"Тільки одна Земля"

Якщо Конференція по біосфері 1968 означала поява міжнародного політичного усвідомлення проблеми навколишнього середовища, то Конференція, що відбулася в червні 1972 року в Стокгольмі, послужила справі зміцнення і поглиблення такого усвідомлення. Конференція по біосфері представляла собою по суті зібрання наукових експертів, Конференція 1972 була вже зустріччю представників урядів. У роботі Стокгольмської конференції взяли участь делегати 113 країн і 40 міжнародних організацій, відомі вчені та громадські діячі. Стокгольмська конференція з проблем навколишнього середовища звела разом промислово розвинені країни у визначенні прав роду людського на життєздатну і продуктивну навколишнє середовище, підняла питання про регулювання використання природних ресурсів, ідентифікації та контролі за найважливішими видами забруднень, міжнародне співробітництво з проблем навколишнього середовища. Наочним вираженням заклопотаності всіх учасників Конференції станом навколишнього середовища і появи нових підходів до вирішення екологічних проблем стали доповіді, представлені 80 країнами в Підготовчий комітет Конференції ООН з навколишнього середовища. Перед відкриттям Конференції та на пленарних засіданнях в Стокгольмі делегації представляли офіційні декларації про політику своїх країн в галузі навколишнього середовища, які були опубліковані Міжнародним Союзом Охорони Природи в спеціальному виданні. Спеціально до Конференції була випущена книга під символічною назвою "Тільки одна Земля". Барбара Уорд - відомий англійський економіст і публіцист, один з авторів книги, у своїй статті про проблеми, що обговорювалися учасниками Конференції, писала, що суспільство знову переживає перехідну епоху, що підтверджує сам факт скликання подібної конференції. Як часто траплялося й раніше, наш спосіб мислення не може прийти до згоди з загальноприйнятим здоровим глуздом. По-перше, тому що у людства з'явилася можливість зробити нашу планету непридатною для життя. До цих пір люди вважали, що вони можуть завдавати природі локальний збиток. Вони безтурботно вели сільське господарство, руйнуючи верхній шар грунту, зводили лісу, витоптували пасовища, виснажували копальні. Сьогодні наші фахівці знають, що повітря, грунт і вода утворюють повністю взаємозалежну світову систему біосфери, яка підтримує все живе, перетворює всю енергію і, незважаючи на могутню життєздатність, цілком складається з виключно крихких і уразливих механізмів. По-друге, доктрина економічного зростання, що лежить в основі післявоєнної економічної політики більшості країн світу, не змогла вирішити проблем бідності та відсталості. Розрив між багатими і бідними країнами збільшився. В умовах обмежених ресурсів планети нестримне нарощування темпів виробництва загрожує катастрофою. Але в такому разі чиї зростаючі устремління слід стримувати? Як нації, як планета, змушені вирішувати ці фундаментальні проблеми вибору і справедливості? По-третє, виникає питання про планетарну справедливості, який також не може бути вирішено інакше, як спільними зусиллями всіх держав. Як нам забезпечити, щоб необхідність боротьби із забрудненням не стала перешкодою на шляху розвитку, такого необхідного для двох третин людства? Зрозуміло, Конференція не ставила перед собою мету знайти відповіді на питання, що стали центральними у її порядку денному. Але вона поклала початок майбутнім дискусіям, визначила коло першочергових завдань, які необхідно вирішувати на початковому етапі процесу становлення нових форм взаємодії природи і суспільства.