- •Короткі відомості про авторів музики та тексту, загальна характеристика їх творчого стилю.
- •Історія написання хорового твору. Співвідношення між літературним першоджерелом і використаних композитором текстом.
- •Музично-теоретичний аналіз
- •Метро – ритм:
- •Мелодика:
- •Діапазони хорових партій Загальний діапазон хору:
- •Фактура:
- •3. Напрями вокально-хорової роботи
- •3.1. Типи та види хору, їх специфічні художньо – виражальні можливості.
- •Діапазон хорових партій, їх мелодичний амбітус.
- •Ритмічні особливості твору та пов’язані з ними виконавські труднощі.
- •Виконавський аналіз
- •Трактування темпу та агогіки в зв’язку з образно – емоційною палітрою хорового твору.
- •Фразування. Виділення місцевих та загальних кульмінацій.
- •Динамічний план твору.
- •Звуковедення та його співвідношення з дикційними та динамічними особливостями.
- •Проблеми виконавсько-диригентської роботи.
- •Використана література:
Історія написання хорового твору. Співвідношення між літературним першоджерелом і використаних композитором текстом.
Тут зібрані пісні, немов душа народу.
Відкрий котрусь і серцем доторкнись.
У світлу пору і в часи незгоди
Вони й сьогодні зазвучать, як і колись.
Народна пісня - це велике диво.
У ній душа дитинна в світ летить.
Вона весела, світла, пустотлива,
То щирим сумом раптом зазвучить.
Народна пісня. Найдорожча, мила.
Вона в душі щоденно й уві сні.
Над цілим світом розпускає крила...
Там, де людина, там її пісні.
Українські народні пісні — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста.
Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі.
Пісенна культура українського народу багатьма своїми джерельцями впадає в океан культури світової. Пісня колискова, весільна, лірична супроводжує нас від народження до останньої межі. Вона ріднить нас тремтливими своїми звуками, живе в душі кожної людини і, як вічне світло, осяває нам життя.
З сивої давнини, покоління за поколінням щедро народжують від рідної землі, сонця, неба, води, вітру дивні звуки мелодій, неповторну магію слова, що ведуть нас по стежках рідного краю. Ті стежинки переплітаються, біжать і виходять на широкий шлях високого творчого генію народу. І якщо цей геній живе й сьогодні, не погас, то тільки тому, що живе пісня. Вона - в образах калини, сонця, житечка й пшениці, дивних птахів. «Пожену я сірі гуси від броду до броду, ой летіте, сірі гуси, до мойого роду... » Творить і береже ці дорогоцінні перлини наш народ. Він співає в радості й зажурі. Пісня — його величний храм любові до людини, до рідної землі, до батька й матері.
Карпати - величні і неповторні в красі своїй гори, покриті віковічними лісами, бурхливі ріки, кришталево прозорі високогірні озера — «морські очі», барвистий килим полонин з отарами овець, мелодії гуцульської трембіти... Таким на мить постає в уяві цей чудовий край чарівної природи, невичерпних земних багатств визначних пам'яток минулого, працьовитих і талановитих людей! Кажуть, як за давніх часів князі Русь хрестили, то повтікали у Карпатські ліси усі чарівники та мудреці. А тому і понині Карпати овіяні духом чарівничим. Там кожна гора має чимало своїх легенд та переказів. Кожне урвище, мов ранковим туманом, повниться таємничістю. Кожне дерево, мов жива людина: як при світлі місяця на нього глянеш – наче ось-ось із місця зрушить і піде танцювать. Та так танцювать, що аж гори тремтять, аж долами відлуння котиться.
Стежки ходжені і неходжені горами в’ються і, кажуть старі люди, вночі їх нечиста сила мете, аби вдень перехожий блукав тими стежками, та з гір і не виблукав. Аби навіки поміж синіх вершин залишився.
Той на світі не жив, хто у Карпатах не був, – кажуть люди. І правду кажуть, бо що вартий світ без Карпат!
Весільні пісні — пісні, що супроводжують весільні обряди, пояснюють їх зміст і значення, прославляють молодих та їх батьків.
У весільних піснях ідеться і про свах, і про подруг нареченої, світилок, бояр і боярок, старост і дружб.
Весільними піснями супроводжується замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання на неї очіпка. Чоловіки у формі діалогів і монологів беруть участь у найдраматичніших епізодах обряду — під час нападу бояр, викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть або їдуть з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.
Весілля, надто українське, — це драматичне дійство, в якому беруть участь декілька жіночих груп (свах нареченого, свах нареченої, світилок, боярок). До чоловічої групи входять бояри-свати, виділяються староста і дружба. Товариство свах і товариство подруг — два весільні хори, які співають про все, що відбувається на весіллі.
З цих пісень постає цілий світ почувань і думок дівчини передвесільної та весільної пори. Становлячи разом одне велике драматичне дійство, кожна з весільних пісень, завдяки діалогові також є маленькою п’єскою.
Відповідність між поетичною основою та музичним текстом - одне з основних питань в хоровій музиці. Це залежить від різних факторів, особливостей того чи іншого стилю.
В співвідношенні між літературною основою і текстом, використаним для музичного твору, важливу роль відіграє особливість творчого стилю композитора, його схильність до узагальнено – філософських роздумів, психологічних портретів чи жанрових замальовок, у відповідності до чого й вирішується творче ставлення композитора до вірша і його музична інтерпретація.
Ідейно-художня сутність твору – це оспівування душевних хвилювань, які відчуває дівчина перед важливим обрядом весілля. Після вінчання дівчина покидає рідну домівку, тому це є для нареченої найвідповідальніший період.
Пісня розкриває долю багатьох дівчат, які пов’язують своє життя з милим.
