Стерилізація

Це техніка позбавлення плідності, належить до медичних маніпуляцій, які мають на меті

протиставитися можливості зачаття.

Види стерилізації та її моральна оцінка

Існують стерилізаційні заходи різного типу:

1) кастрація – усунення залози сім’яного пухирця у чоловіка (castratio) та яєчників у жінок

(ovariectomia);

2) підв’язання каналів, через які рухаються яєчко у жінки (salpingectomia) і сім’я у чоловіка

(vasectomia), тобто сім’яних протоків;

3) існує можливість опромінення репродуктивних клітин (яєчок і сперматозоїдів), завдяки чому вони втрачають свою запліднювальну здатність.

Для моральної оцінки стерилізації найважливішим є, щоб вирішити, чи стерилізація має

безпосередній чи посередній характер, добровільну стерилізацію треба відрізнити від примусової та терапевтичної.

Терапевтична або лікувальна стерилізація (посередня), яка з деякого часу проводиться в лікарнях не викликає особливих моральних проблем. Якщо виникають різного типу опухлі, чи інші патологічні стани, які не піддаються іншому лікуванні і тоді залишається хірургічне втручання, побічним наслідком якого може бути стерилізація. Перша ціль при цьому – лікування організму, турбота про його благо, тут не йдеться насамперед про те, щоб позбавити людину плідності. Прикладом такої терапевтичної стерилізації є хірургічне видалення яєчників, внаслідок чого зачаття є неможливим (але цього людина не бажала ні як засіб, ні як мету, це була реальна необхідність).

Етична проблема виникає у випадку стерилізації, проведеної задля контрацептивної мети і

добровільно, тобто за згодою зацікавленого індивіда.

Хірургічне втручання, наслідком якого є стерилізація, може мати місце при сповненні наступних

умов:

1) повинна бути згода пацієнта,

2) це втручання повинно проводитися для добра організму, що піддається операції,

3) це втручання повинно бути викликане крайньою необхідністю, тобто не мати інших вагомих

альтернатив,

4) ця необхідність повинна бути актуальною саме в момент хірургічного втручання,

5) стерилізація повинна бути лише побічним наслідком лікування хворої частини організму, якої не можна вилікувати іншим чином.

Штучне запліднення

Штучне запліднення або дітородження — це акт, у якому беруть участь як чоловік так і жінка і результатом якого являється виникнення нового людського життя, але все відбувається не в природній, але в штучний спосіб.

Це питання слід розглядати в медичному плані у зв’язку з лікуванням чоловічого або жіночого безпліддя. Етична проблема, яку слід пояснити, полягає в наступному: до якого моменту медичне або біологічне втручання має характер терапевтичної допомоги, а не являється вчинком заміни чи маніпуляції? Лікувати — означає усувати перепони, помагати суттєвим процесам, але це не значить замінювати собою відповідальність інших, в нашому випадку сімейної пари, в тому, що належить лише їй і є невід’ємним від неї.

В залежності від кого походять гамети, маємо справу з:

Гомологічним заплідненням (гамети подругів)

Гетерологічне запліднення (принаймні один донор).

Від них відрізняємо інші прокреаційні техніки: інтеркорпоральну штучну інсемінацію (гомологічна або гетерологічна) – це перенесення до статевих шляхів жінки сперми чоловіка або третьої особи.

Технології проведення штучного запліднення

Взяття чоловічого сімені з ціллю штучної інсемінації може бути проведене безпосередньо перед введенням його у жіночі статеві органи — в такому випадку використовується ―свіже‖ сім’я — або є можливим взяття сімені ще задовго перед інсемінацією і зберігати його в замороженому виді (кріоконсервація) аж до того моменту, коли його слід розморозити незадавго до введення у статеві органи жінки.

Що стосується способу взяття сімені, то його можна отримати у зв’язку із статевим стосунком, після статевого стосунку або без статевого стосунку.

У зв’язку із статевим стосунком:

• в процесі перерваного статевого стосунку;

• при статевому стосунку із використанням презервативу.

Після статевого стосунку:

• із використанням продіравленого презерватива, що дозволяє зібрати частину сім’я;

• взяття сім’я із вагіни жінки.

Без статевого стосунку:

• виконуючи мастурбацію;

• за допомогою уколу, що виконується в зоні вивідної протоки. (Тут слід зауважити, що за допомогою цієї техніки, чоловічі гамети не досягають ще своєї повної зрілості).

Серед існуючих методів, що отримали визнання і володіють найбільшою ефективністю, виділяють наступні.

