Ісламська республіка
Ісламська революція в Ірані стала переходом від шахського монархічного режиму Пехлеві до ісламської республіці на чолі з аятолою Хомейні — проводирем революції і засновником нового порядку. Початком революції прийнято вважати масові антишахські протести в січні 1978 року, пригнічені урядовими військами. У січні 1979 року, після того як країну паралізували постійні страйки і мітинги, Пехлеві з родиною залишив Іран, і 1 лютого в Тегеран прибув Хомейні, який перебував у вигнанні у Франції. Аятолла був зустрінутий мільйонами тріумфуючих іранців. 1 квітня 1979 року після проведення всенародного референдуму Іран був офіційно проголошений ісламською республікою. 3 грудня того ж року була прийнята нова конституція.
У 1997 році президентом Ірану був обраний Мухаммад Хатамі, що проголосив початок проведення політики терпимого ставлення до культури і встановлення тісніших зв'язків з країнами Заходу. У кінці 90-х європейські держави почали відновлювати перервані революцією економічні зв'язки з Іраном. Тим не менш США залишилися незмінні у своїй позиції. Американське керівництво висунуло Ірану звинувачення в спонсоруванні тероризму і розробках зброї масового знищення. Пізніше президент США Джордж Буш закріпив за Іраном ярлик країни «Осі зла».
3.Форма держави
За конституцією, прийнятою в 1979 році, Іран є ісламською республікою.
Главою держави є Вищий керівник. Він визначає загальну політику країни. Рахбар — верховний головнокомандувач збройними силами Ірану, керівник військової розвідки. Вищий керівник призначає людей на ключові пости в державі: голів судів, керівника поліції і командуючих всіма родами військ, а також шестеро із дванадцяти членів Ради вартових Ісламської Революції. Вищий керівник обирається Асамблеєю експертів і підзвітний їй.
Стаття 110 Конституції наділяє Верховного Лідера повноваженнями визначення «загальної політики Ісламської республіки» а також «контролю за вірним виконанням загальної політичної лінії держави». В цілому, конституція наділяє Верховного лідера незрівнянною владою.
Верховний Лідер проводить плебісцити та підписує наказ про призначення Президента, обраного на виборах. Також він призначає ряд висопосадовців.
Верховний Лідер здійснює верховне командування збройними силами та оголошує війну, мир і мобілізацію. Призначає та звільняє з посад начальника об'єднаного штабу, головнокомандувача Корпусу вартових Ісламської революції, головнокомандувачів збройними силами і внутрішніми військами, а також призначає двух членів Вищої ради національної безпеки і підписує рішення цієї ради. Крім того, Верхвоний Лідер призначає та звільняє факіхів Ради по нагляду за виконанням Конституції, голову судової гілки влади, голову організації по радіо та телебаченню Ісламської Республіки.
Також Верховний Лідер призначає численних «спеціальних представників» на різні державні посади та в релігійні і культурні установи, які інформують його про стан справ та дають можливість здійснювати вплив та контроль за виконанням політики різними установами. До числа цих представників належать директори культурних бюро в посольствах Ірану, що дозволяє Верховному Лідеру здійснювати незалежну зовнішню політику.
Верховний Лідер також призначає лідерів на п'ятничні молитви, які можуть поширювати його повідомлення серед ширших народних мас.
Верховний Лідер призначає директорів боніадів — непідконтрольних державі підприємств та доброчинних організацій під контролем яких, за різними оцінками, знаходиться до 20% ВВП країни. Також під його контролем знаходиться організація Сетад. Створена в часи Ісламської революції вона мала впорядковувати та розпоряджатись покинутим в революційній смуті майном. З часом ця організація істотно зміцнилась та розширила область діяльності. Станом на 2013 рік вартість контрольованих нею активів оцінювалась у $95 млрд.
В розпорядженні Верховного Лідера знаходиться власна адміністрація (daftar-e maqam-e mo'azzam-e rahbari) яка надає поради з різних питань, від оборони до зовнішньої політики.
Повноваження Верховного Лідера можуть бути припинені і до його смерті. Так, Лідер може звернутись до Ради з визначення кандидатури Лідера з проханням про відставку. Однак, стаття 111 з преамбули Конституції Ірану визначає ще дві можливості для дострокового припинення повноважень Лідера:
нездатність виконувати покладених на Лідера законних обов'язків, або
якщо буде з'ясовано, що Лідер не відповідає, або не відповідав на момент призначення якостями, визначеними статтями 5 та 109 Конституції Ірану.
