2. Зміцнення держави за правління Володимира Мономаха (1113-1125 рр.).

Жадібний до наживи князь київський Святополк Ізяславович сприяв спекулянтам і лихварям. Через навали половців сіль довозилася рідко і ціна на неї неймовірно зросла. Це принесло великі бідування киянам і сільському населенню. Гнів на багатіїв і лихварів вилився у велике повстання киян, що спалахнуло після смерті князя у квітні 1113 р. Повстанці громили боярські хороми, двори лихварів. У сільських околицях Києва почалися погроми і підпали вотчин.

Київські бояри зібрали віче і запропонували киянам самим запросити до себе князя. Їхній вибір припав на 60-річного переяславського князя Володимира Всеволодовича Мономаха (1113-1125)¹. Він мав великий життєвий досвід, був організатором і учасником князівських з'їздів, очолював боротьбу з половцями і все ще зберігав силу, енергію та світлий розум.

Щоб заспокоїти киян і нормалізувати стосунки між різними групами населення, Володимир у 1113 році видав закон, що передбачав обмеження прав князівської адміністрації над залежним населенням. Заборонялось перетворювати на раба боржника, обмежувались лихварські прибутки. До розширеної Ярославичами «Руської Правди» ці закони увійшли під назвою «Устав Володимира Мономаха».

«Уставом» полегшувалося становище закупа, рядовича, холопа. Якщо боржник сплачував 50 відсотків річних протягом трьох років, взагалі звільнявся від боргу. Основна мета «Уставу» була досягнута. Заворушення і повстання припинилися.

Ставши великим князем, Володимир Мономах виявив неабиякі здібності дипломата, докладаючи зусиль до відновлення державної єдності й могутності Русі. Його владі підкорилася більшість удільних князів - мінський, волинський, турово-пінський. 3 відносно самостійними князями Чернігово-Сіверської, Галицької і Полоцької земель він встановив добрі стосунки. Його владу визнали Новгород і Смоленськ. У багатьох землях, навіть у містах Дунайського Пониззя, він мав своїх посадників. На деякий час Володимир знову відновив державність і порядок. У 1116 році князь у коаліції з іншими князями завдав половцям нищівної поразки. Після цього вони чверть століття не тривожили південні кордони Русі.

Зміцнював Володимир Мономах і зовнішні позиції держави. Союзницькі та добросусідські стосунки з сусідніми державами скріплювалися династичними шлюбами. Самого князя Володимира батько одружив з англійською принцесою Гітою. Свого сина Мстислава Володимир одружив із шведською принцесою Христиною, доньок видав заміж за угорського короля Коломана (Євфимію) та візантійського цесаревича Льва Діогена (Марицю).

З іменем князя пов'язаний переказ про «шапку Мономаха», якою вінчали російських царів. Насправді ця корона Володимиру не належала, її виготовили в кінці XIII — на початку XIV ст.

Вихованню дітей і онуків Мономах надавав особливого значення. Розповівши про своє життя і походи, князь закликав нащадків бути дбайливими господарями в домі, у вотчині, у державі. Бути милосердними, не зловживати владою, не кривдити нікого, шанувати Бога і церкву. Володимир Мономах увійшов до історії як талановитий письменник і своєрідний педагог. 3-під його пера вийшов видатний для свого часу твір - «Повчання дітям», що набрав широкого розголосу. Виходячи з власного життєвого досвіду, автор утверджує принципи моральної поведінки ідеального князя-правителя.

«Перш за все убогих не забувайте, - заповідає дітям Володимир Всеволодович, - але, скільки зможете, по силі своїй, годуйте їх, давайте милостиню сироті і вдовицю захистіть, і не дозволяйте сильним погубити людину. Hi правого, ні винного не вбивайте, не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте. Якщо говорите щось, чи лихе, чи добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо ж нема в тому ніякої потреби. Якщо будете хрест цілувати братам чи комусь іншому, то перше запитайте серце своє про те, на чому зможете устояти, на тому й цілуйте. А поцілувавши хрест, стережіться, щоб не погубити душі своєї, порушивши присягу».

У творі проводиться ідея єднання суспільства незалежно від майнового стану, обстоюються патріотичні ідеї піднесення могутності Русі, захисту її рубежів.

Діяльність Володимира Мономаха боронила державу від роздроблення, але лише до смерті великого князя, що сталася на 73 році життя - 19 травня 1125 р. Трагічно й урочисто літописець записав: «Преставився благовірний, христолюбивий князь, що просвітив Руську Землю, наче сонце. Промені пускаючи, слава його розійшлася по всіх землях. Був він братолюбець, нищелюбець і добрий дбайливець за Землю Руську». Поховали Володимира Всеволодовича у Софійському соборі поряд з домовинами батька і діда.