3.3. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва

В разі нестачі власних коштів і сучасних засобів праці на підприємстві ТОВ “Кредон” воно може скористатися лізингом для оновлення й розвитку своєї технічної бази.

Відносини лізингу на рівні законів регулюються трьома нормативними актами:

• Цивільним кодексом України (ЦК), параграф 6 глава 58;

• Господарським кодексом України (ГК), стаття 292;

• Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частини 1 статті 806, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте їм без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, еціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний рок і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як випливає з вищенаведеного, у визначенні змісту договору лізингу ЦК та ГК, розбіжності. Також розбіжності є при визначенні видів лізингу: згідно ЦК лізинг може ти прямий та непрямий, а згідно ГК може бути фінансовий або оперативний залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, та зворотній, пайовий, міжнародний залежно від форм здійснення лізингу.

Для підприємств є тепер можливість укладання короткострокових лізингових од, суттєвим є те, що за договором фінансового лізингу не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку договору.

Звертаємо увагу на те, що при укладанні договору фінансового лізингу лізингодавець ще не є власником речі, що підлягає передачі за договором. На нього покладається обов'язок придбати її у власність.

У редакції закону про фінансовий лізинг майно, яке передається у лізинг, визначається як предмет, а не об'єкт лізингу.

Неспоживною вважають річ, призначену для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій початковий вигляд протягом тривалого часу (стаття 185 ЦК [1]). Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена властивими лише їй ознаками, що виділяють її серед інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (стаття 184 ЦК).

Якщо лізингоодержувач хоче придбати у власність предмет фінансового лізингу, то для цього потрібно укладання з лізингодавцем окремого договору купівлі-продажу предмета лізингу. Право власності на предмет фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше. Предмет фінансового лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача. Це зумовлено тим, що право власності на предмет фінансового лізингу залишається за лізингодавцем, предмет фінансового лізингу не може бути об'єктом стягнення за боргами лізингоодержувача.

Відмічаємо, що лізінгодавцем може бути лише юридична особа, однак це означає, що фізична особа взагалі не може бути лізингодавцем, адже ЦК не містить таких обмежень[17, c. 6-7].

Договір фінансового лізингу. Організаційно-правові основи лізингу базуються на чинному законодавстві України та укладених договорах по відповідним лізинговим операціям. При цьому основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу служить укладений у встановленому порядку договір лізингу. Першочергове значення для правильної організації діяльності всіх суб'єктів лізингу мають нормативно визначені умови договору лізингу.

Чинне законодавство України визначає такі права та обов'язки лізингодавця і лізингоодержувача. Лізингодавець. зокрема, має право здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування та утримання предметом фінансового лізингу. У свою чергу, лізингоодержувач зобов'язаний надавати лізингодавцеві доступ до предмета фінансового лізингу й забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання.

Гарантована ліквідаційна вартість — це для орендаря частина ліквідаційної вартості, яка гарантується до сплати орендарем або пов'язаною з ним стороною, для орендодавця — це частина ліквідаційної вартості, яка гарантується до сплати орендарем або незалежною третьою стороною, здатною за своїм фінансовим станом відповідати за гарантію.

Суборенда- угода про передачу орендарем орендованого ним об'єкта в оренду третій особі.

Кожне підприємство має можливість придбати майно за свій рахунок, за рахунок коштів або взяти його в лізинг. При цьому необхідно порівняти загальні витрати за різними варіантами та визначити ефективність лізингової операції. Оцінка ефективності лізингової операції виконується з урахуванням таких обставин [7, 10 с, 141]:

- порівнюються загальні витрати за кількома можливими варіантами, тобто порівнюється обсяг витрат на виготовлення продукції за умови використання лізингу з витратами на одержання банківського кредиту або з витратами на пряму закупівлю відповідного об'єкта лізингу;

- визначається ціна реалізації продукції Ц_{реал.ліз.плат.}з урахуванням лізингових платежів за формулою:

Ц_{реал.ліз.плат}.= С_прод.+П_ліз. +Д_вир.

С_прод. — собівартість продукції або послуг, грн.;

П_ліз. - лізинговий платіж, грн.;

Д_вир. — дохідність виробництва очікувана, грн.

З урахуванням наступних обмежень, якщо вони виконуються, лізингова операція стає економічно вигідною, а додаткові лізингові платежі ефективними:

Ц_{реал.ліз.плат} < Ц_ринк.

П_ліз. < В_{ліз.кред.}

П_ліз.< В_{фін.ліз.}

В_{ліз.кред.} — витрати на придбання об'єкта лізингу за умови одержання банківського кредиту, грн.;

В_{фін.ліз.} — витрати на придбання майна, що відповідає об'єкту лізингу за допомогою операції купівлі-продажу майна, грн.

Якщо умови не виконуються, то необхідно відмовитися від лізингу бо шукати інших варіантів здешевлення лізингової операції.

Враховуючи викладене, вважаємо доцільним законодавчо закріпити такі три види лізингу: оперативний, фінансовий першої форми і фінансовий другої форми (класичний фінансовий лізинг). До оперативного доцільно віднести такі лізингові угоди, за яких, по-перше, термін оренди не регламентується, по-друге, усі ризики, пов'язані з використанням і володінням об'єкта лізингу, покладаються на лізингодавця; по-третє, перехід права власності на об'єкт лізингу після завершення угоди вирішується суб'єктами лізингової угоди відповідно до їхніх інтересів на будь-якій стадії виконання такої угоди.

До фінансового лізингу першої форми доцільно віднести угоди оренди, за яких усі ризики і вигоди, пов'язані з користуванням і володінням об'єкта лізингу, передаються орендарю і коли водночас витримується хоча б одна із таких вимог:

строк оренди законодавчо не регламентується, але після завершення угоди об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача;

строк оренди законодавчо регламентується в межах, що становлять більшу частину строку корисного використання об'єкта лізингу, але при цьому лізингодавець не має наміру продавати об'єкт лізингу лізингоодержувачу після завершення строку угоди;

строк лізингової угоди не має нижньої межі, тобто законодавчо не регламентується, але водночас цією угодою передбачається, що сума лізингових платежів з початку строку оренди до його завершення має дорівнювати або перевищувати первісну вартість об'єкта лізингу.

Дана форма фінансового лізингу вигідна насамперед лізингодавцям, оскільки дає їм змогу істотно скорочувати строк лізингової угоди і завдяки цьому прискорювати оборот авансованих коштів, зменшувати ризик їх неповернення, одержувати більшу масу прибутку на одиницю вкладеного капіталу за однакових інших умов. Крім того, лізингодавець має можливість сповна використовувати право власності на об'єкт лізингу: залежно від своїх економічних інтересів останній може бути проданий ним лізингоодержувачу або ж і надалі залишений у своєму розпорядженні.

Класичний фінансовий лізинг повинен мати, на наш погляд, лише одну спільну ознаку з фінансовим лізингом першої форми — передачу всіх ризиків і вигод, пов'язаних з правом користування та володінням об'єктом лізингу, лізингоодержувачу. Але на відміну від останнього він повинен зберігати основні переваги фінансової оренди, які, насамперед, орієнтовані на задоволення економічних інтересів лізингоодержувачів за одночасного врахування інтересів лізингодавців. Саме поєднання інтересів суб'єктів лізингових відносин повинне стати тією рушійною силою, яка забезпечить швидкий розвиток лізингового бізнесу в тих сферах економіки, де він нині вкрай необхідний[13, c. 34-36].