2. «Воля до повалення влади»- як основного мотиву життя

Від самого дитинства Фрідріх Ніцше був повантажений у християнське оточення, дорослішаючи у домі, повному набожних жінок, які хвалили його з читання Біблії та виконання робіт протестантських теологів. Через очевидною побожності його навіть прозвали «маленьким пастором». Хто міг передбачити, що це благочестивий юнак зросте, і стане найбільш затятим опонентом християнства і автором книжки знайомить із провокаційним назвою «Антихрист»?

Хоча, до наступному розрив із благочестивим вихованням Ніцше навів власна невпинний пошук знання, одній з початкових причин відмовитися від релігії було його випадкове знайомство з працями філософа Артура Шопенгауера. Будучи восени 1865 р. студентом Лейпцизького університету, Ніцше набув у букіністичному магазині примірник роботи Шопенгауера «Світ як воля і помилкове уявлення». «Не знаю, що з демон прошепотів мені: «Візьми цієї книжки з собою», - писав він багато років, і ознайомлення з ній змінило його життя. «Прийшовши додому, - продовжував він, - я помчав у кут дивана зі своїми новим скарбом і віддався зачаруванню цієї енергійної, трагічно геніальної праці». Ніцше зіштовхнувся з світоглядом, про яку раніше й гадки не мав - повністю атеїстичним. І справді, Ніцше називав Шопенгауера першим чесним атеїстом у сучасній філософії.

Твори Ніцше розпадаються на дві групи, що у спільних рисах відповідає двом етапах розвитку поглядів їх автора. Перша група включає ранні роботи, присвячені проблемам призначення написані під сильним впливом Шопенгауера. Це «Походження трагедії з духу музики» (1872), «Невчасні роздуми» (1874 - 1876), «Людське, занадто людське» (1878 -1880), «Всесвіт наука». У другій групі творів намічено відмови від ідей Шопенгауера на користь «переоцінки всіх цінностей». Це роботи «Як сказав Заратустра» (1883 - 1886), «По той бік добра і зла» (1886), «Генеалогія моралі» (1887), «Антихрист» (1888), «Сутінки кумирів», «>ЕссеНомо» (1908 - по смерті). У цих роботах, наскільки дозволяє їх афористична літературна форма, викладається філософська концепція Ніцше, центральне останнє місце посідають поняття «воля до партії влади» і «надлюдини». У цьому роботі я розглядатиму його другу, так звану, групу творів.

Коріння волюнтаризму зберігають у християнської догматики, навчаннях І. Канта, І.Г. Фіхте, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше. Так, передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про переважному значенні практичного розуму. Кант стверджує, хоча існування вільної волі не можна теоретично ні довести, ані заперечити, практичний розум вимагає постулювати свободу волі, інакше моральний закон втратив б будь-який сенс. Виходячи з цього, Фіхте бачив у волі основу особистості, а вольовий діяльності «Я» – абсолютний творчий принцип буття, джерело духовногосамопорождения світу. У цьому воля у Фіхте є розумної за своєю природою, джерелом здійснення морального початку. На противагу цьому Шопенгауер дає ірраціональну трактування волі, як сліпого, нерозумного,бесцельно-действующего першоджерела світу, як і характеризує його як філософського песиміста.Волюнтаристические ідеї Шопенгауера з'явилися однією з джерел філософії Ніцше. Волюнтаризм – це домінування волі людини з інших проявами духовного життя, зокрема й мислення. Тобто волюнтаризм проявляється, як спроба довільно розв'язувати виниклі проблеми людини, суспільства, не рахуючись із об'єктивними законами природи, суспільства, умовами буття.

Розглядаючи, подібноШопенгауеру, світ знає як продукт волі - першооснови всього наявного, Ніцше проте, замінившопенгауеровский моністичний волюнтаризм, вчення про єдність волі - «плюралізмом» воль, - визнанням безлічі конкуруючих, зіштовхуваних в смертельної боротьбі «центрів» сил. Вірний цій критичній установці Ніцше бере під сумнів єдність структурної організації світу. Світ, відповідно до Ніцше, не єдиний, отже, не є буття, матерія; у разі якого є вираженням дискретності волі. Воля конструює світ. Звідси й властивості світу - рух, тяжіння, відштовхування - в механічному сенсі - це ті самі «фікції», слова, які мають сенсу, коли до них не приєднана воля, намір. І взагалі, - каже Ніцше, - у світі речей: якщо усунутипривносимие нами самими поняття - числа, діяльності, руху, сили, - «то речей нічого очікувати, а залишаться динамічні кількості, перебувають у деякому стосунках із іншими динамічними кількостями».

