Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено зв’язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету і завдання для досягнення поставленої мети, визначено предмет, об’єкт та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію та впровадження.

У першому розділі «Теоретичні і прикладні засади інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку національного господарства» розглянуто теоретичні основи системи інвестування інноваційного розвитку національного господарства, досліджено принципи та закономірності інноваційного розвитку національного господарства, основні організаційні форми фінансування науково-технічної діяльності та особливості інвестування інноваційних програм та проектів.

У результаті дослідження дефініцій «інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку» визначено, що це є процес оптимального поєднання матеріальних цінностей та інших видів активів, за допомогою яких формуються і використовуються фінансовий, матеріальний, інфраструктурний та науковий потенціали, що служить передумовою формування національної інноваційної системи.

В умовах кризи, яка негативно вплинула на ефективність усього господарсько-економічного та фінансового ладу сучасного суспільства, саме інновації здатні стати локомотивом, що спроможний вивести економіку держави на якісно новий, вищий рівень.

Сьогодні в Україні успішно функціонують тільки окремі елементи інноваційної системи (наприклад, технологічні парки), і тільки в останні роки почала створюватися інфраструктура національної інноваційної системи. Необхідність і потреба в розвитку інфраструктури викликана багатьма факторами, зокрема формуванням нової інвестиційно-інноваційної моделі економіки, фундаментом для якої повинна стати сучасна інвестиційна інфраструктура. Інноваційні системи формуються під впливом безлічі об’єктивно заданих для кожної країни факторів разом із її розмірами, наявністю природних ресурсів, географічним положенням і кліматом, особливостями історичного розвитку інститутів держави і формами підприємницької діяльності. Крім того, кожна національна інноваційна система характеризується певною структурою, що передбачає достатню стабільність інституціональної взаємодії. При цьому в кожній країні формується національна конфігурація інституціональних елементів.

На рівні національного господарства зміст інвестування інноваційної діяльності визначається необхідністю забезпечення його конкурентоспроможності шляхом ефективного поєднання наявних ресурсних можливостей реалізації інноваційних проектів та програм із використанням законодавчо визначених фінансово-економічних важелів і стимулів інноваційної діяльності.

Для вивчення інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку національного господарства застосовують ряд показників: загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність, питома вага окремого джерела інвестування в загальній сумі витрат на інноваційну діяльність, частка обсягу інвестування наукових та науково-технічних робіт у валовому внутрішньому продукті, показники розподілу обсягу інноваційних витрат за конкретними напрямами, показники впровадження інноваційних технологій різноманітними об’єктами інноваційної інфраструктури тощо.

Проведені дослідження дають можливість запропонувати ще такі показники оцінювання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання:

1. коефіцієнт стану інноваційної діяльності суб’єктів (Ксі):

, (1)

де Сві – кількість суб’єктів, що впровадили інновації, од.;

Зкс – загальна кількість суб’єктів господарювання, од.

Коефіцієнт стану інноваційної діяльності суб’єктів господарювання характеризує частку (питому вагу) організацій, що впровадили інновації. Цей показник є важливим з точки зору оцінки інноваційної активності національного господарства: чим більшим буде значення цього показника, тим більш сприйнятливою до нових досягнень вважатиметься національна економіка.

2) коефіцієнт перетворення інноваційно-активних суб’єктів національної економіки у суб’єкти-носії інновацій (Кп):

, (2)

де Сіа – кількість інноваційно-активних суб’єктів, од.

Коефіцієнт перетворення інноваційно-активних суб’єктів в організації, що вже впровадили інновації дозволяє зробити належні висновки щодо реального впровадження інновацій в національному господарстві. При завжди більшій кількості інноваційно-активних організацій у промисловості, ніж кількості організацій, що впровадили інновації, значення цього показника буде менше від одиниці. Тому рівень розвитку інноваційної системи буде перебувати у цьому випадку у прямопропорційній залежності від кількості суб’єктів, що на цей момент часу вже впровадили інновації. Зі збільшенням цього показника рівень розвитку інноваційної системи буде зростати, покращуючи загальну якість розвитку інноваційної системи.

Інвестування інноваційного розвитку національного господарства в сучасних кризових умовах потребує механізму одночасного фінансування із різноманітних джерел. Принцип багатоджерельного фінансування (шляхом створення позабюджетних фондів фінансування НДДКР, через залучення приватного капіталу, комерційних банків, інших фінансово-кредитних установ, використання фондових інструментів) найбільшою мірою сьогодні відповідає реаліям економіки України.

