2. Поняття трансценденталізму

В АМЕРИКАНСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ

Варто почати з констатації того факту, що філософія американського трансценденталізму стала одним з важливих “інструментів” пізнання та відображення доби модерну в американській культурі. Трансценденталізм заторкував духовну сферу життєдіяльності людини, втілювався у творах мистецтва і мав особливий вплив на формування творчої індивідуальності Ч. Айвза.

Першочерговим для нас стає роз’ясненням цього важливого поняття. Трансценденталізм (від лат. transcendens – той, що виходить за межі) – як провідний філософський напрямок, наближував реальне до духовного, знаходячи духовне у самій природі, розглядаючи мистецтво, як перший етап осягнення гармонії світу.

Власне на формування музичного світогляду Ч. Айвза значний вплив мали вчення національних американських мислителів. Особливо захопився він ідеями філософів Конкорду, які в 1836 році заснували “Трансцендентальний клуб”. До найбільш впливових членів клубу належали Р. У. Емерсон, Г. Д. Торо, Е. Олкотт, Дж. Ріплі, М. Фуллер, О. Браунсон, Т. Паркер, Н. Готорн, Г. Мелвілл, М. Твен, Е. По, Е. Хемінгуей. У 1841-1844 роках трансценденталісти видавали журнал “The Dial” (“Циферблат”). Основними ідейними джерелами філософії трансценденталістів стали німецька класична філософія( перш за все – вчення Канта) та її тлумачення англійськими послідовниками письменниками Карлейлем і Колріджом. При всій неоднорідності філософських симпатій згадані представники опиралися на роботу Емерсона “Nature” (1836).

Філософія американського трансценденталізму виникла як реакція на сенсуалізм епохи Відродження, який, за їх тлумаченням, збіднював людську особистість і не залишав місця для Бога, стверджуючи, що існує лише те, що може бути сприйнятим. Сенсуалізм (від франц. sensualisme, лат. sensus – відчуття, почуття) – напрямок в теорії пізнання, згідно якому відчуття – основна і головна форма достовірного пізнання світу. Течія протиставляється раціоналізму. З точки зору трансценденталізму, сенсуалізм зруйнував мораль, бо не міг знайти в своїй системі об’єктивний критерій моральності. На противагу сенсуалізму трансценденталісти подають в якості основного поняття “трансцендентного” чи “потойбічного”, під яким розуміється признання надчуттєвої ідеальної субстанції “Over-soul” (“Верховна душа”) чи Бога і можливість інтуїтивного “відчуття” її людською душею. Оскільки всі люди володіють душею – всі вони рівні перед богом. Але божественне начало втілено в людях не однаково. Приймаючи тезу Карлейля стосовно великих особистостей як творців історії, трансценденталісти вважали, що історію творять ті, в яких Бог виразився в найбільшій мірі.

Цікаво, що більшість трансценденталістів, зокрема Емерсон, Торо, Браунсон виступали з різкою критикою капіталізму. Пропонуючи позитивну соціальну програму, члени клубу йшли різними шляхами. Ріплі і Пратт, наприклад, пропагували ідеї Фур’є і організували неподалік від Конкорда (штат Массачусетс) колонію Брук-Фарм, яка в 1844 прийняла статут фур’єристських “Фаланг” і проіснувала близько шести років. Інші філософи, наприклад, Торо, бачили найбільшу небезпеку для духовного життя людини в політичних і економічних інститутах суспільства, “благах” капіталістичної цивілізації , і закликали до “природнього життя” людини, до щонайближчого спілкування з природою. Але, разом з тим, трансценденталісти брали участь в демократичному, а також аболіціоністському русі Америки.

Отож, для американського трансценденталізму властивий був дуалістичний характер. З одного боку, тут втілився провінційний характер американської філософської думки ХІХ сторіччя, її несамостійність, відбиток впливу німецької філософії, і німецького романтизму. Звідси – заміна наукового мислення інтуїцією, здійснюваного за допомогою “трансцендентальних форм” духу, тлумачення світу як “феномена”, у якому виявляється “наддуша”. А з іншого боку, – могутній протест проти людського рабства, активна участь в революційних демократичних рухах. Тільки суперечлива природа американського суспільства того часу може пояснити, як сполучалися настільки несумісні елементи.

Прагнення пізнати і передати істину приводить трансценденталістів, що спираються на ґрунт релігії, а услід за ними і Айвза, до розуміння цінності особи, причому важливо не стільки те, що особа має багатий духовний світ, скільки те, що це допомагає їй пізнати істину : “Саме в тому факті, що особа містить спільні з Божеством здатності до творчості і любові, пов’язана її абсолютна цінність” [17, с.96 ] Цю думку знаходимо і у Емерсона: “Людина прагне до аналогії і відкриває споріднене в усьому, що навколо нього. Вона поміщена в самий центр буття, і всі інші творіння спрямовують до нього промінь спорідненості. І не можна зрозуміти ні людину без цих інших творінь, ні інші творіння без людини” [17, с.94 ]

Розуміння цієї філософії і її важливість для своєї творчості Айвз засвідчує у літературному трактаті “Есе перед сонатою”. Задумане, як передмова до одного з центральних творів композитора – фортепіанної сонати “Конкорд” (1900-1919) – “Есе” дістало остаточне втілення в окремій книжці, яка містить міркування композитора щодо сенсу життя і мистецтва. Важливо зауважити, що роздуми композитора про музику витримані цілком в стилі “філософських есе” американських трансценденталістів, що дозволило їм стати своєрідним продовженням літературно-філософських традицій американських мислителів. Цей літературний твір Айвза складався з окремих нарисів, як от: “Пролог”, “Емерсон”, “Готорн”, “Олкотти”, “Торо”, “Епілог” і був опублікований у 1919 році.

Ще одним літературним твором, який вияскравлює філософські позиції композитора є “Мемос” – автобіографічні замітки, спогади, списки творів, написані від руки і продиктовані Айвзом машиністці впродовж серпня 1931 р. по березень 1932 р. та були видані Дж. Кіркпатриком в 1971 році. Розгляд “Есе перед сонатою” і ”Мемосу” під кутом зору виявленя їх зв’язків з ідеями трансценденталізму суттєво конкретизує наші уявлення про творчість композитора.