До визначення нового Лідера, його обов'язки тимчасово виконує рада, що складається з Президента, Голови судової влади, та одного з факіхів з Ради з дотримання Конституції.
Другою за значимістю посадовою особою в Ірані є президент. Президент є гарантом конституції і главою виконавчої влади.
Глава ІХ Конституції ісламської республіки Іран визначає вимоги до кандидатів та процедуру виборів а також повноваження та відповідальність. Зокрема, Президент може підписувати міжнародні договори та інші угоди з іншими країнами та організаціями; управління національним плануванням, бюджетом та кадровими питаннями; також він призначає міністрів, губернаторів, та послів за умови схвалення парламентом.
На відміну від голів виконавчої влади в інших країнах, Президент Ірану не керує зовнішньою політикою, армією, та атомною політикою, оскільки ними фактично керує верховний лідер.
Президент обирається прямим таємним голосуванням абсолютною більшістю виборців терміном на 4 роки та не може обіймати посаду більше двох термінів поспіль.
Рішення з ключових питань приймаються тільки після схвалення Вищого керівника. Президент призначає членів Ради міністрів і координує роботу уряду. Десять віце-президентів і 21 міністр уряду затверджуються на посадупарламентом. Хоча президент призначає міністрів оборони та розвідки, кандидатури повинні бути заздалегідь схвалені Вищим керівником. Президент обирається прямим всенародним голосуванням на чотирирічний термін. Кандидати в президенти повинні бути попередньо схвалені Радою вартових. На президентських виборах 2013 року перемогу здобув Хассан Рохані.
Президент ІРІ, який обирається на чотирирічний термін, очолює виконавчу владу. Він повинен бути тільки іранцем. Посада була в значній мірі формальна до липня 1989 року, коли національний референдум схвалив конституційні поправки - включаючи скасування посади Прем'єр-міністра, - що надзвичайно збільшило президентські повноваження. Зараз Президент формує Кабінет або Рада міністрів, що складається зараз з 22 міністрів і схвалюваний законодавчим органом (до 1989 року цим займався прем'єр), відповідає за його діяльність перед меджлісом і рахбар, призначає членів Наглядової Ради та віце-президентів, і одночасно є головою Ради Національної безпеки. Строго кажучи, в умовах існування верховної теократичної влади обрання президента з точки зору елементарної логіки зайве. Чи є президент главою держави? З одного боку, за це говорять саме назва його посади («раїс-е Джомхурі-е Есламі-е Іран» - «глава Ісламської Республіки Іран») і його права: регулювання відносин між законодавчою, виконавчою і судовою владою, керівництво виконавчою владою ( крім питань, безпосередньо віднесених до компетенції рахбар), реалізація програм розвитку, бюджету, промульгацію законодавчих актів, висунення кандидатури прем'єр-міністра і затвердження його на посаді після отримання вотуму довіри в меджлісі, підписання договорів і угод з іншими державами, призначення послів Ірану в інших країнах, нагородження урядовими нагородами (ст. 113, 123-126, 128-129 Конституції). З іншого боку, президент недвозначно ставиться за старшинством після рахбар (ст. 113), який, до того ж, стверджує обрання президента і може за рекомендацією меджлісу чи Верховного Суду відсторонити його від посади. Причому причиною тут може бути не тільки перевищення ним своїх повноважень, але і його «політична некомпетентність при виконанні своїх обов'язків
У дев'ятому розділі Конституції розглядаються прерогативи виконавчої влади, починаючи з президента, прем'єр-міністра, міністрів і закінчуючи армією та військами революційної гвардії («стражів революції»). Так, у ст. 113 говориться, що президент республіки представляє вищу державнувладу в країні і відповідає за дотримання Конституції та регулювання взаємовідносин між трьома гілками влади. Термін повноважень президента - 4 роки. Він обирається безпосередньо народом. Повторне обрання допускається тільки на один термін (ст. 114). У ст. 115 перераховуються умови, яким повинен відповідати претендент на посаду президента Ісламської Республіки Іран (виборчий ценз). Найважливіше з них - щоб він поділяв офіційну релігійну доктрину країни (тобто був шиїтом). Президентські вибори проводяться під прямим контролем з боку Ради конституційного нагляду. Обраний президент має право призначити прем'єр-міністра, заручившись згодою Консультативної меджлісу. Президент парафує всіміжнародні договори, угоди і конвенції, укладені Іраном з іноземними державами, після