Заперечення об'єктивності руху, і розвитку привело Ніцше до заперечення самовдосконалення світу людини. Виходячи з цього, він стверджує, що «види представляють прогрес - ця сама нерозумне твердження у світі. До цього часу не посвідчено жодним фактом, що "вищі організми розвивалися з найнижчих». Потім твердженням слід узагальнення, заради чого велася критика: «Перше становище: людина як вид не прогресує. Щоправда, досягаються вищі «типи» індивідів, але вони зберігаються. Рівень виду не піднімається. Друге становище: людина як вид технічно нескладне прогресу тоді як якимись іншими тваринами. Весь тваринний і рослинний світ не розвивається від вищого до найнижчого».

Ця критична погляд на об'єктивність світу, розвиток світу і розсудливу людину врівноважується специфічним розумінням функції волі, суть якої зводиться до «акумуляції сили». І це пункті Ніцше рішуче заміняєшопенгауеровскую «волю до життя» - «волею до тієї влади». Життя їсти, ні що інше, як «воля до своєї влади». Цим міркуванням Ніцше передбачає розвиток «філософії життя».

"Воля до своєї влади" - це основного мотиву всіх питань життя. Воля до своєї влади закладеносомой природою існування: влада чоловіки над жінкою, старого над молодим. Вчення про волі має волюнтаристичний характері і виявляється у понятті множинності воль, які між собою можуть конкурувати і зіштовхуватися в "смертельному двобої" за панування над духовними силами людини.Первоосновной будь-якого руху, і розвитку Ф. Ніцше вважає "ненаситне прагнення прояву влади й застосуванню влади". Дійсність є ілюзія і "вигадка" й тут він іде ідеямиррационалистической філософії А. Шопенгауера. Єдине реально існуючим актом життя є факт влади як прояви творчого інстинкту.

«Воля корумпованої влади» - це критерій значимості кожного з явищ світу; саме у цій ролі вона постає як головний чинник у розумінні призначення. Незадоволений заспокійливою перспективоюшопенгауеровского рецепта звільнення шляхом морального порятунку, Ніцше вважає, що воля повинна бути затвердженою по «цю» бік світу, що вона немає не може бутинадиндивидуального простору. За Ніцше, то вона може затвердити свою свободу лише у самотньому протистоянні світу, долаючи своє «людське» - мораль, якколективно-егоистический спосіб виживання нездатних самостійно боротися людей.

Ніцше, в такий спосіб, пориває з пафосомшопенгауеровской філософії, що наділяє мораль абсолютної мудрістю.Значимим стає дедалі те, що «тотожний інстинкту зростання влади, накопичення сил, впертого існування»; інакше кажучи, усе те, що сприяє самоствердження індивіда боротьби з колективної організацією та соціальній залежністю людей.

Чи сприяє пізнання як раціональна діяльність підвищенню «волі до української влади»? Ні, - каже Ніцше, - бо домінування інтелекту паралізує «волю до своєї влади», підміняючи діяльність резонуванням. Співчуття, як любов до ближнього, «протилежно афектам тонусу, підвищує енергію життєвого почуття, - воно впливає гнітюче ... паралізує закон розвитку - закон селекції», і, отже, вважає Ніцше, його треба відкинути. «Воля до тієї влади» - основа «права сильного», а демократизм - як «спосіб виживання слабких» - заслуговує ніцшеанського обурення й презирства. «Право сильного» - основа влади чоловіки над жінкою; «жіноче» рівність прав з чоловіком є показник занепаду й розкладання, вважає філософ.

"Воля доповалення влади" - цього права лише сильного, повсякденне ж мораль підриває цю волю, вона проповідує любов до ближнього та співчуття. У вашій книзі "По той бік добра і зла" він визначає мораль й поняття "добро і зло" лише як тлумачення ,що грунтуються нанеморальних цінностях, на інтересах. Серед гірших зол, пише Ф. Ніцше, є злом поклоніння державі. Держава там, де є натовп, в якому людина втрачає себе. "Біжіть від ідолопоклонства", закликає він. Ідол натовпу погано пахне. Тільки там, де вона закінчується, починається "корисний" людина. Але то це вже словаЗаратустри ("Так говорив Заратустра"), який бачить у сліпому поклонінні ідолам "тупість і деградацію язичника".