3.Літературний напрям.

На основі літературних стилів, творчих (художніх) методів і типів творчості виникають і розвиваються літературні напрями.

Літературний напрям - це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю, що являють собою два його полюси. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдності методу, а також більшу або меншу схожість індивідуальних стилів. Наприклад, бароко, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм тощо.

4.Мистецька течія. Мистецькі угруповання та школи.

Течія - це значно вужче, ніж напрям, єднання письменників на основі спільних естетичних підходів до освоєння дійсності. Вона завжди пов'язана з певним літературним напрямом, але є менш масштабною у часовому та просторовому вимірах. Так, у межах модернізму існували такі течії як імпресіонізм, експресіонізм, символізм, футуризм, дадаїзм тощо.

Угруповання - ще вужче об'єднання письменників, яке має єдину естетичну платформу, яку вони поділять, хоча й різняться світовідчуттям, вибором жанрів і стилів. У 20-і роки минулого століття в українській літературі існували такі письменницькі угруповання як ГАРТ, „Плуг", „Марс", „Ланка", ВАПЛІТЕ, „Західна Україна" „Забой" тощо.

Школа - невелика однорідна група письменників зі спільною естетичною платформою, близькою тематикою і проблематикою творчості, стильовими й жанровими уподобаннями. В історії літератури відомими були „Озерна школа" в Англії, школа Йєнських романтиків - у Німеччині, українська школа в польській літературі тощо.

5. Сутнісна специфіка літературного процесу: загальне поняття та внутрішні фактори розвитку (традиції та новаторство, запозичення, наслідування, пародіювання, епігонство тощо).

Загальне поняття про літературний процес

Поступальний розвиток світової літератури, а саме він передусім пов'язується з поняттям «літературний процес», зумовлений соціально-економічними причинами і внутрішніми закономірностями руху мистецтва в часі та просторі.

Динаміку розвитку літературного процесу визначає діалектика зовнішніх і внутрішніх факторів.

У літературному розвиткові економічні відносини, суспільно-політичні процеси є зовнішніми факторами руху.

Історія світової літератури переконливо доводить, що її пік нерідко збігається з високим ступенем розвитку соціально-економічних відносин. Так було в часи найвищого піднесення Київської Русі чи за доби Відродження в Західній Європі.

Однак бували в історії такі часи, коли, навпаки, занепад соціально-економічних відносин в окремі періоди ніяк не позначався на рівні розвитку літератури, а іноді давав блискучі зразки художньо довершених творів літератури. Наприклад, поразка національної революції в Україні 1917—1920 років збіглася з бурхливим розвитком літератури та мистецтва (Тичина, Рильський, Хвильовий, Косинка, Куліш, Підмогильний, Довженко, Курбас).

Однак історія світової літератури засвідчує, що звести всі важелі, які стимулюють художній розвиток, лише до економіки, — значить вульгаризувати цей процес.

Суперечності, закладені в самій літературі, її традиції й новаторство, які є прямим опосередкованим відгуком на вимоги життя, — складають внутрішні фактори розвитку літератури.

На літературний процес також впливають певні форми суспільної свідомості, а саме: філософія, релігія, політика, право, наука й мораль.

На розвиток літературного процесу впливають також інші види мистецтва — музика, театр, живопис, архітектура, скульптура, хореографія, а в новітню добу - кіно й телебачення. Помітний вплив на еволюцію літератури мають також міфологія, ритуали та обряди, усна народна творчість, етнографія та менталітет народу.

Літературна взаємодія розглядається як взаємовплив цілої низки окремих компонентів, а саме: традицій і новаторства; запозичення; наслідування, пародіювання, епігонства тощо.

Традиції та новаторство

Традиція (від лат. – передавання) - це передавання художнього досвіду (тем, ідей, сюжетів, образів, художніх засобів) від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури.

Новаторство(від лат. - зміна, оновлення) — це пошук нових шляхів у поступальному розвиткові літератури, що викликає значні зміни в літературних традиціях. Новаторство - відмова від старих традицій і створення нових. Теми, ідеї, сюжети, образи, художні засоби письменників нового покоління породжені прагненням по-новому дослідити, відтворити явища життя чи синтезувати новий художній світ.

Запозичення

Однією із форм літературних зв'язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При цьому нові твори, які з'являються в такому випадку, мають виразні ознаки першоджерела. Однак запозичуючи в попередників, письменник дає власне ідейно-художнє розв'язання конфлікту.

Класичним прикладом запозичення є використання так званих вічних тем чи вічних образів. Зокрема, у творчості багатьох письменників різних народів можна знайти біблійні образи й біблійні мотиви (наприклад, у творчості Шевченка «Псалми Давидові», «Царі», «Марія»; П. Куліша «Варіації первої Давидової псалми»; І. Франка «Мойсей»; Є. Маланюка «З Євангелії піль»; Д. Павличка «Голгофа» тощо). У світовій літературі біблійні сюжети розроблялися Т. Майном («Йосиф та його брати»), Ч. Айтматовим («Плаха»), М. Булгаковим («Майстер і Маргарита»). У творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Тичини, А. Малишка постає образ Прометея, витоки якого починаються в античній літературі. Його вперше запозичив Есхіл у Гесіода, перетворивши хитруна на героя, що кинув виклик богам.

Наслідування

Наслідування в літературному процесі — це свідоме використання автором творів попередників для вираження власних думок, емоцій, настроїв, почуттів. При наслідуванні ступінь використання твору іншого письменника є більш високим, ніж при запозиченні. І це виправдано, оскільки наслідування має набагато вищий рівень новаторства та розвитку певної літературної традиції.

Пародіювання

Пародіювання (грец. — переробка на смішний лад) — наслідування, що спотворено повторює особливості оригіналу, виражає сатиричне чи критичне ставлення до окремих героїв, ідей, стилістичних особливостей першоджерела.

Епігонство

Епігонство (грец.— народження, пізніше - нащадок) — наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних літературних творів попередників.