Дослідження структури інвестиційних джерел України свідчить, що, по-перше, ключовим елементом у концепції формування джерел інвестиційних ресурсів є влада, яка визначає амортизаційну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову політику, по-друге, ступінь розвитку інвестиційної інфраструктури економіки країни істотно впливає на динаміку обсягів інвестиційних ресурсів.

У другому розділі «Аналізування інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку національного господарства» визначено методичні положення з аналізування інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку; проведено оцінку розвитку техніко-технологічної бази підприємств, визначено основні показники технічного рівня, встановлено причини техніко-технологічної відсталості вітчизняних підприємств від аналогічних показників підприємств розвинених країн, проаналізовано стан інвестування інноваційного розвитку національного господарства. Економічне зростання національного господарства не можливо забезпечити без впровадження та удосконалення інноваційної діяльності у всіх його галузях. Однак інноваційний розвиток неможливий і без належного його інвестиційного забезпечення.

Методичні положення з аналізування інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку національного господарства передбачають реалізацію таких етапів:

І. Вибірка статистичних даних щодо основних результатів інноваційного розвитку національного господарства: обсяг витрат на інноваційну діяльність в цілому та за конкретними напрямами (на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення; на виконання науково-дослідних розробок власними силами організацій та на придбання результатів науково-дослідних робіт, виконаних іншими організаціями для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів; на придбання інших знань (нових технологій, в т.ч. виключних майнових прав власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки); на інші інноваційні витрати (маркетинг, рекламу тощо); обсяг джерел інвестування інноваційного розвитку національного господарства в розрізі їх видів; обсяг інвестування наукових та науково-технічних робіт; обсяг валового внутрішнього продукту; кількість організацій, що впроваджують інновації; кількість інноваційно-активних організацій; обсяги реалізованої інноваційної продукції. З метою проведення об’єктивного аналізування інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку конкретного регіону необхідно здійснити статистичну вибірку цих показників (результатів інноваційного розвитку) того чи іншого регіону. До основних показників інноваційної діяльності організацій за регіонами можна віднести: кількість інноваційно-активних організацій, частка інноваційно-активних організацій у загальній їх кількості, обсяг витрат на інноваційну діяльність, обсяг реалізованої інноваційної продукції, частка реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції.

ІІ. Вибірка статистичних даних щодо наступних результатів діяльності об’єктів інноваційної інфраструктури: кількість об’єктів інноваційної інфраструктури, що функціонують на території України, в цілому та за видами: технологічні парки, бізнес-інкубатори, інноваційні центри тощо; обсяг реалізованої інноваційної продукції при реалізації інвестиційних та інноваційних проектів об’єктами інноваційної інфраструктури; обсяг податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів при реалізації проектів конкретними об’єктами інноваційної інфраструктури; обсяг отриманих податкових пільг об’єктами та виконавцями проектів; обсяг залучених коштів для реалізації об’єктами інноваційної інфраструктури інвестиційних проектів; кількість робочих місць, створених в результаті діяльності конкретних об’єктів інноваційної інфраструктури.

ІІІ. Визначення та аналізування показників інноваційного розвитку національного господарства: показник питомої ваги окремого джерела інвестування в загальній сумі витрат на інноваційну діяльність, який характеризує частку та роль конкретного інвестора в забезпеченні економічного зростання національного господарства; показник питомої ваги обсягу інвестування наукових та науково-технічних робіт у валовому внутрішньому продукті, який характеризує частку інвестування інноваційних впроваджень в одному з найважливіших макроекономічних показників і визначає роль держави в такому інвестуванні; показники розподілу обсягу інноваційних витрат за конкретними напрямами, що характеризують стан інвестування виконання науково-дослідних розробок, придбання машин та обладнання, придбання інших технологій тощо; показники оцінювання інноваційної діяльності організацій, методику визначення яких наведено в першому розділі роботи. З метою об’єктивного аналізування інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку національного господарства всі вищезазначені показники порівнюються в динаміці (тобто будується тренд), у тому числі із аналогічними показниками діяльності розвинених країн (для вироблення на рівні держави відповідних висновків та прийняття ефективних управлінських рішень в напрямі удосконалення та активізування інноваційної діяльності держави).

IV. Визначення та аналізування показників впровадження інноваційних технологій різноманітними об’єктами інноваційної інфраструктури: обсяг реалізованої інноваційної продукції такими об’єктами, податкові платежі до бюджетів та цільових державних фондів, обсяг отриманих пільг, обсяг залучених коштів для реалізації проектів, кількість робочих місць, створених в результаті діяльності інноваційних структур, тощо.

V. Побудова множинних регресійних моделей інвестування інноваційного розвитку України в цілому та окремого регіону зокрема, в яких обсяг інноваційної продукції та виконаних наукових і науково-технічних робіт покладено в залежність від таких факторів: обсяг інвестування інноваційної діяльності за рахунок власних ресурсів, коштів держави, іноземних інвесторів та інших інвестиційних джерел.

