Тема 11. Міжнародний ринок банківських кредитів.

Міжнародний кредит як економічна категорія, його принципи та функції. Роль міжнародного кредиту в процесі відтворення. Форми міжнародного кредиту. Міжнародний ринок банківських кредитів та його основні оператори. Процес організації міжнародного кредиту. Валютно-фінансові і платіжні умови міжнародного кредиту. Методи мінімізації та переносу ризиків при міжнародному кредитуванні. Оцінка і контроль регіонального ризику. Кредитний рейтинг. Класифікація міжнародного кредиту за цільовим призначенням. Синдиковані кредити: форми, вартість. Процес організації синдикованого кредиту. Методи зниження ризиків при наданні синдикованих кредитів. Сек’юритизація міжнародних кредитів. Міжнародний лізинг. Факторинг. Форфейтинг.

• Міжнародний кредитний ринокта його структура

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.

Теор етики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.

Оператори кредитного ринку:

• основний оператор (світовий банк);

• корпоративні позичальники;

• банки та фінансові інститути;

• держави.

• Міжнародний кредит: поняття,принципи, функції та форми

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Джерела міжнародного кредиту:

• грошові накопичення держави;

• грошові заощадження особистого сектору;

 

• частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.

Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

— повернення;

— терміновість;

— платність;

— матеріальна забезпеченість;

— цільовий характер.

Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).

Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового кредитування — це визначення конкретних об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.

Функції міжнародного кредиту:

• перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

• економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

• прискорення концентрації і централізації капіталу.

Базові елементи кредитування:

• суб’єкти кредитування;

• об’єкти кредитування;

• забезпечення кредиту.

 

Рис. 10. Критерії класифікації та види кредиту

• Ризики в міжнародному кредитуванні

У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з різними ризиками (рис. 11).

Рис. 11. Види ризиків за кредитних операцій

Методи скорочення та переносу ризиків за міжнародного кредитування:

• відбір кредитів та структурування;

• участь у кредитах;

• використання гарантій чи страховок;

• кредити з плаваючою ставкою.

• Міжнародний лізинг

Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора для їхнього виробничого використання за умови збереження права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди. Іншими словами, це специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди за посередництва спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та віддає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: об’єкт, сторони лізингової угоди, її строк, лізингові платежі та послуги з лізингу.

Суб’єкти лізингової операції бувають прямі: лізингові фірми або компанії, виробничі, торгові, транспортні підприємства та населення, постачальники об’єкта угоди (виробничі та торгові компанії) та непрямі: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові і брокерські компанії, інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди дорівнює періоду лізингу, тобто строку дії угоди.

До чинників, що впливають на визначення строку лізингової угоди, належать такі: строк служби устаткування, період амортизації устаткування, цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди, динаміка інфляційних процесів, кон’юнктура та тенденції розвитку ринку позичкових капіталів.

Основними елементами лізингового платежу є амортизація, плата за ресурси, лізингова маржа, ризикова премія.

Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони (ст. 4 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.). Розрізняють прямий експортний міжнародний лізинг, прямий імпортний та транзитний (непрямий).

Технологічно вони реалізуються за допомогою договорів, що укладаються між українською лізинговою компанією безпосередньо з зарубіжним орендатором, з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном, з іноземним орендатором через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; між українським орендатором безпосередньо з іноземним постачальником або з зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн.

Експортна лізингова операція — міжнародна операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми й надає оренду іноземному лізингоодержувачу.

Імпортна лізингова операція — лізингова операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми й надає його вітчизняному лізингоодержувачу.

Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг — лізингова операція, у якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні та постачає його орендатору, який знаходиться в третій країні.

Рис. 12. Класифікація основних видів лізингу

Слід зазначити, що в Україні нині можуть застосовуватись далеко не всі види лізингу через відсутність необхідної законодавчої бази.

Рис. 13. Види й форми лізингових платежів

Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг», лізингові платежі охоплюють:

• суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за строк, за який вноситься платіж;

• суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;

• платіж як винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

< p>За зовнішнього лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів (однак іноді є винятки, за яких мито не включатиметься в лізинговий платіж, оскільки у вартість устаткування вже входить мито: поставка здійснена ДДР, Інкотермс-1990).

• Факторинг

Факторинг (від англ. «factor» — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці в 50-х роках.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Суб’єкти факторингових операцій — це банк, факторингова компанія — спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнти-кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, які уклали угоди з банком чи факторинговою компанією; позичальники-покупці товарів та послуг.

Рис. 14. Факторингова операція

Механізм здійснення факторингової операції:

1-й етап — підготовчий;

2-й етап — оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом;

3-й етап — відсилання всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця;

4-й етап — аналітичний;

5-й етап — оплата рахунків;

6-й етап — оплата вимог.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що під час роботи з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни-імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного банку, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.

