3.1.3. Категорія числа іменника

Формальним показником обчислювальності є наявність у іменника обох форм категорії числа: однини та множини (більше, ніж один). Категорія числа вказує на кількісний вияв предметів. Вираження кількісної характеристики предметів є когнітивною функцією категорії числа в східнослов'янських мовах. Оскільки іменником у формі однини може позначатися як окремий, конкретний предмет так і клас предметів, то когнітивна функції виконується спільно з іншими граматичними засобами, зокрема за допомогою контексту та вказівних займенників цей, той, та, то, це. Формальними показниками однини можуть бути певні суфікси одиничності: соломинка, капелька, піщинка тощо.

Категорія числа не завжди виражає об'єктивну реальність (не завжди вказує на кількість предметів), а служить засобом вираження ментальної оцінки предмету. Категорія числа виражає погляд на предмет відокремлений від інших та може характеризувати недискретну однорідну сукупність предметів як одне ціле у формі однини та множини: молодь, учительство, картопля, риба, тварина, посуд, шахи, краплі тощо). Тобто, виражаючи реальну кількісну характеристику предмету за допомогою форми однини (один предмет), категорія числа не виражає реальної кількості предметів за допомогою множини. Формою множини позначається дискретна безліч предметів (більше, ніж один): стільці, шафи, зошити тощо. Конкретизація кількості відбувалася у давньоруській мові завдяки формі двоїни. Нагадування про таку форму містять назви парних предметів: брюки, окуляри, ножиці, ворота, штани тощо. Форма двоїни означала предмет, складений з двох однакових частин чи половин (роги, вуха) або два предмети чи дві особи. В українській мові залишились рештки двоїни: вуса, очі, вуха, плечі, рукава (поруч з рукави). Залишки двоїни зберігаються іноді й в Орудному відмінку множини: очима, плечима, дверима. В Діалектних говорах двоїна зберігається у сполученні іменників жіночого і середнього родів з числівниками два і (за аналогією) три й чотири: дві вікні, дві голові, дві руці: Пісня і праця - великі дві силі (І. Франко).

Іменники залежно від наявності у них форм числа поділяються на три групи:

1. іменники, які вживаються як в однині, так і в множині;

2. іменники, які вживаються тільки в однині;

3. іменники, які вживаються тільки в множині.

Найбільшу групу становлять іменники, які мають корелятивні форми однини і множини: книжка — книжки, парта - парти, учень — учні. Ці іменники піддаються лічбі. Однина пов'язана з усвідомленням одиничного предмета, виділеного з певного класу, а множина вказує на загал однорідних предметів. Однак у ряді випадків спостерігаються зміщення у значенні форм однини та множини, невідповідність плану змісту і плану вираження: людство, сузір'я вживаються в однині, хоч вказують на сукупність предметів, а іменники двері, сани вживаються у множині, хоч називають один предмет. Іноді іменник, виражений грамемою однини, позначає не одиничний предмет, а цілий вид, тобто виконує функцію узагальнення: Мипіщо не треба нагород, його судьба нагородила (Л. Костенко); На те щука в морі, щоб карась не дрімав (Нар. тв.).

У сучасній українській мові існують цілі групи слів, які не мають корелятивних форм числа, у них відсутня квантитативна ознака (ознака обчислюваності). Такі іменники мають лише форму однини або лише форму множини.