VI. Визначення коефіцієнта відставання розвитку окремого регіону за допомогою побудованої множинної лінійної регресії. Цей показник визначається як співвідношення вільних членів побудованих регресійних моделей інвестування інноваційного розвитку підприємств конкретного регіону та України в цілому.

В роботі проведено аналізування наведених показників стану інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку національного господарства. Слід відзначити, що у фінансуванні технологічних інновацій традиційно низькою є роль держави: у 2009 р. питома вага коштів державного бюджету у загальному обсязі усіх витрат складала 1,6%, у 2010-му – 1,1%, а у 2011-му – 1,0% (табл. 1). Щоправда, така динаміка певною мірою пояснюється впливом фінансово-економічної кризи. За даними табл. 1 можна зробити висновок, що найбільша питома вага в загальній сумі витрат на фінансування технологічних інновацій припадає на власні кошти підприємств та організацій, питома вага яких коливалася від 83,9% у 2001 р. до 52,9% у 2011 р.

Слід відзначити різке скорочення загального обсягу джерел фінансування інноваційної діяльності в промисловості у 2009 р. на 30% (порівняно з 2008 р.), що свідчить про негативну динаміку інноваційних процесів останніми роками. Крім того, через брак державних коштів на фінансування інноваційної діяльності зростає роль іноземних інвесторів (їх частка у фінансуванні в 2009 р. зросла на 18%, а у 2010 р. ще на 11%). У 2011 р. знову значно зросла роль власних коштів організацій у фінансуванні інновацій (їх частка становить 52,9%), при вагомому зменшенні ролі іноземних інвесторів у інвестуванні технологічних інновацій (питома вага зменшилася на 29,6%), що зумовлено негативними наслідками фінансової кризи, політичною та економічною нестабільністю в країні.

Результати дослідження свідчать, що за недостатньої доступності банківського кредиту для вітчизняних організацій, неспроможності держави бути активним інвестором, при наявності величезного відпливу вільних коштів за кордон, особливої уваги набувають іноземні інвестиції. Створення за допомогою іноземних інвестицій успішно працюючих організацій могло б розширити сукупну місткість ринку товарів, послуг, робочої сили і за рахунок цього сприяти відродженню економіки. Шляхом купівлі акцій і організацій іноземні інвестори спроможні забезпечити стартовим капіталом виробництва з потужностями, що простоюють. Іноземні інвестиції могли б стати важливим чинником економічного зростання в Україні, проте не сприяють цьому їх недостатній обсяг і, як наслідок, дуже мала частка їх серед засобів, залучених для відродження виробництва.

Таблиця 1

Розподіл загального обсягу інвестування інноваційної діяльності суб’єктів національної економіки

Роки	Одиниця виміру	Загальна сума витрат	За рахунок власних коштів	За рахунок державного бюджету	За рахунок коштів іноземних інвесторів	За рахунок інших джерел
2001	Млн. грн.	1971,4	1654,0	55,8	58,5	203,1
	% до загального обсягу	100	83,9	2,8	3,0	10,3
2002	Млн. грн.	3013,8	2141,8	45,5	264,1	562,4
	% до загального обсягу	100	71,0	1,5	8,8	18,7
2003	Млн. грн.	3059,8	2148,4	93,0	130,0	688,4
	% до загального обсягу	100	70,2	3,1	4,2	22,5
2004	Млн. грн.	4534,6	3501,5	63.4	112,4	857,3
	% до загального обсягу	100	77,2	1,4	2,5	18,9
2005	Млн. грн.	5751,6	5045,4	28,1	157,9	520,2
	% до загального обсягу	100	87,7	0,5	2,8	9,0
2006	Млн. грн.	6160,0	5211,4	114,4	176,2	657,0
	% до загального обсягу	100	84,6	1,9	2,8	10,7
2007	Млн. грн.	10850,9	7999,6	144,8	321,8	2384,7
	% до загального обсягу	100	73,7	1,3	3,0	22,0
2008	Млн. грн.	11994,2	7264,0	336,9	115,4	4277,9
	% до загального обсягу	100	60,5	2,8	1,0	35,7
2009	Млн. грн.	7949,9	5169,4	127,0	1512,9	1140,6
	% до загального обсягу	100	65,0	1,6	19,0	14,4
2010	Млн. грн.	8045,5	4775,2	87,0	2411,4	771,9
	% до загального обсягу	100	59,4	1,1	30,0	9,5
2011	Млн. грн.	14333,9	7585,6	149,2	56,9	6542,2
	% до загального обсягу	100	52,9	1,0	0,4	45,6