ратифікації їх меджлісом. Президент має право бути присутнім на засіданнях Ради міністрів. У разі відсутності президента або з причини його хвороби формується тимчасовий Президентська рада, до складу якого входять прем'єр-міністра, голови Консультативної меджлісу і голови Верховного суду. Термін повноважень такого органу не повинен перевищувати двох місяців (ст. 130). У разі відсутності президента протягом більш ніж двох місяців або його смерті тимчасовий Президентська рада готує вибори нового президента протягом 50 днів (ст. 131). У ст. 133, 142 Конституції розглядаються питання, пов'язані з призначенням міністрів, їх компетенцією і відповідальністю перед президентом і ісламським конституційним меджлісом, а також умови та порядок зняття їх з посад. Ст. 141 забороняє міністрам працювати на державних господарських підприємствах. Крім того, міністри не можуть бути членами Консультативної меджлісу, а також працювати в адвокатурі або керувати будь-якої приватної або змішаної компанією. Разом з тим міністри вправі працювати в університетах або науково-дослідних установах, суміщаючи цю діяльність з своєї міністерської посади.
Законодавча влада представлена однопалатним парламентом — Меджлісом («Ісламська консультативна рада»). Верхня палата була розформована після революції у 1979 році. Меджліс складається з 290 членів, що обираються всенародним голосуванням на чотирирічний термін. До обов'язків парламенту входить розробка законопроектів, ратифікація міжнародних договорів та складання бюджету. Усі кандидати у депутати Меджлісу також затверджуються Радою вартових.
270 членів однопалатного законодавчого органу - Меджлісу або Зборів Національної Ради (Меджліс-е Шоур-е Меллі) - обираються на чотирирічний термін; визнані національно-релігійні меншини також мають своє представництво. Парламент набуває свої повноваження за наявності двох третин депутатів. Меджліс здійснює всі законотворчість та уповноважений на те, щоб оголосити імпічмент президенту за наявності двох третин голосів. У його компетенцію також входить тлумачення світських законів. Законопроект може вноситися на розгляд групою з 15 депутатів. Усі міжнародні договори, зобов'язання, угоди і конвенції підлягають ратифікації меджлісом. Кабінет міністрів, перш ніж приступити до виконання обов'язків, повинен отримати вотум довіри в меджлісі. Депутати в разі необхідності можуть направляти інтерпеляцію всьому уряду або кожному міністру окремо. Розпустити меджліс може тільки рахбар. Зараз парламент називається Зборами ісламської ради.
Конституція говорить, що головним завданням Консультативної меджлісу (ради) є прийняття законів у відповідності з Конституцією; інакше кажучи, меджліс (парламент Ірану) не вправі приймати закони, що суперечать положенням Конституції і нормам офіційної релігійної доктрини (шиїзму) (ст. 71, 72) . Меджліс бере на себе завдання тлумачення законопроектів, що подаються урядом на розгляд меджлісу (ст. 74). Депутати меджлісу (числом не менше 15) можуть виступати з пропозиціями щодо прийняття законів і домагатися їх схвалення (право законодавчої ініціативи). Проте меджліс залишає за собою право уточнювати і обговорювати всі інші державні справи; іншими словами, меджліс може вільно вибирати теми для обговорення. Договори та угоди, укладені урядом з іншими державами, можуть вступити в силу лише після ратифікації їх меджлісом (ст. 77). У прерогативи меджлісу входить також розгляд питань, пов'язаних з державним кордоном: міжнародні кордони країни не можуть бути змінені без згоди на те чотирьох п'ятих членів Консультативної меджлісу, тобто 80% всіх депутатів (ст. 78). До компетенції меджлісу входить також надання уряду права на тимчасове введення надзвичайного стану на тридцятиденний термін, який може бути продовжений. Що стосується іноземної торгової та економічної діяльності всередині країни, то ст. 81 Конституції надає меджлісу право видавати іноземцям ліцензії на заснування в країні промислових, торговельних і сільськогосподарських фірм і підприємств. Однак у тексті статті не згадується, хто володіє цим правом. Разом з тим меджліс має право видавати ліцензії на роботу в країні іноземних фахівців після вивчення рекомендацій, які подаються урядом (ст. 82). Ст. 85 Конституції лише закріплює за меджлісом право приймати закони, тобто меджліс не може передавати свої повноваження урядовим чи неурядовим органам, комітетам чи комісіям, що не входять до його складу; вони можуть бути передані лише комісіям самого меджлісу.
