1.3. Значення поділу замаху на злочин на види.

Значення поділу замаху на злочин на види. Поділ замаху на злочин необхідний насамперед для призначення покарання. Закінчений замах на злочин за ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближчий до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різниця в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, у виконанні об'єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб'єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах із матеріальними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об'єктивної сторони - суспільно небезпечний наслідок, хоча суб'єкт вже повністю здійснив діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з матеріальним складом не тільки відсутній суспільно небезпечний наслідок, а й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити [15, с. 244].

При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок не настає з різних причин.

При незакінченому замаху на злочин він взагалі не може настати, оскільки винний не закінчив саме діяння, необхідне для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані усі дії для його спричинення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому - тільки в окремих випадках [12, с. 127-129].

Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху інколи можуть бути підставою для пом'якшення покарання чи для повного звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11. Так, у зв'язку з відсутністю суспільної небезпечності не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням непридатних через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замах з абсолютно непридатними засобами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому, як очевидно із самого визначення замаху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосовує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спроба отруїти висушеним м'ясом гадюки тощо).

РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ЗАМАХУ НА ЗЛОЧИН

2.1.Субєктивні ознаки замаху на злочин.

Замах на злочин має такі основні суб 'єктивні ознаки:

1) діяння вчинюється з прямим умислом. Раніше КК 1960 р. спеціально не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу;

2) наявність у особи при вчиненні діяння мети - доведення злочину до кінця, тобто виконання в повному обсязі об'єктивної сторони задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.

При замаху на злочин з матеріальним складом особа усвідомлює, що її дії спрямовані на вчинення злочину, передбачає можливість або неминучість суспільно небезпечних наслідків та бажає їх настання. Тобто з суб’єктивної сторони замах характеризується наявністю в діянні особи саме прямого умислу. Ця новела є теоретично і практично важливою, передусім, тому, що припиняє тривалу дискусію в теорії кримінального права про можливість вчинення замаху на злочин із непрямим умислом. Крім того,  ч.1 ст.15 забов’язує суд, вирішуючи питання про замах, більш конкретно з’ясовувати психічне ставлення особи до вчиненого, спрямованість дії або бездіяльності на спричинення шкоди об’єкту [14, с. 232].

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних наслідків. Так згідно п. 4 постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи" замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання) [6, с. 223-232].