Примітка: Складено на основі інформації Державного комітету статистики України [214]

Проведене аналізування засвідчило, що у випуску інноваційної продукції ми маємо серйозне технологічне відставання, оскільки продукція третього технологічного укладу в Україні становить майже 57%, четвертого – 38% і п’ятого – лише 5%. Це призвело до скорочення частки України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5-3 трлн. дол. США, з яких Україні належить лише 0,05-0,1%. І це все відбувається тоді, коли мова повинна йти про нарощення продукції шостого технологічного укладу, яка пов’язана із активним розвитком економіки знань, адже у розвинутих країнах 85-90% приросту валового внутрішнього продукту забезпечується за рахунок виробництва й експорту наукомісткої продукції. Така ситуація зумовлена тим, що впродовж останніх років обсяг витрат на науково-дослідні розробки становив тільки 0,3-0,5% ВВП, внаслідок чого наука фактично може відігравати у суспільстві переважно соціокультурну функцію. Спостерігається відтік з України кваліфікованих наукових і технічних кадрів, занепад багатьох наукових шкіл, стрімка деградація матеріально-технічної бази наукових та науково-технологічних досліджень.

Отже, показником сприйнятливості економіки до нових досягнень є інноваційна активність організацій. В Україні інноваційна активність реального сектора економіки дуже низька. Згідно з даними табл. 2, за період 2005-2011 рр. кількість суб’єктів, які займалися інноваційною діяльністю, зросла на 26,7% і становила 1513 суб’єктів національної економіки, що складає 14,1% загальної кількості зареєстрованих організацій, тоді як у 1995 р. цей показник становив 24%. Однак він у 5 разів нижчий, ніж у розвинених країн світу, в яких питома вага інноваційно-активних організацій становить 70%.

Таблиця 2

Кількість суб’єктів, що займаються інноваційною діяльністю в Україні

Специфіка інноваційної діяльності організацій	Роки
	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Кількість суб’єктів, що займаються інноваційною діяльністю	1193	1118	1472	1397	1411	1424	1513
Питома вага в загальній кількості організацій, %	11,9	11,1	14,2	13,0	12,8	13,8	14,1
Серед них:
Суб’єкти, які мали витрати на інноваційну діяльність	936	848	1175	1111	1880	1125	1186
Суб’єкти, які впроваджували інновації, в т.ч.:	810	999	1186	1160	1180	1211	1255
впроваджували інноваційні види продукції	630	466	564	545	578	581	605
впроваджували нові технологічні процеси	402	272	515	440	752	450	513
реалізували інноваційну продукцію, що заново впроваджена або зазнала технологічних змін протягом останніх трьох років	1022	918	1035	1044	1062	1302	1320
Коефіцієнт перетворення інноваційно-активних суб’єктів національної економіки у суб’єкти-носії інновацій, %	68,0	89,3	80,6	83,0	83,7	85,0	83,0

Примітка: Розраховано автором за даними Державного комітету статистики України [214]

На 54,9% зросла кількість суб’єктів, які впроваджували інновації, серед них провідну роль займає використання інноваційних технологій, кількість яких зросла на 32%.

За видами економічної діяльності серед інноваційно-активних суб’єктів доцільно виокремити підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (33,3% загальної кількості організацій), машинобудування (23,3%), хімічної та нафтохімічної промисловості (21,6%), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (15,0%). Із загальної кількості інноваційних суб’єктів 615 реалізовували продукцію, що є новою для ринку України. Її обсяг становив 49,5 млрд. грн. або 3,8% обсягу реалізованої промислової продукції. Майже половину з них становили підприємства машинобудування, обсяг реалізації яких склав 15,8 млрд. грн. або 35,6% обсягу реалізованої продукції галузі; 65 підприємств з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (1,8 млрд. грн. або 2,1%), 51 підприємство хімічної та нафтохімічної промисловості (5,7 млрд. грн. або 15,5%).

Продукцію, що була новою тільки для організації, реалізовували 743 суб’єкти господарювання (17,9 млрд. грн. або 3,0% обсягу реалізованої промислової продукції), значну їх кількість склали такі суб’єкти: машинобудування – 204 (3,8 млрд. грн. або 4,4%); з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 198 (2,7 млрд. грн. або 3,2%); хімічної та нафтохімічної промисловості – 83 (0,6 млрд. грн. або 1,5%). Майже кожна третя інноваційно орієнтована організація поставляла свою продукцію на експорт. Її обсяг склав 14,7 млрд. грн. або 36,5% реалізованої інноваційної продукції, у тому числі в країни СНД – 7,3 млрд. грн. або 18,2%.