Види факторингу:

• прямий факторинг;

• опосередкований факторинг;

• розкритий факторинг;

• нерозкритий факторинг;

• конвенційний факторинг;

• конфіденційний факторинг.

• Форфейтування

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу (зворотної операції) на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Форфейтинг (від франц. «forfait» — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (пе-реказний або простий вексель) у кредитора на незворотній основі.

Форфейтингові інструменти:

• вексель;

• інші цінні папери.

Форфейтинг застосовується у фінансових операціях для швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю.

Рис. 15. Форфейтингової операції

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер, виконавши свої зобов’язання за контрактом, прагне інкасувати розрахункові документи імпортера через їхній продаж для отримання готівкових коштів.

У практиці вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає запроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще недостатньо врегульовані.

Світовий ринок боргових цінних паперів. Інструменти зовнішнього фінансування

До інструментів зовнішнього фінансування відносяться неборгові інструменти: субсидії ОДР (офіційної допомоги розвитку), приватні інвестиції та боргові інструменти: позики ОДР, боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні та експортні). Неборгові інструменти не приводять до збільшення заборгованості країни, боргові сприяють її зростанню. Боргові інструменти припускають прийняття на себе позичальником договірних зобов’язань по відношенню погашення основної суми та виплати процентів.

• Інструменти світового ринку боргових цінних паперів

Види боргових цінних паперів:

• Облігації (довгострокові боргові папери):

— з фіксованою ставкою;

— з плаваючою ставкою.

• Короткострокові боргові папери:

— комерційні папери;

— євроноти;

— депозитні сертифікати;

— середньострокові боргові папери.

• Довгострокові боргові паперита їхня класифікація

Облігації — багатоваріантні довгострокові боргові цінні папери з фіксованим доходом, що знаходяться у відкритому продажу та випускаються з різним номіналом низкою інститутів-позичальників — від держави до приватних інвесторів.

Класифікація облігацій:

За строками погашення:

• строкові випуски (мають єдиний для всіх строк погашення);

• серійні випуски (випускаються із серією різних строків погашення);

За відкликанням:

• відклична;

• безвідклична;

За забезпеченням:

• старші облігації (забезпечені приорітетним правом вимог на визначене майно емітенту):

— облігації із заставою майна;

— облігації з фінансовою заставою;

— сертифікати під закупівлю устаткування;

— облігації з комбінованою заставою;

• молодші облігації (забезпечені тільки обіцянкою повернення боргу емітентом):

— незабезпечені облігації;

— другорядні або субординовані облігації;

— прибуткові облігації;

За категоріями позичальників:

• казначейські;

• федеральних агенцій;

• муніципальні:

— генеральні (забезпечені податковими надходженнями відповідного органу влади);

— прибуткові (забезпечені надходженнями від конкретного комерційного проекту);

• корпоративні;

• інституціональні (випускаються некомерційними організаціями: церквами, школами, лікарнями тощо).

До базових характеристик облігацій відносяться: ставка купона або ставка оголошеного процента, можливість дострокового погашення, номінальна або викупна вартість, дата погашення.

Рейтинг облігацій — поточна оцінка кредитоспроможності боржника щодо кожної конкретної облігації.

Облігації з фіксованою ставкою — це довгострокові боргові цінні папери з фіксованими купонними виплатами у вигляді визначеного процента від номінальної вартості. Такі облігації звичайно погашають за номінальною вартістю, хоча можливі премії та дисконти.

Рис. 16. Облігації з фіксованою ставкою

Рис. 17. Облігації з фіксованою ставкою й опціоном дострокового погашення

Облігації з плаваючою ставкою — це довгострокові боргові цінні папери, купони за якими встановлюються на рівні визначеної ставки грошового ринку плюс (мінус) маржа.

Рис. 18. Облігації з плаваючою ставкою

• Короткострокові боргові папери

Комерційні папери — це векселі зі скороченим строком погашення, що знаходяться у вільному обігу. Випускаються, як правило, з дисконтом до їхньої номінальної вартості. Номінал вищий, ніж у довгострокових паперів. Випускаються на пред’явника.

Євроноти — це короткострокові боргові папери, які випускаються на строк 1, 3, 6 місяців через тендер та гарантуються інвестиційним банком чи групою банків, які викупають їх самі або ж продовжують позичальнику кредитну лінію. Існують певні види євронотних програм [12, с. 322].

Депозитні сертифікати (СД) — сертифікати, що випускаються комерційними банками чи позико-ощадними асоціаціями під термінові депозити.

Найстаріші боргові інструменти світового ринку виникли в США  в 1961 р. та в Європі з 1966 р. Строки погашення — звичайно до року, іноді — до 5 років.

Типова форма випуску — на пред’явника. У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) проценти за депозитними сертифікатами зі строками до 5 років звільнені від податків.

