЗР з температурою спалаху пари від -17 до +44° С, до них належать також нітроемалі та більшість лаків.

У виробничих приміщеннях тара з ЛЗР і ГР може зберігатися тільки в металевих шафах, що щільно закриваються, або ящиках. Забороняється зберігати легкозаймисті або горючі рідини в посуді, що легко б'ється, а також у відкритому або непридатному посуді. Не допускається їх спільнезберігання з будь-якими іншими товарами і матеріалами.

Займання – спалах, що супроводжується появою полум'я. Температура займання – температура горючої речовини, за якої вона виділяє горючі пари або гази з такою швидкістю, що після займання їх від джерела запалювання виникає стійке горіння.

Самозагоряння – явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення горіння речовини за відсутності джерела запалювання. Залежно від імпульсу процеси самозагоряння підрозділяються на хімічні (внаслідок хімічних реакцій окислення речовин) імікробіологічні(в результаті діяльності мікроорганізмів в масі якої-небудь речовини).

Самозаймання горючих речовин можливе під дією тепловипромінювання від відкритих джерел вогню і розжарених тіл, в разі заломлення сонячних променів лінзами або скляними посудинами з рідинами. Внаслідок цього можуть загорітися, наприклад, тканини, просочені горючими рідинами. Температуру самозаймання деяких матеріалів наведено в табл. 1.

72.основні вогнегасні речовини та засоби гасіння пожеж

Основні способи припинення горіння:

1. Охолодження зони горіння або речовин, що горять, до певного рівня температури;

2. Ізоляція осередку горіння від кисню;

3. Зниження концентрації кисню в повітрі шляхом розбавлення його не горючими газами;

4. Хімічне гальмування (інгібування) швидкості реакцій окиснення (горіння) в полум'ї;

5. Механічне придушення полум'я сильним струменем води, порошку чи газу;

6. Створення умов вогнеперешкоди, за яких полум'я не має можливості поширюватися.

Практична реалізація способів припинення горіння може бути досягнута за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів.

До вогнегасних належать речовини, що мають фізико-хімічні властивості, які дозволяють створити умови для припинення горіння. Багато з них використовуються також для запобігання, обмеження поширення пожежі, захисту людей і матеріальних цінностей.

Використовуються такі основні види вогнегасних речовин:

• вода;

• вода з добавками, які підвищують її вогнегасну здатність;

• піна;

• газові вогнегасні суміші;

• вогнегасні порошки;

• комбіновані вогнегасні суміші.

Вибір вогнегасної речовини та способу її подачі визначається умовами виникнення й розвитку пожежі.

Кожному способові припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:

охолоджувальні (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та ін.);

розбавлювальні (діоксид вуглецю, водяна пара, інертні гази та ін.);

ізолювальні (хімічна та повітряно-механічна піна, пісок та ін.);

засоби хімічного гальмування горіння (вогнегасні порошки, брометил, хладон та ін.).

Дамо стислу характеристику основних вогнегасних речовин.

Вода - це найбільш поширений і достатньо ефективний вогнегасний засіб. Вода має високу теплоємність і добрі охолоджувальні якості. Під час гасіння пожежі вода, а точніше, певна її кількість випаровується внаслідок контакту з високотемпературним осередком. З літра води утворюється близько 1700 л пари. При цьому відбувається розбавлення реагентних речовин. Унаслідок великих значень теплоти пароутворення вода забирає із зони горіння велику кількість тепла, що, своєю чергою, забезпечує помітний охолоджувальний ефект.