Аналіз стану інноваційної діяльності в розрізі регіонів України свідчить, що найбільша кількість суб’єктів, які займаються інноваційною діяльністю, знаходиться у Львівській (142), Харківській (135) областях та в м. Києві (192), а найбільшу кількість інноваційної продукції реалізували Волинська, Луганська, Одеська області та м. Київ.

Найбільший обсяг інноваційних витрат припадає на такі суб’єкти: металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (2,8 млрд. грн.); машинобудування (2,6 млрд. грн.); виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (1,7 млрд. грн.); хімічної і нафтохімічної промисловості (1,6 млрд. грн.).

Рівень інвестування науково-технологічної сфери у сучасному світі визначається завданнями, що висуваються перед відповідними галузями політичним керівництвом конкретної держави, і є ключовим фактором реалізації цих завдань. Зокрема, якщо в країні витрати на науку не перевищують 0,4% ВВП, то її науковий потенціал здатний реалізувати лише дуже обмежені цільові функції. Лише після переходу цього показника через певне порогове значення (не менше 1,7% ВВП) країна, що має такий ступінь науково-технічного розвитку, може забезпечити реальний вплив науково-технологічних досягнень на розвиток економіки – необхідної передумови для переходу до інноваційного розвитку суспільства, і її наука стає безпосередньою продуктивною силою.

Незважаючи на те, що Законом України «Про інноваційну діяльність» передбачено фінансування державою інновацій у розмірі не менше 1,7% ВВП, а Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України – 2,5% ВВП, реальні показники вказують на вкрай низький рівень фінансування науково-технічної діяльності з держбюджету, який протягом останніх років (2003-2011 рр.) не перевищував 0,4% ВВП. Тоді як, скажімо, в Японії витрати на здійснення науково-технічних робіт становлять 2,98% ВВП, в Швеції – 3,7%, в США – 2,69%, в Німеччині – 2,52%, Франції – 2,13%, Великобританії –1,84%.

У третьому розділі «Удосконалення інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку національного господарства» визначено основні критерії вибору джерела інвестування інноваційного розвитку, розроблено модель інвестування інноваційного розвитку національного господарства та запропоновано засоби активізування такого розвитку.

Інвестування інноваційної сфери має складну структуру й охоплює форми, джерела й ефективність фінансування інновацій, інструменти акумуляції коштів і їх вкладення в проекти та контроль за ними. Під час прийняття рішення щодо вибору найбільш прийнятного джерела інвестування організація повинна скористатися відповідними критеріями, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позикового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел інвестування тощо.

В роботі розроблені критерії, що є найбільш важливими для вибору певного джерела інвестування інноваційного розвитку (табл. 3).

Інтегральний показник ефективності інвестицій пропонується визначати таким чином:

Iip = (∑ki × wi) / WACCs , (3)

де Iip – інтегральний показник ефективності інвестицій, ki – значення i-того показника, що береться для розрахунку узагальнювального показника, wi – вагомість i-того показника, що береться для розрахунку узагальнювального показника, в загальній сукупності показників, WACCs – середньозважена вартість капіталу, що враховує податковий коректор (одиниця за мінусом коефіцієнта оподаткування прибутку суб’єктів господарювання).

Якщо значення визначеного інтегрального показника ефективності інвестицій перевищує одиницю, то ця структура джерел інвестування є найбільш привабливою для підприємства-новатора і враховує такі важливі показники, як прибутковість, ризик, ліквідність, фінансову незалежність тощо.

Отже, вітчизняним суб’єктам-новаторам з метою забезпечення інноваційної діяльності необхідними інвестиційними ресурсами потрібно зважати на узагальнювальний критерій, що визначається з урахуванням середньозваженої вартості капіталу. Зважаючи на вищевикладене, пропонується як базовий підхід до формування інвестиційних ресурсів суб’єктів національного господарства використовувати комплексний підхід, який ґрунтується на урахуванні у процесі їх інноваційного розвитку усіх можливих критеріїв інвестування, що дасть можливість реалізувати основну мету господарювання – отримання максимального прибутку при мінімально можливому рівні ризику.

Одним із шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції є стабілізація та нарощування обсягів виробництва саме інноваційної продукції.

