Контактні соціальні спільності

Уявіть собі, що вас запросили на вечірку, де ви познайомилися з приємними людьми, з якими вам було весело, приємно спілкуватися. Але з багатьма учасниками цієї компанії ви вже ніколи не зустрінетеся. Спільність була хоча і приємною, але короткочасною. Це характеристика контактних спільнот.

На відміну від множин тут обов'язково присутні «орієнтація на іншого», соціальна дія, встановлюється соціальний зв'язок. Але ці зв'язки носять контактний характер, тобто вони хиткі, вузьконаправлені, випадкові, не є самопоновлюваними.

Розглянемо кілька видів контактних спільнот; деякі з них малопомітні, а інші неможливо не помітити.

Аудиторія. Аудиторія – це одноразова, короткочасна, як правило, вузьконаправлена взаємодія лектора (співака, актора і т.д.) і слухачів. Аудиторія нагадує розсіяну масу слухачів радіопередачі, читачів тієї чи іншої газети – і в тому і в іншому випадку індивіди реагують на зовнішнє джерело інформації. Але на відміну від маси аудиторія – це не ізольовані індивіди, а такі, які знаходяться в прямому чи уявному контакті один з одним. В аудиторії виникає два вектори зв'язків: від слухача до виконавця (лектора) і від слухача до слухача. Саме наявність останнього вектора створює спільність усіх слухачів, глядачів у залі, аудиторії, на стадіоні і т.д. Але спільність ця контактна, тому що орієнтація на іншого слухача носить короткочасний поверхневий характер. Так, знаходячись у кінотеатрі чи в концертному залі, ми бачимо, як люди реагують на виступ виконавця, і нам незручно зберігати індиферентність.

Але аудиторія як спільність принципово відрізняється від навчальної групи. Зв'язки, що виникають між лектором і аудиторією, між слухачами при публічній (але одноразової) лекції, кардинально відрізняються від зв'язків, що виникають у навчальному процесі.

Натовп. Важко, мабуть, знайти такий вид контактних спільнот, які привертали б настільки пильну увагу політиків, учених, простих смертних, як натовп.

Як і усі форми контактних спільнот, натовп – це спонтанна, тимчасова спільність людей. Натовп, як і агрегація, завжди територіально локалізована, і, як всім спільнотам, юрбі притаманний збіг цілей. Але на відміну від агрегації між учасниками юрби виникає певна «орієнтація на іншого», соціальні зв'язки: обмін думками, вироблення загальних планів дій.

Існує кілька різновидів натовпу:

• випадковий натовп – це, наприклад, натовп «зівак», що спостерігають за гасінням пожежі тощо;

• обумовлений натовп – це, наприклад, черга (товкотнеча) за квитками на концерт популярного виконавця (люди спілкуються, турбуються, чи вистачить їм квитків, організують контроль за тим, щоб ніхто не одержав квитки без черги тощо);

• діючий натовп привертає найбільшу увагу дослідників – це повсталий натовп, заколот.

Можна виділити характерні ознаки для різних типів натовпи:

1.Навіюваність. Люди, що знаходяться в натовпі з більшою вірогідністю приймають думки, відчуття і дії більшості.

2. Анонімність. Індивід відчуває себе невидимим в натовпі. Натовп часто діє як ціле, і люди не виділяються і не сприймають себе як окремих індивідів.

3.Спонтанность. Люди, які складові натовп, мають тенденцію до більш спонтанної манери поведінки, ніж в звичайних умовах. Як правило, вони не замислюються над своїми діями, і їх поведінка в натовпі залежить виключно від емоцій.

4. Невразливість. Оскільки люди, які складають натовпу, відчувають себе анонімними, починають відчувати себе поза нормами соціального контролю.

Соціологічний аналіз виділяє наступні особливості натовпу як соціальної спільності.

