Порушення моторної функції шлунка.

Порушення моторної функції шлунка називають шлунковими дискінезіями.

Виділяють 2-а варіанти шлункових дискінезій: а) гіпертонічний – характерно підвищення тонусу шлунка (гіпертонія) і підсилення його перистальтики (гіперкінезія), пілороспазм – одна із форм дискінезії гіпертонічного типу. б) гіпотонічний – навпаки характеризується гіпотонією і гіпокінезією.

П р и ч и н и рухових розладів шлунка гіпертонічного типу є: а) підвищення тонусу блукаючого нерва, б) деякі харчові фактори (груба їжа, алкоголь), в) підвищення шлункової секреції, г) вплив біологічно-активних речовин і гормонів (гістаміну, інсуліну, мотиліну – гастроінтестинального гормону).

Н а с л і д к и: а) тривала затримка їди в шлунку, що, в свою чергу, сприяє підвищенню секреції і розвитку виразок слизової оболонки (порушення рефлексу Сердюкова), б) розвиток антиперистальтики шлунка, що призводить до диспептичних явищ (відрижки, тошноти, блювання), в) закрепи.

П р и ч и н и зменшення рухової активності шлунка: а) аліментарні фактори (жирна їжа), б) зменшення шлункової секреції (гіпоацидні гастрити), в) зменшення тонусу блукаючого нерва, г) дія гастроінтестінальних гормонів, які пригнічують моторику шлунка (гастроінгібуючий пептид, секретин і т.і.), д) загальне виснаження організму, е) гастроптоз (опущення шлунка).

Н а с л і д к и: а) зіяння пілоруса, б) зменшення часу перебування їди в шлунку, що веде до порушення її перетравлення, в) перевантаження тонкої кишки неперетравленими компонентами їжі, г) подразнення цими компонентами рецепторів кишки, що викликає посилення її перистальтики і виникнення проносів.

Печія (pyrosis) – неприємне відчуття жару за ходом стравоходу. Розвивається в результаті попадання вмісту шлунку у стравохід (рефлюкс). Можлива при: а) надмірному утворенні шлункового соку, б) при функціональній недостатності кардіального сфінктера.

Відрижка (eructatio) – раптове, самовільне попадання в ротову порожнину газів із шлунка, іноді із незначною кількістю його вмісту. Можлива при накопиченні газів у шлунку, що спостерігається при: а) надмірному надходженні їх із їжею і напитками та при заковтуванні повітря (аерофагія), б) надмірному утворенні газів у самому шлунку, що можливо при тривалій затримці там їжі (виразка, рак шлунка).

Нудота (nausea) – своєрідне неприємне відчуття в епігастральній ділянці, грудях, роті, яке пов’язане із активацією парасимпатичної нервової системи і супроводжується загальною слабістю, пітливістю, підвищеним слиновиділенням, похолодінням кінцівок, блідістю шкіри, зниженням артеріального тиску (АТ).

Блювання (vomitus) – складний рефлекторний процес, який супроводжується викидом вмісту шлунку назовні через рот.

Розрізняють наступні патогенетичні варіанти блювання:

1) центральне – пов’язане із збудженням центру блювання у довгастому мозку: а) органічного походження (менінгіти, енцефаліти, пухлини мозку); б) умовнорефлекторного походження (при збуджуючих сигналах від кори великих півкуль); в) вестибулярного походження (при розладах функції лабіринту);

2) гематогенно-токсичне – обумовлене безпосередньою дією на центр блювання токсичних речовин: а) екзогенного походження (чадний газ, алкоголь, токсини бактерій, медикаментозні препарати; б) ендогенного походження (токсичні продукти порушеного метаболізму при уремії, недостатності печінки, непрохідності кишечника);

3) вісцеральне (рефлекторне) – при надходженні збуджуючих сигналів у центр блювання із певних рецепторних полів (шлунка, жовчних шляхів, очеревини і т.і.).

ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШЛУНКА

Запальні процеси в шлунку, які позначаються як гастрит (від грец. gaster – шлунок), так само як і в інших органах, можуть бути за перебігом гострими і хронічними.

ГОСТРИЙ ГАСТРИТ

Гострий гастрит найчастіше розвивається після впливу різних хімічних речовин, (наприклад, алкоголю, недоброякісних харчових продуктів) або деяких лікарських речовин (особливо нестероїдних протизапальних речовин, які містять аспірин). Ці речовини викликають швидку ексфоліацію (злущування) епітеліальних клітин і зниження секреції слизу, що супроводжується зниженням функції захисного бар’єру проти дії кислоти.

Певну роль може відігравати і вживання гострої, холодної або гарячої їжі. Гострий нейтро­фільний гастрит (при якому основна морфологічна ознака – інфільтрація поліморфноядерними лейкоцитами) є характерним для первинної відповіді на інфекцію, викликану Helicobacter pylori. Цей стан є тимчасовим, який у більшості людей перебігає субклінічно і через 3-4 тижні переходить в хронічний гастрит. Лише у незначної кількості хворих інфекція спонтанно зникає і наступає одужання.

До розвитку гострого гастриту можуть призводити інші інфекції, такі як сальмонели, стафілокок тощо. Гострий гастрит може розвинутися під впливом токсичних продуктів ендогенного походження, наприклад, елімінативний гастрит при уремії.

За площею ураження розрізняють:

— гострий дифузний гастрит;

— гострий вогнищевий гастрит.

У свою чергу гострий вогнищевий гастрит може бути здебільшого фундальним, антральним, пілороантральним та пілородуоденальним.

Залежно від важкості ураження зміни в слизовій оболонці варіюють від гіперемії і набряку слизової оболонки шлунка до ерозії і крововиливів. Ерозія являє собою ділянку слизової оболонки з частковим порушенням епітелію, тоді як у виразці відбувається порушення і м’язового шару слизової оболонки. Ерозії при гострому гастриті в основному множинні, тому кровотеча з них може бути дуже небезпечною. Однак, здебільшого відбувається швидке (протягом 24-48 годин) загоєння шляхом регенерації. При частих рецидивах гострого гастриту може розвинутися хронічний.