Однією з найважливіших прерогатив меджлісу є винесення вотуму довіри уряду: після формування кабінету він стає чинним лише після отримання довіри з боку меджлісу. Однак у статті, присвяченій цьому питанню, не вказується на процентне співвідношення депутатів, що забезпечує довіру уряду. Крім того, члени кабінету відповідальні перед меджлісом за свою діяльність і зобов'язані приходити на засідання цього органу і відповідати на запитання депутатів (ст. 88). Меджліс має право позбавити свого довіри окремих міністрів (або весь кабінет). Кандидатура міністра, позбавленого довіри, не може пропонуватися до складу наступного кабінету.
У повноваження Консультативної меджлісу входить затвердження половини членів Ради захисту Конституції (6 членів-юристів), кандидатури яких зазвичай висуваються самою Радою. Проте ст. 91 не передбачає права меджлісу відхиляти кандидатури, висунуті Радою конституційного нагляду. Ст. 93 підтверджує право Ради конституційного нагляду відхиляти будь-які проекти постанов меджлісу, крім другорядних, що стосуються порядку роботи парламенту (регламент). Законопроекти, схвалені меджлісом, виносяться на розгляд Ради конституційного нагляду, який вивчає їх на предмет відповідності положенням Конституції і шаріату в десятиденний термін, який може бути продовжений тільки один раз. Ст. 96 Конституції розмежовує повноваження факихів і юристів всередині Ради конституційного нагляду.
Вона наділяє факихів правом розглядати ступінь відповідності законопроектів шаріату і схвалювати їх простою більшістю голосів (одних тільки факихів), тим часом як членам-юристам ця стаття надає право спільно з факіха розглядати ступінь відповідності законів положенням Конституції. Члени Ради мають право бути присутніми на засіданнях Консультативної меджлісу і приймати участь в обговоренні законопроектів, що розглядаються меджлісом. Проте ст. 97 не містить вказівки на право членів Ради конституційного нагляду брати участь у голосуванні у випадку їх присутності на засіданнях Консультативної меджлісу. Ст. 98 обмежує право тлумачення положень Конституції Радою конституційного нагляду, не визнаючи його за меджлісом. Ст. 99 навіть забороняє меджлісу контролювати вибори президента республіки або проведення всенароднихреферендумів, залишаючи це право лише за Радою конституційного нагляду.
Проте Конституція не обмежується визначенням способу формування парламенту, вона закріплює положення про місцеві консультативних меджлісу. Так, у сьомому розділі Конституції викладаються необхідні умови їх формування і порядок виконання ними своїх завдань і функцій. Крім того, тут йдеться про взаємини між сільськими, міськими та обласними меджлісу, а також про їхні взаємини з главами адміністративних органів, які призначаються урядом. Ст. 103 зобов'язує цих адміністраторів поважати рішення місцевих консультативних меджлісів, прийняті в межах їх компетенції, і виконувати їх, якщо вони не суперечать шаріату і законам країни. Ст. 106 розглядає можливість розпуску місцевих консультативних меджлісів, однак не визначає інстанцію, що користується цим правом. У цій же статті місцеві консультативні меджліси наділяються правом оскаржити рішення адміністрації в спеціалізованому судовому органі.
Рада вартових Ісламської Революції складається з 12 членів, 6 з яких призначає Вищий керівник. Решта 6 членів призначаються парламентом за поданням голови Верховного суду. Рада вартових стверджує кандидатів на ключові пости, в тому числі кандидатів у президенти, члени уряду і парламенту. Основний обов'язок Ради — перевірка законопроектів на відповідність ісламському праву. У випадку якщо є розбіжності з шаріатом, законопроект відправляється на доопрацювання. Крім того, Рада має право накласти вето на будь-яке рішення Меджлісу.
