- •Тема 13. Виховання в цілісному педагогічному процесі. Національна своєрідність виховання. Зміст і напрями виховання.
- •Література:
- •1. Процес виховання, його зміст, структура і рушійні сили.
- •Рушійні сили процесу виховання.
- •Внутрішні суперечності:
- •Зовнішні суперечності:
- •Особливості змісту виховання в сучасній школі
- •2. Специфіка процесу виховання. Етапи процесу виховання.
- •Самовиховання учнів
- •3. Самовиховання: суть, умови, етапи. Самовиховання як вища форма розвитку особистості.
- •4. Результати процесу виховання, діагностика рівня вихованості.
- •Діагностика і вимірювання вихованості
- •Ступені вихованості
- •Методи діагностики вихованості
- •5. Основні напрями виховання. Мета і завдання виховання в сучасній школі
- •Виховання громадянської культури
- •Виховання основ моральної культури
- •Виховання екологічної культури
- •Трудове виховання і профорієнтація
- •Виховання естетичної культури
- •Формування фізичної культури
- •Запитання для повторення
Виховання громадянської культури
Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури.
Громадянська культура – це глибоке усвідомлення своєї належності до власної країни, почуття патріотизму і громадянської гідності, знання про єдність свободи вибору і відповідальності, готовність до зміцнення своєї держави, становлення в ній демократії.
Визначальними характеристиками громадянської культури є патріотизм, правосвідомість, політична культура, моральність, реалізація громадянської позиції у соціальній практиці.
Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов’язковими документами є Закон України „Про освіту” (1996), Закон України „Про загальну середню освіту” (1999) та інші.
В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як „Конвенція про права дитини”, прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, „Резолюція з прав людини” (1989р.), рекомендації ЮНЕСКО „Про виховання в дусі миру” (1974р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.
Важливе місце у правовому вихованні займає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови.
Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні утверджує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України.
Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.
У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів громадянського виховання. Так, у Японії початок занять, спортивних змагань, зустріч важливих гостей, проводи випускників обов’язково супроводжуються урочистим виконанням гімну і внесенням прапору. Перед прапором клянуться добре вчитися.
Невід’ємною складовою громадянської культури особистості є досвід реалізації власної громадянської позиції у соціальній практиці. Цей досвід формується тоді, коли старшокласник включається у вирішення проблем сьогодення, пропонує варіанти рішень, взаємодіє з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, соціальними інститутами, державними закладами тощо.
У сучасному українському суспільстві актуальність формування громадянської культури молоді значною мірою посилюється потребою здійснення державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії та соціальної справедливості. Переконливий досвід побудови демократичного суспільства має західна цивілізація. Тому активне опанування загально європейськими громадянськими цінностями, заучення передових політичних і культурних традицій інших країн буде сприяти руйнуванню пережитків закритого тоталітарного устрою держави, забезпечить успішний перехід нашої країни до стану відкритості та демократизму.
На необхідності переорієнтації системи освіти України на фундаментальні цінності західної культури – парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу здобуття освіти будь-якого рівня тощо наголошується в матеріалах Міністерства освіти і науки України щодо модернізації системи освіти в контексті Болонського процесу.
У більшості європейських країн громадянська освіта входить до навчальних планів освітніх закладів.
Найважливішим засобом формування громадянської культури школярів є зміст освіти. Він спрямований на:
– здобуття учнями базових знань щодо громадянства;
– формування основних громадянських умінь, що забезпечують успішність реалізації інтересів особистості в політико-правовій, соціальній, екологічній та культурній сферах суспільного життя;
– здобуття вихованцями досвіду громадянських дій шляхом участі в житті країни;
– виховання громадянських чеснот – норм, установок, цінностей та якостей, притаманних громадянину демократичного суспільства.
У позаурочний час робота з виховання громадянської культури передбачає включення школярів до різноманітних сфер соціальних відносин, суспільної практики, проведення власних досліджень різних аспектів життєдіяльності суспільства. Особиста участь у суспільно важливій діяльності, взаємодія з громадськими об'єднаннями й організаціями, соціальними інститутами, державними закладами тощо сприяють осмисленню і розширенню громадянської діяльності, створюють умови для реалізації вихованцем власної громадянської позиції.
Як свідчить досвід та сучасна педагогічна практика, ефективною формою цілеспрямованої позакласної діяльності, однієї з найбільш продуктивних педагогічних технологій громадянського становлення особистості є проектна діяльність. В її основі лежить інтеграція здобутих знань та безпосереднє застосування цих знань в широкому полі діяльності місцевої громади. Саме в процесі дослідження проблем місцевої громади вихованці обговорюють фундаментальні громадянські цінності демократичного суспільства, отримують свій перший і найважливіший досвід прийняття рішень щодо соціально важливих проблем. Наприклад: спільне благо та індивідуальні права; влада більшості та права меншості; індивідуальна свобода і громадянський обов'язок тощо.
Проектна діяльність дозволяє формувати громадянську компетентність молоді у різних сферах суспільного життя – політико-правовій, соціальній, економічній, культурній. Цьому сприяють проекти: „Молодь зберігає пам’ять” (дослідження історичної спадщини, збереження традицій рідного краю, охорона пам’яток, створення музейних виставок тощо); „Молодь самоврядує у школі та громаді” (участь у самоврядуванні – шкільному, місцевому); „Молодь захищає права і свободи” (моніторингові учнівські проекти, просвітництво з правової тематики тощо); „Молодь крокує в Європу та світ” (партнерство шкіл, співпраця зі школами інших країн тощо); „Молодь живе у полікультурній громаді” (проведення таборів з толерантності, створення музеїв полікультурних громад, вивчення історії полікультурних громад тощо); „Молодь допомагає людям” (волонтерська робота з категоріями населення, котрі потребують турботи та піклування, соціальна робота школярів із різними верствами населення); „Молодь дбає про навколишнє середовище” (екологічна діяльність тощо), „Молодь та засоби масової інформації” (створення шкільних (міжшкільних) газет, співпраця з місцевими ЗМІ, створення шкільного телебачення, радіо тощо); „Молодь за продуктивну працю” (шкільні майстерні, виробничі кооперативи, будівельні загони, народні художні промисли тощо).