Таблиця 3

Основні критерії вибору джерела інвестування інноваційного розвитку

вітчизняних суб’єктів господарювання

Критерії	Зміст критерію
Ліквідність	Вхідні та вихідні грошові потоки при використанні того чи іншого джерела інвестування інноваційного розвитку організації повинні забезпечити спроможність останнього виконати свої поточні платіжні зобов’язання перед партнерами, тобто необхідно їх скоординувати таким чином, щоб організація-новатор була у стані фінансової рівноваги.
Фінансова незалежність	Джерело інвестування, яке обрала організація-новатор, повинно сприяти встановленню автономності, самостійності, фінансової стійкості, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством в цілому. Наприклад, організація, що впроваджує інновації, може фінансуватися головним чином за рахунок випуску акцій, але при цьому необхідно, щоб контрольний пакет акцій знаходився у засновників такого суб’єкта господарювання з метою збереження контролю над підприємством.
Рентабельність інвестованого капіталу	Під час вибору джерела інвестування менеджмент суб’єкта-новатора повинен орієнтуватися на головне правило функціонування бізнесу: рентабельність інновацій (ефективність їх впровадження) повинна перевищувати загальну вартість джерел їх фінансування (ціну капіталу). Ціна відповідного джерела інвестування – це: у випадку використання акціонерного капіталу його вартістю являються дивіденди, які підприємство-новатор сплачує акціонерам; у випадку випуску облігацій чи отримання кредиту – відсотки, що виплачуються на користь кредитора; у випадку залучення коштів держави чи іноземних інвесторів – частина прибутку, яку суб’єкт-новатор віддає відповідному інвестору.
Рівень ризику	Якщо рівень прибутковості інновацій є заданим, прогнозованим (або максимально економічно обґрунтованим), важливим завданням для організації-новатора є зниження рівня інвестиційного ризику окремих проектів, програм (інвестиційного портфеля в цілому), що забезпечують досягнення цієї прибутковості. Така мінімізація рівня ризику може бути забезпечена шляхом диверсифікації фінансових інструментів інвестування; уникнення окремих видів інвестиційних ризиків і їх передання партнерам по інноваційній діяльності; застосування різних видів їх внутрішнього та зовнішнього страхування (перестрахування).
Рівень оподаткування	Вибір джерела інвестування суб’єкта-новатора залежить від рівня оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибутку. Зокрема, якщо суб’єкт-новатор розраховує лише на власні сили, то зросте ціна власного капіталу, тобто дивіденди, які виплачуються вже після оподаткування прибутку (тобто з чистого прибутку); якщо суб’єкт-новатор розраховує головним чином на залучений капітал, то в цьому випадку відсотки за користування таким капіталом відносяться на валові витрати, зменшуючи таким чином оподатковуваний прибуток.
Інтегральний показник ефективності інвестицій	Цей критерій є похідним від усіх вищенаведених, оскільки суб’єкт-новатор надає перевагу тому джерелу інвестування, яке буде більшою мірою забезпечувати і ліквідність, і стійкість, і ефективність від впровадження інновацій. Тобто цей показник є узагальнювальним критерієм, що враховує такі важливі показники, як ліквідність, прибутковість, рівень ризику тощо.

Примітка: Розроблено автором

В дисертації розроблено метод визначення заходів зі стабілізації та нарощування обсягів виробництва інноваційної продукції суб’єктів господарювання України в цілому та Чернівецької області зокрема. В основу методу покладено обсяг інноваційної продукції та виконаних наукових і науково-технічних робіт та визначено залежність від таких факторів: обсягу фінансування інноваційної діяльності за рахунок власних ресурсів (Х1), коштів держави (Х2), іноземних інвесторів (Х3) та інших джерел фінансування (Х4) (табл. 4).

Таблиця 4

Множинні регресійні моделі інвестування інноваційного розвитку національного господарства в цілому та Чернівецької області зокрема

Характеристика моделей	Визначник матриці при відповідній моделі	Вигляд множинної регресійної моделі при визначених векторах
Модель інвестування інноваційного розвитку України при значенні Y1 (обсяг інноваційної продукції)	1,29169Е +26	Y1 = 2764,163 + 5,109·X1 + 58,454·X2 + 3,538·X3 – 1,614·X4
Модель інвестування інноваційного розвитку України при значенні Y2 (обсяг наукових та науково-технічних робіт)	1,29169Е + 26	Y2 = 744,214 + 0,586·X1 + 13,480·X2 + 2,255·X3 – 0.347·X4
Модель інвестування інноваційного розвитку Чернівецької області при значенні Y1 (обсяг інноваційної продукції)	9,27164Е + 32	Y1 = 95,823,93 + 2,665·X1 – 16,923·X2 + 0,155·X3 + 2,864·X4
Модель інвестування інноваційного розвитку Чернівецької області при значенні Y2 (обсяг наукових та науково-технічних робіт)	9,27164Е + 32	Y2 = 5755,049 + 0,857·X1 – 2,095·X2 + 1,282·X3 + 0,072·X4

Примітка: отримано автором

Вихідними даними для проведення дослідження були вибіркові дані статистичних спостережень діяльності суб’єктів господарювання України в цілому та Чернівецької області зокрема. Встановлено, що між обсягами інноваційної продукції, обсягами наукових і науково-технічних робіт та відповідними джерелами існує найтісніший зв'язок, адже коефіцієнт парної кореляції коливається в межах 0,882 – 0,993.

