2.1. Зміст та умови використання дидактичних ігор та цікавих вправ при вивченні частин мови

У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу, оскільки одні граматичні поняття засвоюються учнями за кілька уроків (наприклад, поняття про корінь, суфікс чи пре­фікс). Інші (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі.

Засвоєння граматич­них понять відбувається у процесі виникнення і вирішення своєрідних суперечностей, що є рушійною силою засвоєння. Так, у початкових класах учні вивчають морфемну будову слова, частини мови, речення. У зв'язку з цим засвоюють поняття «іменник», «прикметник», «займенник», «діє­слово», «прийменник», «підмет», «присудок» тощо.

Щоб оволодіти цими поняттями, учням потрібно здійснити складну розумову роботу: вичленувати (абстрагувати) істотні ознаки, об'єднати (узагальнити) їх в одну групу, засвоїти (осмислити) спеціальну термінологію. Засвоюючи, наприклад, поняття «іменник», «прикметник», «дієсло­во», учень мусить усвідомити, що означають і які грама­тичні форми мають слова, що належать до цих частин мови [17, с. 126].

Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-грама­тичного класу слів. Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закін­чень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у вза­ємозв'язку [18, с. 6].

Методика вивчення прикметника диктується його лінг­вістичними особливостями. На відміну від іменника і діє­слова ця частина мови характеризується несамостійністю своїх граматичних ознак. Її основні граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаються тільки в єдності з та­кими ж категоріями іменника. Завдання вивчення прикметника в 1—4 класах поляга­ють у формуванні граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов'язана з іменником, у виробленні на­вичок правопису родових і відмінкових закінчень при­кметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному й писемному мовленні [1, с. 14].

Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових класах вивчаються лише особові займенники. Формування граматичного поняття про займенник по­чинається в 4 класі. Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення ді­тей із загальним поняттям про займенник, із значенням осо­бових займенників, їх синтаксичною роллю. Поряд із цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь опе­рувати займенниками при складанні словосполучень і ре­чень, а також на удосконалення текстів введенням займен­ників на місці лексичних повторів [17, с. 128].

З числівником як частиною мови учні знайомляться в четвертому класі. Вони дістають загальне уявлення про чис­лівник, з'ясовують мету його вживання у мовленні, прак­тично засвоюють відмінювання та правопис деяких числівників. Шкільний підручник передбачає ознайомлення учнів з кількісними і порядковими числівниками (без уживання термінів, орієнтуючись тільки на запитання) [27, с. 93].

Дієслово — досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початко­вих класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами. У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що роблять?, і визна­чають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі ді­ти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? що ро­бить? що роблять? що робив? що буде ро­бити?, називаються дієсловами. Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієсло­во як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова [34, с. 44].

Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобу­тих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне зна­чення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в мину­лому часі), діти оволодівають дієвідмінюван­ням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень діє­слів І та II дієвідмін.

Молодші школярі знайомляться з прислівником як ча­стиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлен­ня про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислів­никами, близькими і протилежними за значенням, практич­но засвоюють правопис найчастіше вживаних прислів­ників.

Як самостійна частина мови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний період навчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під час читання вміщених у букварі текстів і запису речень. Отже, ще в цей час у вчителя з'являється нагода пояснити дітям роздільне написання прийменників («маленьких слів») з іншими словами. У 3 і 4 класах учні знову повертаються до вивчення прий­менників з метою зіставлення їх із префіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написання прий­менників і злитого — префіксів [17, с. 136].

Методика вивчення частин мови передбачає створення максимальної кількості мовних ситуацій і, насамперед, спеціально підібраних вправ. Слід брати до уваги, що в процесі вивчення частин мови важливо мотивувати навчальні дії школярів, забезпечити їхнє свідоме ставлення до роботи.

Наведемо зразки вправ і завдань з використанням елементів цікавого мовознавства, які доцільно використовувати при вивченні частин мови на уроках української мови в початкових класах. Форми роботи, передбачені нами, — це вправи і завдання ігрового характеру.

1. Гра «Збери слова». Слова треба «зібрати» так, щоб кінцевий склад попередньої форми був початковим складом наступної. Назвіть частини мови, які ви утворили.

Відповідь. Батьківщина — народи — дивина — намисто — тополі літечко — колиска — калина.

2. Гра «Словесний конструктор». Поєднайте склади з однаковими номерами, щоб утворились слова. Які частини мови утворилися?

мови — 5	нійка — 3	олі — 2	да — 4	лиця — 1	роз — 5
па — 6	сто— 1	рус —6	лі — 3	боро — 4	вець — 2

Відповідь. Столиця – 1, олівець — 2, лінійка — 3, борода — 4, розмови — 5, парус — 6.

3. Гра «Балакуче дерево». На дошку чіпляють картонний макет дерева, на якому прикріплені плоди з написаними на них складами. Щоб дізнатись, що «каже» дерево, треба із складів скласти слова, що належать до різних частин мови.

Матеріал для гри. Шко-ла, у-рок, жи-то, ву-лик, хма-ра, каз-ка, ду-бок.

4. Гра «Здружи слова». Впишіть у клітинки склади так, щоб вони були кінцем по­переднього і початком наступного слів. До яких частин мови належать прочитані слова?

зір □□ зан

бан □□ жан

во □□ рунок

риб □□ їв

мо □□ бус

бай □□ зка

троян □□ та

літе □□ влик

маль □□ нтаж

Відповідь. Зірка — казан, банка — кажан, вода — дарунок, рибки — кит, море – ребус, байка — казка, троянда — дата, нота – таріль, літера — равлик, мальва — вантаж.

5. Гра «Хто більше?». Записати якнайбільше слів з різних частин мови:

а) двоскладових з обома закритими складами (шахтар, Донбас...);

б) двоскладових, у яких перший склад відкритий, а другий — закритий (літак, поїзд ...);

в) двоскладових з обома відкритими складами (літо, море...);

г) двоскладових, у яких перший склад закритий, а другий — від­критий (марка, байка...).

6. Гра «Музикальні слова». Назвати слова з різних частин мови, що мають у своєму складі назви нот (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі): по-мі-до-ри, до-ля, до-мі-но ...

7. Склади слова, що належать до різних частин мови, зі складів.

Учасники гри одержують конверти з картками, на яких написано склади. Вчитель називає п'ять — сім слів, а учні складають їх з цих карток. Букви вико­ристовуються лише ті, які учні вже вивчили. Виграє той, хто першим виконає завдання.

Під час гри можна скласти такі слова: мама, сама, сом, оса, сам, соми; лом, мала, сон, син, носи, сало; рама, рана, нора, Лара, рис, роса; сир, мир, Мура; Шура, Саша, шана, шило, шина, миша, лоша, каша; мак, рак, кури, кома, рука, сук, коса, Лука, кора; море, орел, село, мило, саме, мале, сумне; мох, хор, сухе, сохне, хороше, муха, суха, лиха; пила, пилка, сапа, сапка, нес, купа, пара, поле; ліс, ніс, самі, руки, у милі, школа, у школі, липа; нота, тато, літо, тік, кіт, кит, мати, тихо, тут.

8. Гра «Хто більше?». Записати якнайбільше трискладових слів з наголосом, що належать до різних частин мови:

а) на першому складі (яблуко, мачуха...):

б) на другому складі (сметана, підлога...);

в) на третьому складі (молоко, інженер...).

9. Завдання-жарти.