Громадянська компетентність успішно формується в процесі підготовки і реалізації проектів: „Шлях України до самостійності і незалежності”, „Європейський вибір”, „Модель демократичного суспільства”, „Громадянин”, „Вибори у демократичному суспільстві”, „Учнівське самоврядування”; за допомогою тренінгових програм: „Зроби крок у світ своїх прав”, „В гармонії з собою і світом”, „Толерантність – крок до гуманізму”, „Правова компетентність”, „Лідер XXI століття”, „Імідж лідера” тощо; ситуаційно-рольових ігор на громадянські й політичні теми: „Вибори”, „Парламент”, „Суд” та інші; вирішення ситуаційних завдань (уміння оцінювати ситуацію, визначати позитивні і негативні результати прийнятого рішення, протистояти тиску тощо).
Отже, щоб виховати у старшокласників громадянську культуру, важливо забезпечити їх громадянсько-патріотичне самоусвідомлення, озброїти знаннями про закони і права людини, про єдність свободи вибору і відповідальності, виробити в них уміння володіти методологією творчого перетворення суспільства, залучити до активної громадянської діяльності.
Виховання розумової культури
Інтелектуальна культура включає інтерес до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями; розвинені розумові сили, мислення, здатність здійснювати саморегуляцію інтелектуальної діяльності.
Розумові сили (розум – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.
Шляхами вирішення завдань розумового виховання є навчання і позакласна робота з учнями. Незалежно від змістового наповнення вони забезпечують умови для обговорення питань і проблем, що мають для учня життєве значення, розвитку діалогу (полілогу), формування уміння висловлювати свою думку, вислухати інших, наводити аргументи, оцінювати їх вагомість, шукати протиріччя тощо.
У позакласній роботі з цією метою використовують: сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні аукціони, ринги, захисти фантастичних проектів, конкурси, олімпіади, ярмарки творчих робіт, КВК, фестивалі тощо.
Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд – це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому.
Структуру світогляду складають знання, погляди, переконання. Знання є суб’єктивним відображенням об’єктивної реальності, результатом узагальненого пізнання дійсності, засвоєння суспільно-історичного досвіду, накопиченого людством у процесі розвитку суспільної практики. У свідомості людини результат пізнання навколишньої дійсності відображається у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, ідей, норм. Одні з них є актуальними для людини, тобто набувають для неї суб’єктивного, особистісного смислу, інші – залишаються лише словесними знаннями. Погляди і переконання – це прийняті людиною уявлення про світ як достовірні і емоційно пережиті. Переконання – знання, які перейшли у внутрішню позицію особистості. Виконуючи регулятивну функцію, переконання визначають увесь духовний склад особистості: її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки.
Основними засобами становлення наукового світогляду учнів є навчальний процес, позакласна діяльність, самостійна робота. Засвоєння світоглядних аспектів знання забезпечується відбором змісту, методами навчання, виділенням фундаментальних ідей у кожній галузі знань і діяльності, міжпредметними зв’язками, створенням інтегрованих курсів.
Виховання світогляду залежить від впливу на інтелект, еволюції, волю особистості, від її активної практичної діяльності.
Інтелектуальний компонент світогляду передбачає рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім – повернення, сходження від абстрактного до конкретного. Останній забезпечує не просте нанизування абстракцій одна на одну, а створює синтез, який сприяє подальшому заглибленню в суть явищ матеріального світу у всіх їх причинних зв’язках і опосередкованостях. Результатом аналітико-синтетичної діяльності є поняття, ідеї, теорії. У них містяться і знання, і способи діяльності. Це вимагає використовувати для розвитку учнів єдність знань і умінь, мислити та діяти.
Для того, щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань.
Емоційний компонент світогляду спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва і под., щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань.
Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності школярів.
Практично-дійовий компонент світогляду передбачає включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та ін., в широке коло соціальних відносин, озброєння різнобічною інформацією, досвідом спілкування.
Вихованню в учнів наукового світогляду сприяє наступність у навчанні та здійснення міжпредметних зв’язків. Ці педагогічні умови дозволяють побачити одне й те ж явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. Особливо великого значення у світоглядному плані мають такі міжпредметні взаємодії, які дозволяють учням всебічно охопити всі властивості і зв’язки об’єктів, які вивчаються. Наприклад, на основі міжпредметних зв’язків школярі усвідомлюють такі методологічні ідеї, як єдність живої і неживої природи, спільність природничонаукових і суспільно-історичних основ взаємодії людини, суспільства і природи, єдність антропогенезу і соціогенезу та інші.
У виробленні учнями поглядів і переконань важливу роль відіграє позиція педагога. Він сам повинен мати переконання. жити у відповідності з ними, вміти не нав’язувати їх і одночасно не відмовлятись від них через кон’юнктурні міркування. Духовним наставником сучасної молоді може бути лише учитель, який сприйняв передові ідеї нового тисячоліття, смисл науки, учитель, який сформований як творча особистість.