Рада Національної безпеки наглядає з 1989 року за діями уряду щодо забезпечення захисту суверенітету і безпеки.
Рада доцільності вирішує спірні питання, що виникають між Меджлісом і Радою вартових. Рада доцільності є також дорадчим органом при Вищому керівникові. Голова Ради — колишній президент Ірану Алі Акбар Хашемі Рафсанджані — особистий радник рахбар.
Рада експертів складається з 86 представників ісламського духовенства і збирається на тиждень кожен рік. Рада експертів обирає Вищого керівника і має право змістити його з посади у будь-який час (хоча такого прецеденту ще не було: нинішній Вищій керівник, Алі Хаменеї — всього другий в історії країни, тоді як перший, Хомейні, помер, будучи ще на посаді). Засідання Ради носять закритий характер. Члени Ради обираються всенародним голосуванням на восьмирічний термін.
Рада експертів з визначення кандидатури Лідера — визначений в 107 та 108 статтях конституції Ірану а також окремим законом орган з призначення та нагляду за діяльністю Лідера.
Стаття 111 в Преамбулі Конституції Ірану дає Раді експертів право усувати з посади Лідера у випадку неспроможності виконувати покладені на нього обов'язки, або при втраті якостей, описаних в статтях 5 та 109, або якщо стане відомо, що він ними не володів від самого початку.
В редакції закону від 8 листопада 1982 року термін повноважень депутатів ради становить 8 років. Загальна кількість депутатів залежить від кількості останів (провінцій) та кількості їхнього населення: від кожного остану з населенням менше 500 тис. чоловік обирається один депутат, для останів з населенням понад 500 тис. чоловік обирається додатковий депутат на кожні 500 тис. населення. Станом на 2012 рік, в раді експертів було 83 депутата.
За законом, депутати мають бути релігійно-політичними діячами, що досягли звання муджтахіда.
Право голосу мають громадяни Ірану, що досягли віку 15 років.
Треті вибори до Ради відбулись в 1998 році.
Органи місцевого самоврядування присутні в усіх містах і селах Ірану і обираються всенародним голосуванням на чотирирічний термін. Міські (сільські) ради обирають мера, стежать за роботою чиновницького апарату, відповідають за розвиток освіти, медицини, житлово-комунального господарства та інші побутові питання. Вперше вибори до місцевих рад пройшли в 1999 році. Оскільки діяльність рад носить виключно адміністративно-виконавчий характер, кандидати у члени ради не потребують затвердження Радою експертів.
Судова система складається з Народного суду, займається цивільними і кримінальними справами, і Революційного суду, в компетенцію якого входять особливі злочини, в тому числі проти держави. Вердикт Революційного суду не підлягає апеляції. Крім того, існує Особливий духовний суд. Рішення цього суду також не підлягають оскарженню, він діє окремо від загальної судової системи. Вищою інстанцією Духовного суду є рахбар. Він також призначає і голів Народного та Революційного судів.
Головний суддя та генеральний прокурор має бути шиїтами-правознавцями. Конституція не містить вимоги про те, щоб усі судді і прокурори були служителями культу, проте сенс ст. 167, розпорядчої судді керуватися шаріатом, коли він не може вирішити справу на основі світського закону, припускає, що суддя повинен мати повноваження шаріатського судді. Індивідуальні права - такі, як свобода друку, зборів, і вирази - гарантуються в межах змісту шаріату. Згідно з конституцією, всі ісламські судді засновують свої рішення на Шаріаті. У 1987 році для розгляду позовів у середовищі духовенства був створений Спеціальний суд для духовних осіб.
Верховний судова рада проіснував з 1979 по 1989 р. До його складу входили Голова Верховного Суду, генеральний прокурор і троє муджтехідов. За 10 років він виконав величезну роботу зі створення нової структури органів юстиції та розробці судових законопроектів. У 1982 його директивою були скасовані всі не відповідають ісламським принципам закони. Наказувалося суддям посилатися на ісламські тексти, а при сумніві звертатися до Наглядової Ради або в штаб-квартиру аятолли Хомейні. У 1983 році Меджліс переглянув кримінальний кодекс і встановив систему кровної помсти. Покарання, включаючи відрубування частин тіла і тілесні, можуть бути виконані членом сім'ї потерпілої сторони або представником держави. Скасовано апеляція і введена повна конфіскація. З 1989 року повноваження Верховного Судового Ради покладено на Голову Судової влади, призначуваного Керівником на 5 років. Голова призначає Голову Верховного Суду, визначає Генерального Прокурора і пропонує президентові кандидатуру міністра юстиції.
