1993 Р., вони 27 травня 1993 року уклали між собою Договір про вза-

ємну правову допомогу, у ст. 37 якого міститься рішення щодо спад-

кування рухомого майна, яке відрізняється від правила Мінської

конвенції, а саме: правові відносини в галузі спадкування рухомого

майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, грома-

дянином якої був заповідач в момент смерті [9, С. 437–438].

У рамках Європейського Союзу також проводиться робота щодо

створення єдиних європейських колізійних норм у галузі спадково-

го права.

Спадкування, як один з центральних інститутів цивільного

права, одержало закріплення в законодавстві більшості держав.

Відповідно до Закону Польщі «Про міжнародне приватне право» 1965 р., регулювання спадкових відносин здійснюється за законом

громадянства спадкодавця у момент його смерті. Разом Водночас,

вказана універсальна колізійна прив’язка не охоплює всіх питань

спадкування: дійсність заповіту та інших правових дій визначають-

ся законом громадянства спадкодавця у момент здійснення цих дій.

У Російській Федерації ст. 1115 Цивільного кодексу підпорядковує

регулювання спадкових відносин праву останнього постійного міс-

ця проживання спадкодавця. Універсальною нормою, яка застосо-

вується до спадкових правовідносин Угорщини, є закон громадян-

ства спадкодавця. Цією прив’язкою регулюється питання про те, чи

може здійснюватися купівля-продаж спадкового майна і розпоря-

дження ним.

В Україні колізійні питання спадкування містяться в розділі X

Закону «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року.

Згідно зі ст. 70, спадкові відносини (з урахуванням положень статей

71 Та 72 цього Закону) регулюються правом держави, у якій спадко-

давець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обра-

но в заповіті право держави, громадянином якої він був [4].

У цивільних кодексах Вірменії (п. 1 ст. 1292), Білорусі (ст. 1133),

Казахстану (ст. 1122), Узбекистану (ст. 1197) основним колізійним

принципом, що визначає право, яке регулює спадкові відносини, є за-

стосування «права країни, де спадкодавець мав останнє постійне міс-

це проживання» (у ЦК Вірменії – «останнє місце проживання»).

В межах континентальної системи спадкового права черговість

закликання спадкоємців до спадкування визначається за двома сис-

темами: романською та системою парантел.

Романська система (Франція, Італія, Бельгія, Японія і ін.) поді-

ляє спадкоємців на класи, що послідовно призиваються до спадку-

вання, на основі лінії їх спорідненості: низхідної; висхідної; бокової.

Для романської системи спадкового права характерно, що особа, яка

пережила, не включається ні до одного із класів. Його інтереси, за-

звичай, істотно обмежуються. У Франції і в Італії в більшості ви-

падків він отримує на майно не право власності, а узуфрукт, тобто

право довічного користування. Право власності на це майно отри-

мують його співспадкоємці, а сама особа не одержує спадщину, або

отримує, якщо немає інших спадкоємців (ч. 1 ст. 767 ЦК Франції).

Найбільш значущим представником системи парантел (ФРН,

Австрія, Швейцарія) є спадкове право ФРН (§§ 1924–1931 Німець-

кого цивільного укладення). Парантела охоплює групу кровних родичів, які походять від загального пращура, у т.ч. самого цього

пращура. Кількість парантел законом не обмежена, тому і спадку-

вання не обмежується будь-якою мірою спорідненості. Особа, що

пережила, не входить до жодного з парантел, проте одержує право

власності (з низхідними родичами успадковує – 1/4, з батьками і

їх низхідними родичами – 1/2). Слід зазначити, що згідно з § 1934

НЦУ, якщо переживший з подружжя, належить до числа родичів,

які мають право на спадкування, то він одночасно успадковує і як

родич [7, С. 159–161].

В Україні, згідно зі ст. 1259 Цивільного кодексу, встановлені такі

черги спадкоємців за законом: - у першу чергу право на спадкування

мають діти спадкодавця (у тому числі усиновлені або зачаті за життя

спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який

його пережив, та батьки; - у другу чергу це право мають рідні брати та

сестри спадкодавця, його бабця та дід як з боку батька, так і з боку ма-

тері; - у третю чергу право на спадкування мають рідні дядько та тіт-

ка спадкодавця; - у четверту чергу спадкують особи, які проживали зі

спадкодавцем однією сім’єю не менша п’яти років до часу відкриття

спадщини (день смерті особи або проголошення її померлою); - у п’яту

чергу це право отримують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня

споріднення включно (причому родичі ближчого ступеня споріднення

усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня спорід-

нення) та утриманці спадкодавця, що не були членами його сім’ї.

Нині одні правові системи вирішують колізійні питання у галузі

спадкування шляхом розподілу спадкової маси на рухоме та нерухо-

ме майно, а інші встановлюють загальну для всіх видів майна колі-

зійну прив’язку. Так, наприклад, Великий російський співак Федір

Шаляпін помер в 1938 р. у Франції, будучи радянським громадяни-

ном. Після його смерті залишилися п’ять дітей від першого шлю-

бу і троє позашлюбних дітей, мати яких згодом стала його другою

дружиною. До складу спадщини Ф. Шаляпіна входили, зокрема, зе-

мельні ділянки у Франції. У 1935 р. він склав заповіт, згідно з яким

майна успадковувала його дружина, а кожний з восьми дітей – по