2. Категорії та сфери компетенції Європейського Союзу

Відповідно до установчих документів (Договорів) ЄС компетенція ЄС (як внутрішня, так і зовнішня) підрозділяється на окремі сфери - сфери компетенції. Термін «сфери компетенції» ЄС служить для позначення предметів відання і напрямків діяльності Союзу в різних галузях суспільного життя. При цьому сфери компетенції ЄС можуть мати не тільки секторний характер (наприклад , «транспорт» , «промисловість» , «сільське господарство» і т.д.), але і проблемно-орієнтовний характер, тобто ставитися до певних проблем або завдань, вирішенню яких має сприяти Європейський Союз (наприклад , «економічне , соціальне і територіальне згуртування » держав - членів).

Після реформи Лісабонського договору з метою більш чіткого розмежування компетенції ЄС і компетенції, що зберігається за державами-членами, сфери компетенції Союзу були згруповані в категорії - категорії компетенції. Критерієм поділу компетенції ЄС на категорії служить різний обсяг суверенних прав, переданих державами-членами Європейського Союзу у відповідних галузях суспільного життя. Для кожної категорії компетенції характерно певне, притаманне тільки їй співвідношення повноважень ЄС і держав-членів.

З метою чіткішого розмежування компетенції та відповідальності між євро­пейським (союзним) і національним (внутрішньодержавним) рівнями публічної влади, Лісабонський договір 2007 р. за зразком багатьох федеральних держав включив в установчі документи ЄС спеціальний розділ, присвячений визначенню різних категорій компетенції Союзу — розділ І «Категорії і сфери компетенції Союзу» частини першої Договору про функціонування ЄС. Категорії компетенції Союзу розрізняються між собою обсягом повноважень, які надані ЄС, і співвідношенням цих повноважень з тими, котрі зберігаються за державами-членами.

Відповідно до положень ст. 2 ДФЄС компетенція ЄС поділяється на три основні категорії - виняткова, спільна та доповнюючи.

Найширші повноваження Союзу і, відповідно, найбільш значні обмеження суверенних прав держав-членів властиві винятковій компетенції ЄС. У рамках цієї категорії компетенції національні органи влади повністю позбавлені права ухвалювати рішення, якщо тільки вони спеціально не уповноважені на це Єв­ропейським Союзом або не діють на виконання прийнятих ним правових актів (п. 1 ст. 2 Договору про функціонування ЄС).

Кількість сфер виняткової компетенції Союзу відносно невелика — п'ять (ст. З Договору про функціонування ЄС). До них належать:

• встановлення мита загального митного тарифу й інші питання «митного союзу» в рамках ЄС;

• встановлення правил конкуренції, необхідних для функціонування єдиного внутрішнього ринку ЄС (заборона узгоджених дій підприємств, що порушують конкуренцію, зловживання домінуючим становищем, правила надання державної допомоги підприємствам у ЄС та ін.);

• грошова політика відносно держав-членів, що перейшли на євро;

• визначення квот на рибальство й інші питання збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики з питань рибальства як особливого напряму спільної сільськогосподарської політики ЄС;

• спільна торговельна (зовнішньоторговельна) політика,

• включаючи встановлення антидемпінгових мит й інших захисних заходів відносно продукції з третіх країн.

До виняткової компетенції ЄС також належить укладення міжнародних угод з питань, що випливають із реалізації його внутрішньополітичної компетенції (так звана доктрина «паралелізму» внутрішньої та зовнішньої компетенції ЄС, сформульована ще в 1970-х рр. Судом Європейських Співтовариств).

Переважна більшість питань, підвідомчих ЄС, утворюють його сумісну ком­петенцію з державами-членами. З цих питань останні не позбавляються мож­ливості приймати власні правові акти і вживати інших заходів на національному рівні. Проте ці заходи повинні відповідати законодавству, виданому інститутами Союзу, яке у випадку суперечності має пріоритет.

Здійснення Союзом сумісної компетенції підкоряється принципу субсидіарності, відповідно до якого він не повинен втручатися в проблеми, здатні ефек­тивно вирішуватися в рамках окремих держав-членів. Навпаки, якщо конкретна проблема має транснаціональні масштаби, то Союз не тільки може, але й по­винен зробити необхідні кроки. Хоча терміни «виняткова» і «сумісна» стосовно компетенції Союзу вживалися в його «старих» установчих документах (наприк­лад, ст.ст. 5 і 133 Договору про ЄС), визначення даних термінів вони не містили.

Спільні для Союзу та держав-членів повноваження стосуються таких головних сфер:

1. внутрішній ринок;

2. соціальна політика в аспектах, визначених у цьому Договорі;

3. економічна, соціальна та територіальна єдність;

(сі) сільське господарство та рибальство, за винятком збереження морських біо­логічних ресурсів;

(е) довкілля;

(і) захист прав споживачів;

(§) транспорт;

(И) транс'європейські мережі;

(і) енергетика;

(І) простір свободи, безпеки та справедливості;

(к) спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров'я в аспектах, визначених у цьому Договорі.

Своєрідною протилежністю винятковій компетенції Союзу є категорія його компетенції, що названа «компетенцією проводити діяльність, спрямовану на підтримку, координацію або доповнення діяльності держав-членів (п. 5 ст. 2 До­говору про функціонування ЄС)», або, більш стисло, «підтримуюча, координуюча або доповнююча діяльність» ЄС. Це ті сфери суспільного життя, у яких Союз не повинен прагнути провадити уніфіка­цію або гармонізацію національного права, але може координувати діяльність держав-членів або допомагати їм.

Союз має повноваження вживати дій для підтримки, координації та доповнення дій держав-членів. Сферами таких дій на європейському рівні є:

1. охорона та зміцнення здоров'я людини;

2. промисловість;

3. культура;

(сі) туризм;

(е) освіта, професійне навчання, молодь та спорт;

(і) цивільний захист;

адміністративне співробітництво.

Як особливі категорії компетенції, у проекті конституції були вказані коор­динація Союзом економічної політики і політики зайнятості держав-членів, спільна зовнішня політика і політика безпеки (спеціальна компетенція). Кажучи про розширення компе­тенції Європейського Союзу, йдеться про такі нові сфери, як космос (європейська космічна політика) і спорт. Проект конституції також розширював коло завдань Союзу в деяких інших, уже здійснюваних ним видах діяльності: захист населення від катастроф (цивільний захист), енергетика, туризм та ін.