5. Міжнародний лізинг, його види. Головні країни-експортери лізингових послуг. Значення міжнародного лізингу в мт та міжнародній інвестиційній діяльності.

Економічна сутність лізингу досі залишається предметом дискусії, і у світовій теорії та практиці немає єдиного визначення цього поняття. Спектр визначень лізингу містить його розуміння як товарного кредиту чи довгострокової оренди машин, устаткування, транспортних засобів і споруд виробничого призначення як особливого виду інвестиційної діяльності. Іноді лізинг вважають завуальованою купівлею-продажем майна.

Європейська федерація національних асоціацій лізингових компаній визначає лізинг як договір про оренду заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендарем, у той час як орендодавець зберігає за собою право власності на них.

У статті 1 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. зазначається, що лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Таким чином, лізинг — це особливий вид підприємницької діяльності, який охоплює три форми організаційно-правових відносин: орендні, кредитні та торговельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

Сутність лізингу як економічної категорії розкривається через притаманні йому функції, які також неоднозначно характеризуються різними економістами. Найбільш часто розглядаються фінансова, виробнича та постачальницька функції лізингу.

Фінансова функція виявляється у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва, ніби в наданні йому довгострокового кредиту.

Виробнича функція лізингу полягає в тому, що за його допомогою оперативно вирішуються виробничі завдання шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально застарілих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки, результатів науково-технічного прогресу. При повному лізингу передання майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочою силою тощо.

Постачальницька функція пов’язана з розширенням кола споживачів та освоєнням нових ринків збуту, залученням у сферу лізингу тих суб’єктів гос­подарювання, які не можуть відразу купити те чи інше майно.

Визначення об’єкта лізингу пов’язане з обов’язковою умовою використання цього об’єкта для підприємницьких цілей. Виділяють такі об’єкти лізингу:

Рухоме майно:

— обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);

— транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, у тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та ін.);

— будівельна техніка;

— засоби телевізійного та дистанційного зв’язку;

— оргтехніка, конторське обладнання;

— ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми тощо.

Нерухоме майно:

— будівельні споруди і споруди виробничого, торговельного або комунально-побутового призначення;

— споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.

Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, який здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути також банки, фінансові компанії, кредитні установи, у яких передбачений цей вид діяльності.

Реалізація відносин лізингу дозволяє забезпечити вигоду учасників:

— лізингоотримувач — отримує у користування необхідне йому обладнан­ня та супутні послуги, а в разі потреби може відмовити в наступному придбанні цього предмета лізингу у власність; замовити після завершення договору лізингу нове обладнання у лізингодавця: придбати предмет лізингу у власність;

— лізингодавець — здійснює посередницьку діяльність і, залишаючись власником предмета лізингу, може мінімізувати свої ризики та отримувати очікувану економічну вигоду;

— продавець/постачальник об’єкта лізингу, який, як правило, є виробником машин, обладнання, транспортних засобів та іншого майна, зацікавлепий у лізингу як ефективному механізмі просування товарів до споживача. У випадку, якщо продавець/постачальник не є виробником, а посередником у просуванні товарів, він також має свою вигоду від лізингу, який покликаний сприяти більш швидкому збільшенню продажів.

Держава як учасник усіх видів економічних відносин отримує вигоду від розвитку лізингу у вигляді податкових надходжень, пов’язаних із розширен­ням підприємницької діяльності, збільшенням зайнятості, посиленням діло­вої активності в економіці країни в цілому.

За своєю сутністю внутрішній та міжнародний лізинг подібні. Коли лізинг використовують у міжнародному контексті, він просто стає складнішою категорією через відмінності в юридичній, бухгалтерській, валютній, соціальній та політичній засадах різних країн.

Міжнародний лізинг характеризується рядом особливостей, а саме:

1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно узгоджуватись, як мінімум, із двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами.

2. Передання активу в лізинг може відбуватися в прямій або опосередкованій формі. Пряма форма — коли майно фізично перетинає кордон, щоб потрапити в країну лізингоотримувача. Опосередкована — коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже перебуває в країні лізингоотримувача.

3. Період лізингового договору може включати термін, протягом якого лізингоотримувач користується майном без урахування часу транспортування майна від лізингодавця до лізингоотримувача, або термін, який враховує транспортування і користування майном. У разі внутрішнього лізингу термін перевезення активу як правило, такий короткий, що ним нехтують під час прийняття рішення. У міжнародному лізингу враховується термін доставки, якщо він довгий та витрати на доставку високі. Отже, час перевезення, витрати на транспортування та страхування є важливими факторами в разі прийняття рішення про укладання договору міжнародного лізингу.

4. Лізингові платежі в разі міжнародного лізингу можуть здійснюватися у національній валюті лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни, міжнародній валюті або у формі товару, послуги чи природного ресурсу. Застосування міжнародного лізингу забезпечує його учасникам суттєві переваги. По-перше, за його допомогою прискорюється технічне та технологічне переоснащення виробництва, оновлення активної частини основних засобів підприємств за рахунок залучення нового високотехнологічного обладнання. По-друге, ця операція не потребує великих початкових внесків. Здійснюючи міжнародну лізингову операцію, інвестор зменшує ризик неплатежів з боку лізингоодержувача, оскільки лізинговане майно виступає як застава. Міжнародна лізингова угода відрізняється гнучкістю, що дозволяє сторонам обрати зручну схему виплат. Також існує можливість використання податкових та амортизаційних пільг із міжнародного лізингового контракту, які існують в інших державах. Міжнародний лізинг сприяє реалізації продукції на зовнішніх ринках, розвитку виробництва, впровадженню науково-технічного прогресу, створенню нових робочих місць, залученню приватних інвести­цій, збільшенню податкових надходжень через активізацію підприємницької діяльності. Крім того, міжнародний лізинг не шкодить національним інтересам держави, оскільки Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у сумі національної заборгованості.

Сучасні види міжнародного лізингу класифікуються за різними ознаками таким чином: