4. Афінський поліс: політичний та соціально-економічний устрій. Грецький поліс як соціально-політичний організм

Перше визначення поліса – місто-держава.

Грецький поліс було дуже невеликим по займаній території – 100-200 км. У цьому полісі мешкало 5-10 тис. людина. Однак і більші поліси: Спарта (8400 км), Афіни (2500 км з населенням 120-150 тис. людина). Могли існувати й маленькі поліси.

Докладніше про раді 500 див. в афінської демократії.

Кожен поліс був суверенним державою, які мали своє громадянство свої умови і керівні органи.

Центром поліса був місто. Місто було укріпленим пунктом, центром ремесла, торгівлі, культури, релігійної і діяльності. У великому афінському полісі що включав, крім міста, сільські поселення, потреби економічної і політичною життя змушували селян часто відвідувати місті. Місто стояв у кількох км від морського берега, але морському узбережжі мав гавань (гаваньФалери була лежить у 5 кілометрів від Афін).

Друге визначення поліса – громадянська громада, що базується на античної формі власності (тобто. права на шматок землі і належність до громадянської громаді були взаємно обумовлені). Цивільний колектив поліса задумувався як сукупність вільних, політично рівноправних, економічно незалежнихграждан-землевладельцев. У разі обмежену територію поліса це вело до панування дрібного господарства вільних, самостійно які забезпечують себе селян.

Полис був сукупністю містаокружавшей його хори (сільській території). Економічне єдність жителів, котрі займаються сільське господарство  ремеслом, довелося б реалізації принципуполисной автаркії (самозабезпечення, економічної самостійності). Місто стає місцем зосередження ремісничого виробництва.

Лише наявність двох взаємозалежних груп населення – землевласників і ремісників – могло забезпечити автаркію поліса загалом.

Грецький поліс став такий формою античного й держави, де стало можливим існування понять громадянин, громадянське суспільство.

5. Особливості римського громадянського суспільства

Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань.

Історично ідея громадянського суспільства сягає політично-правової думки античності, зокрема творчості Цицерона, коли закладались основи уявлень про громадянство. Термін «громадянське суспільство» пов'язаний із латинським словом civis — громадянин, член римської громадянської общини(civitas) і основний суб'єкт тодішніх приватно-правових (а не публічно-владних) відносин згідно з римським громадянським правом (jus civile). Звідси — й близькість понять «громадянин» (civis) і «громадянський» (civilis).

Однак чи ненайбільшим надбанням Стародавнього Риму стало право. Право як основа існування суспільства. Суспільства, в якому закон є домінантою, що не викликає сумнівів (рис.2). У світі Східних деспотій право мав тільки правитель, і він керував своїми підданими за допомогою військової сили, а закон був лише інструментом для здійснення одноосібної влади. Натомість право в Стародавньому Римі було саме по собі верховною владою, якій підпорядковувались усі громадяни незалежно від свого статусу. У Стародавньому Римі панувало Верховенство Права, а закон виражав волю головного носія права – громадян, народу.