Після перевірки вказаних моделей на адекватність за допомогою критерію Фішера виявлено, що на обсяги інноваційної продукції та наукових і науково-технічних робіт найменший вплив здійснює такий фактор, як інші джерела фінансування інноваційної діяльності, а найбільший – власні ресурси підприємств та кошти іноземних інвесторів. Тому побудовано уточнені моделі фінансування вже без врахування фактора X4 (табл.5).

Отже, дані табл. 5 свідчать про адекватність практично всіх побудованих уточнених моделей фінансування інноваційної діяльності за винятком моделі для визначення показника Y1 по Чернівецькій області, оскільки коефіцієнт детермінації в даному випадку ближчий до нуля, а F*сп < Fкр.

Таблиця 5

Уточнені множинні регресійні моделі інвестування інноваційного розвитку на основі критерію Фішера

Характеристика моделей	F*сп, тобто розрахо-ване автором значення	Fкр (0,05; 4; 6), тобто табличне значення	Коефі-цієнт де- термінації	Вигляд уточненої множинної регресійної моделі при уточнених значеннях вектора
Модель інвестування інноваційного розвитку України при значенні Y1	197,222	4,53	0,993	Y1 = 3380,913 + 4,907·X1 + 41,328·X2 + 3,840·X3
Модель інвестування інноваційного розвитку України при значенні Y2	85,684	4,53	0,983	Y2 = 876,950 + 0,543·X1 + 9,801·X2 + 2,320·X3
Модель інвестування інноваційного розвитку Чернівецької області при значенні Y1	0,384	4,53	0,204	Y1 = 115735,13 + 2,323·X1 – 23,596·X2 + 3,671·X3
Модель інвестування інноваційного розвитку Чернівецької області при значенні Y2	11,188	4,53	0,882	Y2 = 6256,246 + 0.848·X1 – 2,263·X2 + 1,370·X3

Примітка: отримано автором

Дані моделі дають можливість спрогнозувати значення відповідних Yi на наступні періоди завдяки визначеним β-коефцієнтам. Результати прогнозованих значень за кожною множинною лінійною регресією узагальнено в табл. 6.

Таблиця 6

Результати прогнозного показника Yі на основі побудованих моделей інвестування інноваційного розвитку

Характеристика показників Yi	Розраховане значення за побудованою моделлю, 2012 рік	Прогнозне значення за побудованою моделлю, 2013 рік	Прогнозне значення за побудованою уточненою моделлю, 2013 рік	Відхилення (+,-) 2013 рік (уточн.) від 2012 року
Значення Y1 в Україні, млн. грн.	51780,2	52381,94	52824,47	1044,27
Значення Y2 в Україні, млн. грн.	9003,1	9102,55	9273,84	270,74
Значення Y1 в Чернівецькій області, тис. грн.	37890,0	40162,15	40277,21	2387,21
Значення Y2 в Чернівецькій області, тис. грн.	35035,0	43120,14	43406,11	8371,11

*Примітка: розраховано автором

Отже, розраховані значення Y2013 за побудованими моделями практично не відрізняються, що свідчить про адекватність побудованих моделей та можливість практичного їх застосування. При цьому спостерігається значне відхилення за показником Y1 в Чернівецькій області, оскільки розраховані показники у табл. 5 (коефіцієнт детермінації та критерій Фішера) свідчать, що сукупний вплив пояснювальних змінних моделі на залежну змінну Y несуттєва, а тому якість моделі в цьому випадку є низькою, що зумовлено значною амплітудою коливань обсягів інноваційної продукції в Чернівецькій області впродовж 2002-2012 рр. Крім того, порівнюючи значення вільних членів уточненої множинної регресійної моделі (табл. 5), нескладно відзначити, що значний коефіцієнт відставання має значення Y1 та Y2 в Україні в цілому та Чернівецькій області зокрема, який складає 0,029 та 0,140 відповідно. Це зіставлення свідчить про необхідність обґрунтування впровадження на основі Чернівецької області території пріоритетного розвитку. На прикладі Чернівецької області пропонується запровадження спеціального інвестиційного режиму діяльності на певних її територіях. В контексті обґрунтування впровадження спеціального інвестиційного режиму на територіях пріоритетного розвитку область має достатній потенціал та передумови для відновлення економічної потужності: територіально-господарський комплекс, що має у своєму розпорядженні досить великий сільськогосподарський потенціал; наявність розроблених сировинних родовищ та тих, що перебувають у розробці; природні та культурні визначні пам’ятки, які створюють передумови для розвитку рекреації; великий досвід роботи на зовнішньому ринку, що дозволяє планувати експорт продукції й послуг, при цьому залучати до нього іноземні інвестиції; поєднання місцевої дешевої сировини із кваліфікованою робочою силою, що дозволяє досягати високого рівня рентабельності; область історично й географічно є транзитною територією (Україна – Румунія та Україна – Молдова); існує можливість обґрунтування й створення транспортного коридору через Чернівці із країн Балтії й Скандинавії на Балкани; значна кількість вільних виробничих потужностей. Отже, вирішення проблем регіонального розвитку неможливе без державної підтримки, оскільки процес активізації інвестування коштів в економіку безпосередньо залежить від правильності вибору пріоритетних напрямів інноваційного розвитку держави.