Екстракорпоральне запліднення і перенесення ембріона - метод полягає в заплідненні ооцитів сперматозоїдом in vitro і перенесення ембріона в порожнину матки безплідної жінки. Даний метод лежить в основі інших допоміжних репродуктивних технологій.

Інсемінація ооцитів фертильної жінки спермою донора - донація ооцитів, що складається в перенесенні ембріонів, отриманих шляхом запліднення in vitro ооцитів жінки-донора спермою чоловіка або донора, в порожнину матки безплідної жінки.

Метод інтрацитоплазматичної введення сперматозоїда в ооцит базується на програмі екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона і є одним з варіантів запліднення in vitro. У цитоплазму ооцита вводиться лише один сперматозоїд, отриманий з еякуляту або з яєчка, або з епідідіміса.

Сурогатне материнство, при якому ембріони генетичних батьків переносяться в порожнину матки іншої жінки.

Сенс сурогатного материнства полягає в тому, що дитину виношує не сама генетична мати, а спеціально підготовлена ​​для цього інша жінка. Враховуючи надзвичайну важливість покладеної на сурогатну матір завдання, ці жінки проходять суворий відбір. Природно, вони обов'язково повинні бути здоровими не тільки фізично, а й психічно, крім того, у них повинні бути свої діти. Звичайно, прийняття рішення про подібне лікування дається нелегко, вимагає часу, осмислення і згоди обох подружжя.

Технічно програма лікування безпліддя за допомогою сурогатного материнства складається з декількох етапів. Основна мета першого етапу - добитися того, щоб менструації обох жінок почалися майже одночасно - в один день або з різницею в один - два дні. Ембріони, отримані у сімейної пари, повинні бути перенесені в порожнину матки жінки, яка виношує вагітність, саме в ці максимально сприятливі дні. Основний зміст другого етапу, мета якого, як уже описано, отримання ембріонів, полягає у проведенні безпосередньо програми ЕКЗ, або, як її ще називають - штучного запліднення. Жінка під пильним контролем лікаря отримує спеціальні препарати, що активізують діяльність яєчників, і в них починають дозрівати не одна, як у звичайному циклі, а відразу кілька яйцеклітин. А коли яєчники дійдуть до необхідного стану, що зазвичай буває через 10-15 днів після початку лікарської стимуляції, з них за допомогою спеціальної пункції забирають зрілі яйцеклітини. Отримані жіночі статеві клітини ембріологи запліднюють спермою чоловіка і відстежують, як будуть розвиватися отримані ембріони.

Потім настає черга третього етапу - перенесення ембріонів в порожнину матки. При «звичайному» лікуванні безпліддя їх переносять «господині», тобто пацієнтці, яка і буде мамою, а в разі сурогатного материнства відбувається зміна ролей. Тепер на перший план виступає жінка, яка буде допомагати подружжю. Далі - тест на вагітність, і якщо вона настала, то необхідно подальше спостереження акушера - аж надто дорога для сім'ї така незвичайна вагітність.

Таким чином, всі ці методи спрямовані на вирішення однієї задачі - при різних формах чоловічого і жіночого безпліддя домогтися настання вагітності, забезпечити її збереження і отримати живого і здорового дитини. Більшість дослідників стверджують, що за допомогою допоміжних репродуктивних технологій ця мета досяжна. Основним і надзвичайно переконливим аргументом є те, що в світі завдяки даним методам вже народилися тисячі здорових дітей. Острах, пов'язана з можливим збільшенням у потомства цих матерів частоти вроджених вад розвитку, виявилася невиправданою, оскільки остання не перевищувала 3-5%.

 Правові проблеми репродуктивних технологій

Правова регламентація репродуктивних технологій закріплена Основами законодавства України про охорону здоров'я громадян, Наказом Міністерства охорони здоров'я від 26 лютого 2003 р. № 67 «Про застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) в терапії жіночого і чоловічого безпліддя». Названі правові акти дають законодавчу регламентацію медичної сторони питання. Але, як показує життя, настільки ж важливими є і законодавчі акти, спрямовані на правове оформлення процесів ДРТ. До них відносяться Сімейний кодекс Російської Федерації і Федеральний закон «Про акти громадянського стану», які регламентують встановлення походження дитини і державну реєстрацію народження дитини і відомостей про батьків.

Найбільш складною в законодавчому відношенні стало регулювання методу сурогатного материнства. Застосування цього методу постійно зростає, що вимагає і серйозного правового підходу.

