2. Технологічні методи менеджменту впливають на працівників через документи, які визначають технологію здійснення виробничо-господарських процесів. До технологічних методів менеджменту належать:

Технологічні документи. Вплив через технологічні документи забезпечується у процесі трудової діяльності. Виконуючи ту чи іншу роботу, працівники керуються певним переліком технологічних операцій, технологічними картами, вказівками з використання конкретного обладнання та оснащення, обґрунтованою послідовністю виконання трудових процесів тощо.

Конструкторські документи. Вплив таких документів забезпечується через використання працівниками в процесі трудової діяльності ескізів виробів (деталей, вузлів та ін.), креслень, конструкторських карт, конструкторських схем складання машин (приладів, комп'ютерів, верстатів, автоматів, транспортних засобів) та оснащення (пристроїв, інструментів) тощо.

3. Соціально-психологічні методи менеджменту використовуються з метою підвищення активності працівників та створення відповідних соціально-психологічних умов для їх трудової діяльності. До соціально-психологічних методів належать такі:

соціальні плани: їхній вплив здійснюється через створення умов праці, забезпечення відпочинку, організації побуту, медичного обслуговування, охорони праці тощо;

• моральні стимули впливають через нагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо;

• методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в колективі забезпечують вплив на засадах добору його членів за характером, стажем, національністю, розташування кадрів на робочих місцях і т. ін.

4. Адміністративні методи менеджменту (організаційно-розпорядчі) - це активні методи, завдяки яким відбувається вплив на діяльність орга­нізації в цілому та на окремих її працівників. Адміністративні методи менеджменту вклю­чають сукупність способів впливу, а саме:

Організаційні способи впливу, що реалізуються через документи три­валої дії та здійснюються шляхом:

• організаційного регламентування (через закони, положення, статути, укази тощо);

• організаційного нормування витрат сировини, енергії, інструменту тощо;

• організаційного інструктування через інструкції, правила, вимоги;

• організаційного інформування за допомогою актів, протоколів, до повідних записок, телеграм, заяв.

Розпорядчі способи впливу покликані формалізувати завдання, при­йоми тощо, а також усувати недоліки, відхилення у ході виробничо-гос­подарської діяльності. Розпорядчі способи впливу реалізуються через:

• накази (їх віддають директор, його заступники);

• розпорядження (прерогатива начальників підрозділів, служб), які мають на меті виконання наказів;

• вказівки (застосовують усі менеджери), основним призначенням яких є виконання наказів і розпоряджень.

Дисциплінарні способи впливу використовуються у конкретних ситу­аціях. Вони виражаються у зауваженнях, доганах, переміщеннях посадо­вих осіб, звільненнях тощо.

Методи менеджменту є результатом здійснен­ня функцій менеджменту, тобто апарат управління будь-якої організації у процесі своєї діяльності повинен створити усі необхідні способи впли­ву на керовану систему. Власне усі управлінці працюють для того, щоб сформувати необхідні методи менеджменту, які забезпечать здійснення виробничо-господарської діяльності та досягнення цілей і місії органі­зації. У таблиці 1 показано, які методи менеджменту можна отримати у процесі реалізації певних конкретних функцій.

Таблиця 1. –Приклади методів менеджменту, які отримані в процесі реалізації конкретних функцій менеджменту

Конкретні функції менеджменту

Отримані методи менеджменту

1. Управління виробництвом

• План виробничо-господарської діяльності; • посадові інструкції для майстрів, начальників цехів та дільниць; • положення про застосування відрядної форми оплати праці для основних робітників; • положення про преміювання основних робітників за перевиконання планових показників; • план покращання умов праці виробничих робітників; • технологічний процес виготовлення вузлів; • інструкції з експлуатації обладнання тощо.

2. Управління фінансами	• Фінансовий план; • бюджет; • штатний розпис фінансово-економічного відділу; • посадові інструкції для працівників фінансово-економічного відділу; • норми витрат фінансових коштів; • проект фінансування побудови адміністративних приміщень; • план використання кредитних ресурсів тощо.
3. Управління збутом	• План реалізації продукції; • проект рекламної кампанії; • посадові інструкції для працівників відділу збуту; • положення про застосування комісійної форми оплати праці для працівників відділу збуту; • програма заходів для стимулювання збуту тощо.
4. Управління зовнішньо­економічною діяльністю	• План зовнішньоекономічної діяльності; • штатний розпис працівників відділу зовнішньоекономічної діяльності; • положення про преміювання працівників відділу зовнішньоекономічної 1 діяльності за перевиконання планових показників; • план фінансування рекламної компанії на закордонних ринках; • наказ про створення відділу міжнародної реклами; • протокол ділових переговорів з іноземними партнерами тощо.
5. Управління транспортни­ми потоками	• Графік руху транспорту; • норми витрат палива та мастильних матеріалів; • норми амортизації транспортних засобів; і • положення про погодинну оплату праці для водіїв; • план модернізації рухомого транспортного складу тощо.
6. Управління токарною дільницею	• План виробничо-господарської діяльності токарної дільниці; • посадові інструкції для майстра токарної дільниці; • положення про відрядну оплату праці для токарів; • технологічний процес токарної обробки деталей; • інструкції з експлуатації токарно-різальних верстатів тощо.