Завданням Верховного Суду - другого за значенням органу судової влади, є «контроль за правильним виконанням законів, уніфікація діяльності судової системи, а також виконання обов'язків, передбачених законом, відповідно до процедури, яка встановлюється Головою Судової влади (ст. 161).
Судова система Ірану складається із загальних і спеціальних судів. Туди ж входять і ісламські революційні суди. До їх компетенції віднесені політичнізлочини, частково економічні та справи, пов'язані з наркотиками. Крім того, в судову систему входять:
Суд адміністративної справедливості (розгляд спорів між населенням і владою)
Генеральна інспекція (спеціальний нагляд за виконанням законів і постанов)
Юридична поліція (нагляд юридичної адміністрацією та працівниками судової системи)
Десятий розділ Конституції присвячений судової влади. У ст. 156 йдеться про те, що судова влада є незалежною владою, що захищає індивідуальні і громадські права, вона несе відповідальність за дотримання справедливості. У цій статті перераховуються завдання судової влади, в тому числі проведення розслідування, розгляд позовів і скарг тощо, спостереження за суспільними правами, дотримання справедливості і законних свобод. Крім того, дана стаття покладає на судову владу завдання контролю за дотриманням законів. Ст. 157 передбачає формування Верховної ради юстиції, який є вищим органом судової влади. На цю Раду покладається завдання складання судових інструкцій, призначення, переведення і зміщення суддів і т.д. У наступній статті (ст. 158) регламентується членство у Верховній раді юстиції. Рада включає до свого складу 15 членів, у тому числі голови Верховного суду і генерального прокурора республіки, а також трьох суддів-муджтахідов, що обираються суддями країни. Якщо врахувати умова, висунута ст. 162 Конституції, яка передбачає, що голова Верховного суду і генеральний прокурор повинні бути муджтахідамі, то стає очевидним, що муджтахідамі повинні бути всі члени Верховного суду юстиції. Тут немає місця юристам-фахівцям. Достатньо знати шаріат і бути муджтахідов щоб стати членом цього вищого органу судової влади. Ст. 163 Конституції підтверджує це, передбачаючи, що якості судді визначаються законом відповідно до принципів фикха. Таким чином, нова Конституція цілком освітила положення шаріату: жодна постанова уряду не може мати законної сили, якщо воно суперечить ісламським судженням, як свідчить ст. 170 Конституції. Може здатися важким винести остаточне судження щодо того, наскільки іранський досвід у його сучасної ісламської моделі відповідає абстрактного ідеалу влади в ісламі. Однак не викликає сумнівів те, що цей досвід спирається на багатовікове спадщину. З ідейно-історичної точки зору було неможливо очікувати формулювання нової Конституції як способу втілення "загального закону" держави без урахування всіх досягнень політико-правової думки шиїзму. У політико-юридичному плані Конституцію Ірану можна розглядати як крок вперед у справі канонізації законодавчих уявлень у сучасній формі. Ми бачили, що юридичні поняття розподілялися спонтанно і неорганізовано; питання про них піднімалося багатьма авторами та улемами і був об'єктом Іджтихад цих улемів. Конституція Ісламської Республіки Іран спробувала поєднати все, що накопичилося в ідейному спадщині ісламу (в першу чергу шиїзму) в рамках Основного закону цієї держави. Тут слід зазначити, що ця Конституція не позбавлена недоліків, особливо з точки зору розподілу на статті та їх послідовності. Як ми бачили, укладачі Конституції допустили суттєву плутанину. Так, вони змішали функції Ради експертів з функціями Ради конституційного нагляду, а функції останнього з функціями Консультативної меджлісу. Те ж саме можна сказати про функції інших органів і комісій, підлеглих як меджлісу, так і Раді міністрів або верховному главі (імаму). На наш погляд, це пояснюється тим, що вирішальне слово завжди залишалося за факіха і улемами, в результаті чого роль фахівців (юристів) виявилася незначною.