Виготовлення виробів із скла.

Скло виготовляють із матеріалів, яких багато у природі: кварцового піску, натрію гідрокарбонату, крейди тощо.

Виробництво скляних виробів відбувається в три етапи:

1) одержання скломаси (виготовлення скла);

2) формування виробів із неї;

3) обробка виробів.

Сировинні матеріали й одержання скломаси. Сировинні матеріали для виготовлення скла умовно поділяють на дві категорії: основні й допоміжні.

Варіння скломаси являє собою комплекс фізичних, хімічних та фізико-хімічних процесів. Скло варять у спеціальних печах при температурі 1350—1600 °С. Чим більше береться кварцового піску, тим вищі тугоплавкість і термостійкість отриманого скла. Від того, як готується скло, залежить його якість.

Формування і обробка виробів.

Вироби формують із скломаси.

Залежно від виду, розміру, маси, призначення, складності форми й хімічного складу виробів застосовують ручні або машинні способи формування. Ручним способом виготовляють вии

роби складної форми.

Методом витягування виготовляють дріт (скляні трубки), з якого виробляють ампули, флакони для антибіотиків та інших лікарських препаратів, циліндри для шприців тощо.

Пресування виробів здійснюють у спеціальних прес-формах, внутрішню поверхню можна зробити рельєфною або гладкою. Цей метод високопродуктивний і економічний.

Видування — один із найдавніших методів виготовлення скловиробів, що дозволяє одержувати скляний посуд різних форм і розмірів, іноді це єдино можливий спосіб.

Технологія видування може бути ручною і механізованою.

Методом лиття одержують вироби декоративного призначення й оптичне скло.

Зберігання скляних виробів.

Зберігати скляні вироби необхідно в сухих провітрюваних приміщеннях, захищаючи від впливу атмосферних опадів, тому що ці вироби, незважаючи на високу хімічну стійкість, при тривалому зберіганні у вологих умовах можуть зазнавати корозії (внаслідок вилужування окислів з’являються матові плями або цілі ділянки). Слід також запобігати бою скляних виробів.

Керамічні матеріали.

Керамічними називають вироби, одержувані з глинистих речовин із мінеральними добавками або без них шляхом формування і подальшого обпалювання. До них належать порцеляна і фаянс.

Порцеляна — основний представник тонкої кераміки.

Характерні ознаки порцеляни — білий із синюватим відтінком колір, мала пористість і висока міцність, термічна і хімічна стійкість.

Фаянсові вироби відрізняються від порцелянових більшою пористістю (9—12 %) і меншою механічною міцністю.

За складом, структурою і якостями фаянс буває твердий і м’який, глинистий і вапняний.

Із керамічних матеріалів для медичного вжитку виготовляють ступки і товкачики, поїльники, судна підкладні, лійки, випарювальні чашки, фільтри й т. ін.

Дерев'яні матеріали. Шкіра та її замінники.

Дерев’яні матеріали необхідні для виготовлення аптечних меблів, футлярів до медичних виробів: ендоскопічних приладів, сфігмоманометрів, калориметрів, суперцентрифуг, наркозних апаратів, деталей медичних виробів (рентгенівських касет, підшипників, молотків хірургічних тощо); транспортної тари, предметів догляду за хворими (милиць та ціпків).

Деревина має цінні якості:

— приємний зовнішній вигляд;

— добре піддається обробці, її легко фарбувати, лакувати, полірувати;

— погано проводить тепло, звук, електричний струм;

— має малий коефіцієнт лінійного розширення.

Папір і картон виготовляють із проклеєних рослинних волокон і випускають у вигляді листів або рулонів.

Для пакування медичних і фармацевтичних товарів звичайно застосовують такі сорти паперу і картону:

— парафінований папір за ДСТУ;

— обгортковий папір;

— друкарський лощений папір — для пакетів;

— картон для виготовлення коробок і пачок.

Шкіра та її замінники потрібні для виготовлення ряду медичних виробів і фармацевтичних товарів.

Шкіра має бути однорідного пофарбування, еластичною, без розривів, свищів, тріщин, плям, нальотів, не повинна змінювати колір при розтягуванні. Сорти шкіри стандартизовано.

Шкірозамінники виготовляють із полімерних матеріалів, переважно з полівінілхлориду (ПВХ).

Йдуть вони на бандажі, супінатори, милиці, ціпки тощо.