2. Морфологічні засоби стилістики:

• стилістичні функції окремих частин мови (граматичних категорій) у пропонованому для аналізу тексті:

• іменник – використання незвичного роду іменників; вживання іменників не у тому числі;

• прикметник та прислівник – вживання різних форм ступенів порівняння прикметників та прислівників; використання короткої/повної (для ч.р) та стягненої/нестягненої (для ж.р. та с.р.) форм прикметника;

• займенник – частотність вживання займенників у тексті, їх виправдане чи невиправдане використання; визначення розряду займенників;

• числівник – наявність числівників у тексті, їх стилістична роль; визначення видів числівників;

• дієслово – визначення часових та видових форм дієслів у тексті; пошук стилістично замінених часових форм дієслів.

• проаналізувати частотність вживання повнозначних і службових частин мови. Назвати, якщо є, асиндетон і полісиндетон.

2. Стилістичні ресурси синтаксису:

• вказати типи речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) й інтонацією (окличні, неокличні);

• знайти, якщо є, односкладні й неповні речення, вказати, чим ускладнені прості речення;

• визначити типи складних речень у тексті, якщо є, вказати ССК;

• визначити засоби зв’язку між реченнями у тексті;

• наявність прямої, непрямої, невласне прямої й вільної прямої мови;

• наявність діалогу або полілогу;

• наявність періоду, якщо є – знайти у ньому засновок, паузу й висновок (у класичному періоді), або показати структуру оберненого, обрамленого й обірваного періодів;

• Знайти, якщо є у тексті, синтаксичні засоби художньої виразності (анафора, епіфора, анепіфора, епанафора, парцеляція, лейтмотив, риторичні відповіді й запитання, рефрен).

Тексти для стилістичного аналізу

* * *

1. Колоски стояли, як люди.

Той, високий, випростаний, нібито на варті. Той, менший, похилився, думає. Поспліталися вусами, посхилялись, незлічені, один на одного в мовчазній переджнив’яній задумі. А той, дивись, з підламаним колінцем і зовсім провалився в гущавину і все наче хоче піднятись. Буря його зламала, чи дощ, чи осколок?

Тих, хто в задумі, найбільше: все поле думає колоскове. Коли вітерець торкне, задзвенить шорстким металевим дзвоном.

Перепелиний, кониковий світ оточує свіжу студентську могилу. Березка польова поблизу в’ється по стеблах, звисає білими-пребілими чарочками, степовий горошок червоніє краплинками крові.

А день згасає. Тривожне, марсово-червоне сонце лежить над хлібами, а там, де стояла на пагорбі хата біла, чиїмись чудовими руками побілена, вже дотліває чорна купа руїн. І тільки рожі високі, стрункої дівочої краси, як і раніше, стоять на причілку, просвічені сонцем, ще більш яскраві, ще більш розпалахкотілі в цей передзахідний час.

О. Гончар

* * *

2. Почав, отже, ходити і я до школи.

Вчила нас доброї душі старенька вчителька Марія Андріївна, маленька, роками вже згорблена бабуся, що весь час закутувалася в теплу хустку і все — кахи! кахи! Усе кахикала.

А добра, добра була, ласкава та лагідна.

Як закрутить, було, взимку хуртовина, ніколи вона нас, хутірських школярів, не пустить, було, додому на хутір, залишить у школі на ніч, дасть кулешику чи яєчні насмажить, чайком напоїть, та ще й з цукерками, біля груби на підлозі рядно простеле, а на рядно кожушину, подушку покладе, подивиться, як пороззуваємося і чи не мокрі в нас ноженята, — як вогкі, накаже насухо повитирати, онучі на лежанці порозгортати, чобітки під грубку постановити, тоді чимось теплим повкриває нас:

— Спіть, дітки!

А сама сидить біля столу та все читає, все читає та кахикає...

А вранці побудить нас і поснідати дасть.

І коли вона, старенька, спала, хтозна!

Любили ми стареньку нашу вчительку Марію Андріївну — дуже! І любили, і слухали її, бо мати було і Парасі, і мені завжди наказували:

— Слухайтеся Марії Андріївни і не дратуйте її! Такій учительці, як наша, низенько вклонятися треба!

Ой, як давно це було, а й досі в нас старі люди . згадують чудесної душі людину, народну вчительку Марію Андріївну, і її могила влітку завжди квітами уквітчана: колишні учні пам'ятають про неї.

Училися ми...

О. Вишня

* * *