16. Контроль за виконанням плану по собівартості.

Для контролю за виконанням плану по собівартості продукції (робіт, послуг) традиційно використовуються наступні джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів; звітна інформація (ф. 2 „Звіт про фінансові результати”, ф. 1-ПВ „Звіт з праці”, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

Основним методом контролю традиційно виступає метод порівняння, а саме: співставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану; порівняння фактичних показників з нормативними, що дозволяє здійснити контроль за витратами та сприяє впровадженню ресурсозберігаючих технологій; співставлення фактичних показників з показниками минулих років для визначення тенденцій розвитку витратності; порівняння показників аналізованого підприємства з досягненнями науки і передового досвіду інших підприємств для пошуку резервів; співставлення результатів діяльності до і після зміни будь-якого фактора для розрахунку впливу факторів при підрахунку резервів.

Методика аналізу собівартості продукції (робіт, послуг), рівно як і її планування, передбачає проведення дослідження з розрахунком наступних узагальнюючих показників:

1. собівартість одиниці продукції;

2. собівартість товарної продукції;

3. Собівартість реалізованої продукції;

4. виконання плану зниження собівартості порівнянної товарної продукції;

5. Витрати на 1 грн. Товарної продукції.

Аналіз собівартості товарної продукції починають із загальної оцінки виконання плану собівартості, визначають відхилення звітних показників від планових, їх динаміку, виявляють фактори, що вплинули на це відхилення, роблять відповідні висновки. На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї проду­кції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на одну гривню продукції кожного фактора помножуємо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Треба, однак, пам'ятати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції. Цей вплив визначається як добуток планової собівартості гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску від планового

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного еле­мента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кіль­ка періодів виявляє динаміку і напрямок зміни окремих елемен­тів, матеріаломісткості, фондомісткості, енергоємності, трудоміс­ткості, собівартості продукції і вплив технічного прогресу на структуру витрат.

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями, що дає змогу встановити цільові напрями витрат, зв'язок з техноло­гічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат та використанням ресурсів підприємства за призначенням.

Аналіз собівартості продукції закінчується зведеним підрахунком резервів її зниження та розробкою заходів, спрямо­ваних на використання виявлених резервів.

Виявлені резерви зниження собівартості продукції ділять на три групи:

а) упущені можливості – непродуктивні витрати, безгоспода­рність, неритмічна робота, порушення технології та ін.;

б) прямі резерви зниження собівартості – відхилення собіварто­сті за рахунок невиконання запланованих заходів, якими передбача­лось доведення собівартості до рівня передового підприємства;

в) перспективні резерви – можливі резерви зниження собівар­тості до рівня передового підприємства (не передбачені планом).