Аналізуючи законодавство, що регулює ДРТ, можна запропонувати наступну характеристику: «сурогатна мати» - здорова жінка, на основі угоди (договору) після штучного запліднення виносила і народила дитину для іншої сім'ї. Зачаття відбувається в умовах спеціалізованого медичного закладу (без статевого акту), для чого можуть використовуватися яйцеклітини і сперма, як безплідною подружньої пари, так і донорів.

Наказом Міністерства охорони здоров'я РФ від 26 лютого 2003 р. № 67 «Про застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) в терапії жіночого і чоловічого безпліддя» (нормативно-правовим актом федерального органу влади) затверджено Інструкцію «Про застосування методів допоміжних репродуктивних технологій», яка регламентує питання сурогатного материнства. У ній введені жорсткі вимоги, які пред'являються до сурогатних матерів.

Показання до сурогатного материнства: відсутність матки (вроджена або набута); деформація порожнини або шийки матки при вроджених вадах розвитку або в результаті захворювань; синехії порожнини матки, що не піддаються терапії; соматичні захворювання, при яких виношування вагітності протипоказане; невдалі повторні спроби ЕКЗ при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенесення яких не приводив до настання вагітності.

Сурогатними матерями можуть бути жінки, добровільно погодилися на участь у цій програмі.

Вимоги, що пред'являються до сурогатних матерів: вік від 20 до 35 років, наявність власної здорової дитини; психічне і соматичне здоров'я.

Обсяг обстеження сурогатних матерів: визначення групи крові і резус-фактора; аналіз крові на сифіліс, ВІЛ, гепатити В і С (дійсний 3 місяці); обстеження на інфекції: хламідіоз, генітальний герпес, уреаплазмоз, мікоплазмоз, цитомегалію, краснуху (дійсно 6 місяців ); загальний аналіз сечі (дійсний 1 місяць); клінічний аналіз крові + згортання (дійсний 1 місяць); біохімічний аналіз крові: АЛТ, ACT, білірубін, цукор, сечовина (дійсний 1 місяць); флюорографія (дійсна 1 рік); мазки на флору з уретри і цервикального каналу і ступінь чистоти піхви (дійсні 1 місяць); цитологічнедослідження мазків з шийки матки; огляд терапевта і висновок про стан здоров'я та відсутності протипоказань до виношування вагітності (дійсний 1 рік); огляд і висновок психіатра (однократно); загальне і спеціальне гінекологічне обстеження (перед кожною спробою індукції суперовуляції).

У зв'язку з введенням інституту материнського капіталу потребує уточнення Федеральний закон № 256-ФЗ «Про додаткові заходи державної підтримки сімей, які мають дітей», прийнятих 29 грудня 2006 р. В ньому слід конкретизувати право дружини-«замовниці» на отримання материнського капіталу. Чинний закон поширює дане право тільки на жінок, які народили або усиновили дітей. Дружина-«замовниця» не народжувала свою дитину і не всиновлювала його. І, слідуючи букві закону, на неї не поширюється право на отримання материнського капіталу. Пропоноване уточнення виключить зазначену невизначеність у даному питанні.

Чинне законодавство (Сімейний кодекс РФ, наказ МОЗ РФ № 67 «Про застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) в терапії жіночого і чоловічого безпліддя») не володіє цілісністю, що не дозволяє говорити про завершеності нормативно-правового регулювання даного інституту.

Проте практика застосування методу сурогатного материнства диктує необхідність створення повноцінної законодавчої бази про сурогатне материнство, що містить докладну регламентацію всіх аспектів даних правовідносин.

У зв'язку з цим, перш за все, представляється необхідним сформулювати нормативне визначення поняття сурогатного материнства. У ньому доцільно відобразити притаманні даному явищу такі суттєві ознаки:

наявність взаємної домовленості між сурогатною матір'ю і потенційними батьками, відповідно до якої проводиться екстракорпоральне запліднення (далі - ЕКО);

факт зачаття дитини шляхом ЕКО та імплантації ембріона в порожнину матки жінки, яка погодилася стати сурогатною матір'ю;

наявність генетичного споріднення між потенційними батьками (або одним з них) і дитиною;

цілеспрямоване виношування жінкою дитини для її подальшої передачі потенційним батькам.

Виходячи з цього, сурогатне материнство слід визначати як взаємну домовленість між сурогатною матір'ю і потенційними батьками про те, що сурогатна мати пройде процедуру імплантації ембріона, зачатого із застосуванням методу ЕКО, виносить, народить і передасть дитини потенційним батькам.

