Методологічна основа процесу навчання.

Методологічною засадою (основою) процесу навчання є наукова теорія процесу пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його (пізнання) можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми і методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинного пізнання.

Спільне і відмінне між процесом навчання та науковим пізнанням.

Спільне процесу навчання та наукового пізнання		Відмінне між процесом навчання та науковим пізнанням
1.	Вони спрямовані на пізнання істини, об’єктивної дійсності.	1.	На всіх рівнях навчання об’єктивно не відкриваються нові знання – учні засвоюють уже пізнані істини, хоч відбувається дослідження об’єкта пізнання.
2.	І процес навчання і процес пізнання здійснюються за схемою: спостереження (чи пізнання) – осмислення – застосування.	2.	На пізнання явищ, процесів людство витрачало десятки, сотні років, а учень засвоює ці знання протягом уроку.
3.	Спрямованість на пізнання законів та закономірностей об’єктивного світу.	3.	Якщо в процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то під час навчання, крім засвоєння знань, передбачає формування умінь і навичок.
		4.	Практика у пізнанні є критерієм істини, а в навчанні перевіряти істину немає потреби – практика допомагає зрозуміти навчальний матеріал.

4.

Функції процесу навчання

1. Освітня функція – покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування умінь і навичок.

Знання – узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Види знань.

1. Основні терміни і поняття.

2. Факти щоденної дійсності.

3. Основні закони науки.

4. Теорії, що містять систему знань.

5. Знання про способи діяльності (методологічні знання).

6. Знання про норми ставлення до різних явищ життя (опорні знання).

Всі ці види знань поділяються на:

• Теоретичні знання – поняття, системи понять, абстракції, теорії, гіпотези, закони, методи науки.

• Фактичні знання – одиничні поняття (знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи тощо).

Освітня функція повинна забезпечити:

• Повноту знань, яка визначає засвоєння знань, передбачених програмою відмінностей з кожної навчальної дисципліни.

• Систематичність знань, їх упорядкованість.

• Усвідомленість знань, т. б. розуміння зв’язків між ними, прагнення самостійно їх поновлювати.

• Дієвість знань, т. б. уміння їх застосовувати на практиці.

Окрім засвоєння знань освітня функція забезпечує в учнів формування умінь і навичок.

Уміння – здатність на належному ріні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок.

Навичка – психологічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможній виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної і психічно енергії.

Вміння розрізняють.

• Первинні вміння – неавтоматизовані дії, підпорядковані певному правилу – початкова стадія його становлення.

• Вторинні вміння – це дії неавтоматизовані, які не мають однозначного правила, передбачають елементи творчості.

(Наприклад, написання літер стає навичкою, без якої не можна набути вміння викладати свої думки на письмі. Під час оволодіння грамотою написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Друге первинне вміння – узгодження слів може стати навичкою, але може залишитись і первинним вмінням).

Види умінь і навичок:

• Теоретичні (правила оперування поняттями).

• Практичні (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).

2. Розвиваюча функція – передбачає розвиток учнів в процесі навчання.

Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.

Учні мають навчитися:

• Структуруванню – встановленню відповідних зв’язків між поняттями.

• Систематизації, конкретизації – практичного застосування знань у ситуації.

• Доведення, робити висновки.

• Володіти мислительними операціями:

пояснення, класифікації, аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення.