За кредиторами:

• Приватні кредити — надаються приватними особами.

• Фірмові (комерційні) кредити — кредити, що надаються фірмами.

• Банківські кредити — кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

• Урядові (державні) кредити — кредити, надані урядовими установами від імені держави.

• Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.

• Змішані кредити — в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

• Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

• Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

Лекція 14. Позадоговірні зобов’язання.

1. Колізійні питання деліктних зобов’язань.

Принцип "lex loci delicti comissi” відтворений у великій кількості держав. Нині йде обмеження цієї прив’язки.

Виділяють три колізійні питання, що обумовлюють це обмеження:

·    ситуація, коли певна дія або бездіяльність мало місце за кордоном у такий засіб, що за кордоном це є делікт, а у державі суду – не делікт. Тому нині від цього принципу відмовляються на користь держави суду;

·    коли дану прив’язку застосувати не можна (наприклад, у відкритому морі);

·    пов’язане із збільшенням сфери відповідальності, що настає без вини (абсолютна відповідальність).

Національні законодавці й судова практика застосовують дану прив’язку разом з іншими прив’язками: принцип "lex loci comissi” або "lex nationalis”, "lex flagi”, право суду, місце реєстрації транспортного засобу.

У США використовують прив’язку до закону, який має з деліктом найбільш суттєвий зв’язок. Але виникає питання – який закон це буде?

Найпомітнішим є положення угорського закону про міжнародне приватне право (1978): "До відповідальності за шкоду, заподіяну не у зв’язку з договором, якщо тільки цим законом не передбачено інше, застосовується закон, який є чинний у місці або під час дії або бездіяльності особи, яка спричинила шкоду. Якщо це є більш вигідним для потерпілого, він має право користуватись законом держави, де шкода наступила. Якщо місце заподіювача шкоди й потерпілого є в одній державі – застосовується законодавство цієї держави. Якщо за законом місця скоєння дії або без дії особою, яка заподіяла шкоду, умовою відповідальності є вина, здатність до винної дії встановлюється або за особистим законом заподіювача шкоди або за законом місця скоєння правопорушення”.

2. Заподіяння шкоди вУкраїні.

Цивільне законодавство України не дає визначення зобов'язання із заподіяння шкоди (деліктного зобов'язання). Однак основна ідея, яка його характеризує, міститься у гл. 82 ЦК України, зокрема у ч. 1 ст. 1166 ЦК, відповідно до якої "Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала". В ЦК УРСР (ст. 440) встановлювалася відповідальність за "заподіяну шкоду", що більш влучно характеризує сутність деліктних правовідносин, а відтак в тексті цієї глави ми поряд з терміном "завдана шкода" будемо вживати термін "заподіяна шкода".

Отже зобов'язання із заподіяння шкоди можна визначити таким чином: це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий, кредитор) вправі вимагати відшкодування заподіяної їй шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі.

Із наведеного визначення зобов'язання із заподіяння шкоди можна виокремити кваліфікуючі ознаки даного зобов'язання, які визначатимуть його місце в системі категорій зобов'язального права.

По-перше, зобов'язання із завдання шкоди за своєю суттю є зобов'язальним правовідношенням, тобто правовідношенням відносним, в якому з самого початку його виникнення є чітко визначеною як уповноважена сторона (кредитор, потерпілий), так і зобов'язана сторона (боржник)

По-друге, незважаючи на відносний характер даного зобов'язання воно виникає в разі порушення абсолютних прав особи (права власності, особистих немайнових прав тощо).

По-третє, незважаючи на те, що можливість застосування положень гл. 82 ЦК поширюється на випадки порушення як майнових, так і особистих немайнових прав особи, відшкодування шкоди завжди має майновий характер. Навіть якщо сама по собі шкода має немайновий характер (моральна шкода), її компенсація буде здійснюватися шляхом сплати грошей або надання іншого майнового блага.

І нарешті, головною метою зобов'язання із завдання шкоди є повне відшкодування (або компенсація) потерпілому завданої шкоди, наскільки це є можливим.

3. Заподіяння шкоди за кордоном.

4. Зобов’язання з безпідставного збагачення та інші позадоговірні зобов’язання.

У зобов'язанні з безпідставного збагачення кредитором виступає потерпіла особа, а боржником - набувач, тобто особа, що безпід­ставно набула майно або зберегла його.

Суб'єктами цього зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Предметом вимоги потерпілого (кредитора) за цим зобов'язан­ням можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, майнові права, гроші - як готівкові, так і безготівкові, цінні папери на пред'явника. Якщо зобов'язання виникло внаслідок безпідставного збагачення через набуття особою речей, визначених родовими озна­ками, грошей, цінних паперів на пред'явника, то головним елемен­том змісту зобов'язання є вимога потерпілого про повернення майна того ж роду в натурі або в грошовому виразі. Згідно зі ст. 1212 ЦК України безпідставно набуте майно має бути повернене набувачем потерпілому в натурі. При цьому набувач несе перед потерпілим обов'язок відшкодувати будь-яке погіршення або недостачу майна, набутого без належних підстав, але лише з моменту, коли від дізнав­ся або повинен був дізнатися про незаконність придбання. З цього є часу він відповідає за допущене нею погіршення майна.