Розкрити тему правового регулювання сурогатного материнства, допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), їх юридичні, морально-етичні аспекти підштовхнув випадок появи на світ 16 листопада 2005 немовляти на ім'я Георгій Захаров, сина батька, який помер за два роки до моментузачаття дитини. Цілющі клітини, породили життя, зберігалися в замороженому стані в госпіталі Шиба-медікал-центр в Тель-Авіві дев'ять років, з тих пір, коли бабуся Гоші привезла його батька (свого сина) на лікування від раку в Ізраїль. Однією з перших процедур, яку провели ізраїльські медики, був забір сперми. Як розповідала нещодавно бабуся, «народила» собі онука і продовжила своє покоління на землі, вона обурювалася цією процедурою і вимагала негайного початку лікування, але лікарі її заспокоїли, сказавши, що це її майбутнє.

Народження цієї дитини в нашій країні перший і безпрецедентний випадок. Здавалося б, ось рішення проблеми, медицина в області репродуктивних технологій досягла значних результатів, і якщо раніше дитина в пробірці викликав здивування, то тепер він не тільки в пробірці, але і від померлого раніше батька, а то й двох. Але законодавство, як це часто буває, відстає, і безпрецедентний цей випадок не тільки для російської медицини, але і для російського законодавства, яке, на жаль, не встигає з багатьох питань сучасного розвитку нових технологій, науки, ринкових відносин, змін економічного стану країни і т.д. А тому доводиться або шукати "обхідні» законодавчі шляхи, що теж неправильно, або відмовлятися від масового просування ноу-хау. Реєстрація народження хлопчика в світлі чинного законодавства, є найскладнішою процедурою, тому що закон таких випадків не регламентує. Але про це трохи пізніше, а поки повернемося до теми сурогатного материнства.

Моральні та юридичні проблеми, пов'язані з практикою сурогатного материнства, виявилися особливо складними. Важливе значення при законодавчому вирішенні і закріплення питань, що відносяться до здоров'я і етики, має відношення держави до нових наукових технологій, зокрема до питань штучного запліднення, імплантації ембріона, сурогатного материнства і т.д. В окремих країнах з урахуванням нових умов і технологій були скориговані вже були або прийняті нові закони і міністерські накази про репродукції людини. На загальноєвропейському рівні 19 листопада 1996 Комітет міністрів Ради Європи прийняла Конвенцію з прав людини в біомедицині. Конвенція є першим обов'язковим у галузі охорони здоров'я юридичним документом, який спрямований на захист людини від можливих зловживань, пов'язаних з використанням нових біологічних і медичних методів і процедур. Методи штучного запліднення в міжнародному праві регулюються також декількома директивами, що випливають з трьох рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи, резолюціями, прийнятий 16 березня 1969. Європейським парламентом, та рішеннями Комісії з прав людини.

Морально-етичні проблеми біоетики

Найзапекліші дискусії відбуваються навколо морально-етичних проблем і в основному так званого права плоду на життя. Це обумовлено тим, що багато сучасних технології пов'язані з проведенням штучних абортів або ж з використанням тканин ембріона і плода. Так, пренатальна діагностика передбачає практику абортування плодів з грубими вадами розвитку, а аборт в даній ситуації є єдиним засобом «профілактики» вродженої спадкової патології. Іншим прикладом втручання в процес внутрішньоутробного розвитку є методики, використовувані при екстракорпоральному заплідненні. Метод селекції ембріонів, заснований на генетичному дослідженні фрагмента бластоцисти і направлений на вибір здорових ембріонів з подальшою пересадкою їх у матку, піддається критиці за його можливу недостовірність. Критики сумніваються в його доцільності в тих випадках, коли передбачувані захворювання виникають зазвичай в літньому віці (хвороба Паркінсона, хвороба Альцгеймера та ін), так як людина може і не дожити до цього віку або до того моменту будуть винайдені інші засоби їх лікування.

Критиці піддається й інший метод, також використовується при екстракорпоральному заплідненні. Це метод редукції ембріона при багатоплідній вагітності, при якому видаляються «зайві» ембріони.

Останнім часом широко обговорюються проблеми використання абортованих тканин для створення ефективних терапевтичних засобів (тканиннатерапія мозковою тканиною плоду людини, терапія з використанням стовбурових клітин та ін.) Це також розцінюється як порушення норм етики і моралі. При цьому дається посилання на Загальну декларацію ЮНЕСКО про геном людини та права людини, підписану в 1977 р. всіма членами ООН, за винятком Сінгапуру. Аналогічна заборона міститься в спеціальному додатку до конвенції Ради Європи «Про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини» і ін

Навряд чи варто сперечатися про важливість обговорюваних морально-етичних проблем. Ці проблеми існують і потребують свого вирішення. Однак не слід забувати, що створені біомедичні технології розраховані на застосування у особливої ​​категорії людей, які приречені на безплідність або на народження дітей-інвалідів з дитинства. Чи морально, маючи, правда, незвичайні, нетрадиційні засоби, не скористатися акредитуючою шансом подолати недугу і тим самим зменшити кількість страждань у суспільстві.