2.

Інформація – це сукупність відомостей, які відображають конкретне явище, подію, виробничо-господарської діяльності.

Інформацію можна класифікувати за наступними ознаками.

• за повнотою обхвату явища: повна, часткова, надмірна;

• за напрямом руху: вхідна, вихідна;

• за періодом дії: разова, періодична, довгострокова;

• за змістом: планово-економічна, фінансова, облікова, бухгалтерська, довідкова, адміністративна і др.;

• за рівнем доступу: відкрита, винятково для службового використовування, секретна;

• за способом передачі: усна, текстова, графічна, комбінована;

• за рівнем достовірності: достовірна і недостовірна.

Згідно закону України «Про інформацію» із змінами і доповненнями виділено такі основні види інформації:

1. Статистична інформація – це офіційно документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику явищам і подіям, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній і ін. сферах життя України і підлягає систематизованій відкритій відкритій публікації.

2. Масова інформація – це публічно поширена друкарська і аудіовізуальна інформація.

3. Інформація державних органів і органів місцевого і регіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами такої інформації є законодавчі і нормативно-правові акти.

4. Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними і їх профілактику. Джерелами інформації є Конституція України, норми і принципи міжнародного права і ін. законодавчі і підзаконні правові акти.

5. Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оповістять відомостей про особу. Основними даними про особу є: національність, утворення, сімейний стан, стан здоров'я, адреса, дата і місце народження.

6. Інформація довідково енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оповістять відомості про суспільство, державне життя і природне середовище.

7. Соціологічна інформація - це документовані або публічно оповістять про відношення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій і явищ, процесів, фактів.

Основними принципами інформаційних відносин в Україні згідно Закону України « Про інформацію» є:

• гарантія права на інформацію;

• відвертість, доступність інформації і свобода її вибору;

• об'єктивність, вірогідність інформації;

• повнота і точність інформації;

• законність отримання, використовування, розповсюдження і збереження інформації.

Носіями інформації є документи, дискети, диски, графіки, перфострічки, перфокарти, магнітофонні стрічки, плакати, схеми. Основним носієм інформації є документ.

Документ – це надання за допомогою окремих носіїв інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і розумову діяльність людей, носієм якої вона є.

Згідно закону України «Про інформацію» документ – це передбачена законам матеріальна форма отримання, збереження, використовування і розповсюдження інформації шляхом фіксації на папері, магнітному, кино-, відео-, фотоплівці або іншому носію.

Документацію можна класифікувати за наступними критеріями:

• за змістом: адміністративна, планово-економічна, зовнішньоекономічна;

• за призначенням: індивідуальна, планова;

• за етапами використовування: первинна (містить початкову інформацію), вторинна (є результатом аналітико-синтетичної і ін. переробки одного або декількох документів);

• яке місце займає в менеджменті: службово-інформаційна (службові листи, записки, акти), розпорядлива (накази, розпорядження, інструкції, протоколи), спеціальна ( фінансова, бухгалтерська, планова і ін.).

Процес, пов'язаний з складанням документів, їх обробкою, проходженням, збереженням називається діловодством.

Інформація передається за допомогою комунікаційного процесу.

КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС — це обмін інформацією між двома або більш людьми.

Основна мета комунікаційного процесу — забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну, тобто повідомлень. Проте сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілкування людей, що брали участь в обміні. Ви, звичайно, самі стикалися з випадками малоефективного обміну інформацією з друзями, сім'єю, співробітниками на роботі. Щоб краще розуміти процес обміну інформацією і умови його ефективності, слід мати уявлення про стадії процесу, в якому беруть участь двоє або більше число людей.

Ініціювати спілкування на підприємстві може будь-який працівник, якщо в цьому виникає виробнича або особиста потреба: за принципом єдиноначальності, субординації і відповідно до функціонального розподілу праці саме керівники переважно починають спілкування, обирають його форми. Від керівника залежить в основному ефективність спілкування, його результат.