Особа, що незаконно використовувала чуже майно, повинна відшкодувати управомоченій особі вартість використання навіть у тому випадку, коли зможе довести, що остання не змогла б викори­стати це право самостійно. Мета позову про безпідставне збагачення (кондикційного позову) полягає не у тому, щоб компенсувати змен­шення майна позивача - це був би платіж про відшкодування збитків, а у тому, щоб приріст майна присудити тому з учасників, хто має на це право.

Якщо майно неможливо повернути в натурі, то набувач зо­бов'язаний відшкодувати його вартість на момент розгляду справи у суді про повернення майна.

У випадку, якщо безпідставне збагачення відбулося шляхом пе­редачі потерпіли набувачу майнових прав, включаючи безготівкові кошти, цінні папери на пред'явника тощо, то потерпілий вправі ви­магати поновлення попереднього положення, у тому числі повер­нення йому документів, що посвідчують відповідні права.

Відповідно, набувачу надається законом право і на відшкодуван­ня своїх витрат на утримання чужого майна до того часу, від якого він зобов'язується повернути доходи.

На суму безпідставного грошового збагачення нараховуються проценти за користування чужими коштами в порядку, встановле­ному загальними правилами (п. 3 ст. 1214 ЦК України).

Набування майна однією особою за рахунок іншої свідчить про збільшення обсягу майна у першої з одночасним зменшенням його у другої. Це означає, що відбулося кількісне збільшення майна або збільшення його вартості без відповідних затрат у набувача. При­кладом може бути повторне помилкове перерахування коштів на розрахунковий рахунок юридичної особи за партію товарів, розра­хунок за яку вже було здійснено.

Якщо інше не встановлено законодавством і не випливає з суті відповідних відносин, то правила з повернення безпідставно отри­маного майна поширюються також на такі випадки:

-                 щодо повернення виконаного за недійсним правочином;

-                 щодо витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

-                 щодо повернення виконаного однієї зі сторін у зобов'язанні;

-                 відшкодування шкоди, в тому числі завданої недобросовісною поведінкою збагатілої особи.

Право на реституцію безпідставного збагачення надається по­терпілому незалежно від того, чи був правочин недійсним з самого початку чи став таким пізніше. Надання права на реституцію - це наслідок недійсності правочину, а вимога про повернення безпід­ставно набутого або збереженого майна - це спосіб здійснення пра­ва на реституцію. Тому норми закону про безпідставне збагачення застосовуються після визнання правочину недійсним. Так, доти, до­ки не буде встановлено недійсність заповіту, не може йти мова про вилучення спадкового майна у спадкоємця.

Головна відмінність кондикційного (з приводу повернення безпідставно набутого) та віндикаційного позовів полягає в тому, що віндикація - це речово-правовий позов, а кондикційний позов має зобов'язально-правовий характер. Предметом віндикаційного позо­ву може бути лише індивідуально визначена річ.

Норми про повернення безпідставно набутого застосовуються і у випадках, коли має місце вимога однієї сторони у зобов'язанні до іншої про повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням. Так, йдеться не про виконання самого зобов'язання, а про повернен­ня набутого у зв'язку із зобов'язанням. Наприклад, передача разом із орендованими приміщеннями неврахованих площ, подвійна оп­лата відшкодування шкоди тощо.

Аналіз кондикційних та деліктних зобов'язань дозволяє говори­ти про те, що вони є прикордонними і розмежувати їх важко. І хоча вони мають окремий характер, все ж таки безпідставне збагачення субсидіарно застосовується нарівні із деліктним позовом. Так, якщо порушник протиправно користується річчю, а під час її використан­ня допускає значне її пошкодження, що призводить до втрати річчю господарського призначення, то матиме місце відшкодування шко­ди з наступним поверненням безпідставно набутого.

Майно, передане на виконання зобов'язання після спливу строку позовної давності, не підлягає поверненню як безпідставне збагачен­ня. Якщо боржник або інша зобов'язана особа виконали зобов'язан­ня після спливу строку позовної давності, вони не вправі вимагати його назад, хоча б вони на момент виконання не знали про закінчен­ня цього строку.

Заборона на витребування як безпідставного збагачення за­робітної плати та прирівняних до неї платежів, стипендій, пенсій, допомоги, відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, аліментів та інших грошових сум, наданих громадянинові як засіб до існування, діє виключно за умови добросовісності громадянина-отримувача. У разі, якщо буде встановлено недобросовісність набу­вача або помилку під час розрахунку, виплачені грошові суми підлягають поверненню. Доведення факту недобросовісності отри­мувача або наявності рахункової помилки - це обов'язок по­терпілої особи, що вимагає повернення їй коштів.