Не можна стверджувати, що в натовпі взагалі немає ніякого натяку на упорядкованість взаємин співучасників, координованості їхніх дій. Вивчення юрби показують, що представляти натовп як деяке одноманітне місиво гніву, емоцій і т.д. примітивно і не зовсім точно. У юрбі виникає певна координація, знаходиться ватажок, ініціатор, що пропонує певний план дій і відрізняється, як правило, емоційністю, імпульсивністю, спритністю. У такого імпульсивного ватажка відразу знаходяться помічників, що разом з ватажком складають деяке ядро юрби, інші більш пасивні і слухняно виконують установки ватажка й активу.

Однак усі заходи для координації, упорядкуванню взаємин учасників юрби носять спонтанний і минущий характер. Тому поділ функцій, ієрархія не має наслідків поза цією юрбою, тобто поділ функцій, знаходження якихось обов'язків, прав (наприклад, лідерства) у юрбі не породжують соціального статусу, визнаного поза юрбою. І це дуже важливий критерій розрізнення юрби й організованих стійких видів спільнот.

Соціальні кола. Це коло професіоналів, друзів, знайомих, людей одного соціального стану, які зібралися разом, щоб задовольнити свої соціальні потреби, потреби в спілкуванні, турботі про інших. Соціальні кола – це і блискучий аристократичний бал, і зустрічі приятелів, і конференція вчених, і студентський похід тощо. Для всіх цих зустрічей характерне одне: у цих контактних спільнотах відбувається досить малозобов’язуючий, поверхневий обмін емоційними ресурсами, спілкуванням, інформацією.

Кола можуть бути досить стійкими чи одноразовими, але від цього соціальна суть взаємин істотно не міняється. Обмін інформацією, симпатією, емоціями не породжує серйозних взаємних зобов'язань людей по відношенню один до одного. Вони не зв'язані глибинними взаємодіями, що змушують людину врахувати думку партнера, перейнятися його інтересами і т.д. Це не соратники по роботі, не члени родини, з якими людина зв'язана інституціональними зв'язками – на відміну від них знайомі по компанії не можуть висловити серйозний докір, що є видом контролю. Тому не слід переоцінювати значення контактів у компанії приятелів, шукати в соціальних колах глибокий соціальний зміст.

Групові соціальні спільноти

У цілях підвищення ефективності своїх дій людина прагне вступати в мережу таких відносини, які посилюють їх, забезпечують здатними виступати як єдине ціле. Така стала, чітко налагоджена, передбачувана для особистості єдність досягається в соціальних групах.

Соціальна група – це відносно стала сукупність людей, об‘єднана спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними правилами поведінки.

Основні ознаки групової спільності:

• наявність єдиної загальногрупової мети;

• прийняття членами групи основних цінностей, норм, формування «Ми-свідомості»;

• стійка система солідарних взаємодій членів групи, інституалізація групових взаємин.

Усі ці три атрибути групової спільності знаходяться в постійній взаємодії. Якщо один з цих параметрів менше виражений, рано чи пізно він повинний досягнути ступеня розвитку інших параметрів – у протилежному випадку почнеться розпад групи.

Наявність єдиної загальногрупової цілі

Пояснимо це на прикладі уявного клуба болільників «Динамо». Учасників цього клуба об'єднала в одну спільність прихильність улюбленій футбольній команді. Об'єднавшись, вони створили свою організацію, вибрали керівні органи, скарбника, секретаря і т.д. У цієї організації виникли власні інтереси і мета – припустимо, знайти засоби для поїздок делегації болільників на матчі в інші міста, змусити керівництво команди «Динамо» прислухатися до думки клуба болільників, відстоювати інтереси клуба болільників перед іншими підрозділами, створеними при команді «Динамо», право делегувати своїх представників на збори акціонерів команди «Динамо» і т.д.

Прикладів загальногрупових цілей, заради реалізації яких ми поступаємося своїми інтересами, безліч – наприклад, заради благополуччя, престижу своєї родини кожний з нас готовий чимось пожертвувати (покупка нових престижних меблів змушує нас відмовитися від реалізації якихось особистих планів і т.д.).

Наявність єдиної загальногрупової мети і прийняття її учасниками групи – найважливіша ознака й умова функціонування групової спільності.