Прийняття відповідних законодавчих рішень виникаючих проблем потребує часу і широкого обговорення в силу специфіки нових діагностичних і лікувальних технологій та необхідності прогнозування наслідків їх застосування або заборони.

Сьогодні, в нашому промисловому світі, ЕКО - це захід, що представляє для практикуючих лікарів економічний інтерес. Життя людини має тенденцію знецінюватися, коли на іншій шальці терезів знаходиться матеріальний добробут. При появі і прийняття будь-якого методу ніхто чекає ніяких обмежень або заборони боку виробників або користувачів. Виникає нова індустрія: зароджується «ринок» статевих клітин, «оренда» матки для вагітності. Єдиний ефективний бар'єр - це співвідношення вартості та вигоди. Все, що може зробити прихильник моральності, - це таврувати людське безумство, нагадуючи, що слід було б робити і чого не слід було б робити, якщо слухати доводи розуму і мудрості.

Ставлення церкви до біомедичних технологій неоднозначно. Одні діячі категоричні у своєму ставленні до використання клонування з метою отримання потомства і вважають це аморальним дією. Інші менш категоричні, і мета клонування може бути виправдана при наявності ряду певних обставин і у випадку строгого регулювання, щоб уникнути зловживань.

В даний час російська громадськість має в своєму розпорядженні конкретної оцінкою штучного запліднення з християнської, православної точки зору.

Ця оцінка формується в межах основних постулатів християнства. Один з них таїнство шлюбу, через яке «дається об'єктивне божественне підставу для благодаті життя». Через таїнство шлюбу чоловік і жінка стають «вже не двоє, але одна плоть» (Мф., 19, 6). І це - таємниця, «ця таємниця велика» (Еф., 5, 32). Освячення союзу чоловіка і жінки описано в першій книзі пророка Мойсея «Буття»: «І благословив їх Бог і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся» (Бут., 1, 28). Благословення дітонародження так описується пророками. «Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї», «не сховались від Тебе кістки мої, коли я творимо був в таємниці, утворюємо був! у глибинах землі »(Пс, 138, 13, 15). «Зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі дні, для мене призначені, коли жодного з них ще не було» (Пс, 138, 16).

Відповідно до мусульманського світогляду, клонування суперечить основним принципам релігії: «Бог створив нас досконалими і неможливо, щоб людина вносив свої зміни, намагаючись повторити божественний акт творіння». Російська Православна Церква стверджує, що «наука, безумовно, повинна розвиватися, але під контролем суспільства і держави». Це, мабуть, саме коротке і чітке визначення суті виниклих проблем.

Прийнятий Великобританією закон (1999) дозволяє дослідження тільки на ембріонах, які не досягли 14 днів розвитку, з метою використання їх для вирішення проблем безпліддя, спадкових і генних хвороб, хромосомних аномалій, контрацепції. Однак клонування людини залишається під забороною. Вважається дуже перспективним створення банків зберігання стовбурових клітин для подальшого використання в терапевтичних цілях.

Іншим аспектом обговорюваної проблеми є те, що поява нових біомедичних технологій та використання їх у практичній медицині пов'язано з великими фінансовими витратами. У зв'язку з чим відбувається комерціалізація медичних «послуг», так як без фінансового забезпечення неможливо проведення фундаментальних досліджень. Таким чином, закладається нове протиріччя, коли досягнення медицини в лікуванні багатьох захворювань стають доступними для вузького кола людей, що мають кошти. З цим положенням не можна погодитися, і виникає проблема також вимагає свого обговорення та пошуку джерел фінансування.

Висновок

Допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) - це методи терапії безпліддя, при якому окремі або всі етапи зачаття і раннього розвитку ембріонів здійснюються поза організмом. ДРТ включають: екстракорпоральне запліднення і перенесення ембріонів в порожнину матки, ін'єкцію сперматозоїда в цитоплазму ооцита, донорство сперми, донорство ооцитів, сурогатне материнство, передімплантаційна діагностику спадкових хвороб, штучну инсеминацию спермою чоловіка (донора).

Програма «сурогатного материнства» дає шанс мати дитини жінкам, які в силу фізичних особливостей або медичних протипоказань не можуть самостійно виносити і народити дитину. Термін «сурогатне материнство» вже став звичним як для слуху, так і для розуміння.