В Україні потрібно активізувати комплексний механізм стимулювання інноваційної активності, який повинен створювати сприятливе середовище для реалізації інноваційної задумки. Стимулювання інноваційної діяльності неможливе без системного механізму стимулювання і інфраструктурного забезпечення. Як вже зазначалося, до найбільш поширених в нашій країні елементів інфраструктурного забезпечення, які стимулюють інноваційну діяльність, відносять технологічні парки. В розвинених країнах технологічні парки мають пільги щодо оподаткування прибутку, при оренді основних засобів виробництва, систему прискореної амортизації різноманітного устаткування і т. ін. Українські технопарки мають певну особливість, яка стримує їх розвиток, – податкові пільги, які встановлені законодавством, стосуються не технопарку в цілому, а лише окремих інноваційні проектів.

Схематично механізм підтримки розвитку об’єктів інноваційної інфраструктури в Україні (найбільш поширених в нашій країні, зокрема технологічних парків) відображено на рис. 1. Вказана модель активізації та підтримки розвитку об’єктів інноваційної інфраструктури країни може використовуватися бізнес-інкубаторами, інноваційними центрами, науковими парками, технополісами тощо, тобто всіма можливими організаційними формами, що здатні ефективно впроваджувати інновації в суспільне життя і підвищувати його якість.

Рис. 1. Модель взаємозв’язку напрямів розвитку об’єктів інноваційної інфраструктури України з отримуваними ефектами

Примітка: розроблено автором

У мовні позначення: встановлений взаємозв’язок між інноваційними структурами та комплексом напрямів їх розвитку; - - - - - встановлений взаємозв’язок між отримуваними ефектами та напрямами розвитку інноваційних структур.

Узагальнення світового досвіду дає можливість до основних напрямків підтримки розвитку інноваційних структур в Україні віднести:

- податкове стимулювання (згідно з чинним законодавством податкові пільги стосуються не самої діяльності інноваційних структур, а лише інноваційних проектів, що реалізуються ними);

- захист патентного та авторського права (на законодавчому рівні);

- мінімізація ризику недофінансування інноваційних проектів та програм (страхування, перестрахування тощо).

Поєднання комплексу вказаних напрямів (заходів) підтримки розвитку об’єктів інноваційної інфраструктури України передбачає досягнення комбінації відповідних ефектів на різних рівнях (рис.1). Зокрема, виготовлення та реалізація конкурентоспроможної продукції, використання матеріало- та енергоощадних технологій з метою збільшення рівня прибутковості (на рівні організації) свідчить про превалювання економічного ефекту; реалізація програм, що сприяють вирівнюванню регіонів за рахунок появи нових технологій, що забезпечують зменшення техногенного впливу на навколишнє середовище; створення нових робочих місць (на рівні регіону); наповнення бюджетів місцевого рівня, залучення інвестицій з інших регіонів свідчить про поєднання економічного, екологічного та соціального ефектів; наповнення Державного бюджету, вихід на міжнародний ринок з якісно новою високотехнологічною конкурентоспроможною продукцією, заповнення своєї ніші на світовому ринку з вирішення економічних проблем (на рівні держави) охоплює економічний, соціальний та екологічний ефекти.

Отже, активізування інноваційного розвитку національного господарства – це дії держави, спрямовані на створення сприятливого інвестиційного клімату для реалізації інноваційних проектів, з одного боку, та запровадження на державному рівні спеціальних стимулів інноваційного технологічного розвитку – з іншого боку.

Проведення послідовної виваженої державної політики у сфері інноваційної діяльності дозволить активізувати процес розроблення і впровадження нових прогресивних технологій, посилити вплив реалізації наукомісткої продукції на соціально-економічний розвиток держави, сприяти поглибленню інтеграції України у світовий науково-технологічний простір.