• Середньострокові боргові папери

Є гібридними інструментами з елементами комерційних паперів, євронот, євробондів. Випускаються невеликими деномінаціями через дилерів або тендер. Котуються більше на базі процента від номінальної вартості, ніж прибутковості. Можуть бути як з фіксованими, так і з плаваючими ставками, зі строками погашення від 1 до 5 років, іноді — до 10 років.

Основними є дві програми випуску МТNs:

• COLTS — різновид середньо- та довгострокових облігацій з нульовим купоном на базі казначейських паперів, що випускаються на регулярній основі;

• MTTN — мультитраншеві середньострокові євроноти, уперше введені компанією Merrill Lynch.

• Ринок короткострокових боргових паперів

Найбільший ринок короткострокових боргових цінних паперів — американський. Європейські ринки: єврокомерційних паперів (ЕСР), стерлінгових комерційних паперів, французьких комерційних паперів, датських комерційних паперів, швейцарських комерційних паперів.

Звичайно тільки великі інститути ведуть операції з цими цінними паперами, тому що їх продають великими лотами. Більшість індивідуальних інвесторів купує комерційні папери в банку чи в брокера, які «подрібнюють» цінний папір та продають інвесторам невеликі його частини, наприклад у 10 000 доларів, з нижчою прибутковістю, для того, щоб покрити управлінські витрати.

СИНДИКОВАНИЙ КРЕДИТ (syndicated loan) – кредит, що надається одному позичальнику кількома кредиторами (синдикатом кредиторів), зазвичай, у межах однієї кредитної угоди з розподілом часток кредиту між учасниками синдикату, внаслідок чого сума кредиту та ризики розподіляються між банками-учасниками. С.к застосовується в разі, якщо позичальник потребує великої суми кредиту, а один банк не може забезпечити його потреби необхідним обсягом ресурсів або для одного банку небажана така концентрація ризику кредитного портфеля.

 

Основною метою С.к. є проектне фінансування, кредитування операцій з придбання активів, торгові кредити, лізингові операції, кре­дит­ні лінії, рефінансування заборгованості тощо. Найбільшого поширення С.к. набули у вигляді термінових позик, револьвернихкредитів, а також трансферабельних і мультивалютних кредитів. Найбільші суми, як правило, залучають крупні підприємства з високим кредитним рейтингом.

 

Залежно від кількості банків, які беруть участь у кредитуванні, С.к. може бути відкритим, коли залучаються кошти всіх бажаючих банків, або клубним, якщо до складу кредиторів входить обмежене коло банків. Пошук банків-учасників для С.к. здійснює банк-організатор (лід-менеджер). С.к. також поділяють на забезпечені та незабезпечені.

 

При організації С.к. позичальник будує відносини з одним банком-організатором кредиту. Банком-організатором, зазвичай, визначається один із найбільших кредиторів. За організацію синдикату банк-ор­га­ні­затор отримує комісійну винагороду. Банк-організатор зобов’язаний підготувати інформаційний меморандум про позичальника, пропозиції іншим банкам щодо участі у синдикаті та проект договору.

 

За умовами надання С.к. позичальник повертає кошти кожному кредиторові рівними частками. Таким чином, індивідуальний ризик кожного кредитора на основі солідарної відповідальності пов’язаний із загальним ризиком С.к.

Синдикований кредит – це не що інше, як особливий вид кредитування, для якого характерна середня терміновість, що надається позичальникам не однієї, а відразу декількома банківськими структурами. Мається на увазі те, що йде об’єднання коштів цих банківських структур.

Синдикований кредит не визнаний окремим способом кредитування. Насправді він є тільки однією з численних форм, придатних і позичальникам, і кредиторам.

Синдикований кредит, його форми

Важливою особливістю даного кредиту є те, що видається він у дуже великих розмірах. У деяких випадках сума позики може досягати двадцяти мільйонів американських доларів. Саме з цієї причини отримати його мають право виключно юридичні особи. Позичальниками можуть бути холдинги, компанії, великі підприємства, різного роду фінансові структури. Часто як позичальники виступають і банки. Були випадки, коли їм користувалася держава.

Синдикований кредит має кілька форм. Ось основні і найпопулярніші з них:

– пайовий. Його особливості у тому, що його видають одночасно відразу кілька банків, спільно виконують угоди по кредиту. У даному випадку вони можуть продати свою участь в угоді;

– клубний. Фінансові кошти в повному обсязі надаються керуючої групою банків.

Синдиковані кредити в чому специфічні. Основні їх переваги полягають в наступному:

– при його отриманні складається певний графік. Даний графік повинен бути, в першу чергу, зручний саме позичальнику. По ньому в подальшому і будуть проводитися виплати грошових коштів;

– позичальник може отримати мультивалютний кредит. Також варто відзначити, що валюта в будь-який момент може бути змінена;

– всі банки, які беруть участь у кредитуванні, перебувають в однакових умовах. Це означає, що витрати по боргу можуть бути помітно зменшені;

– створюється спеціальна група консорціуму. Нею оформляється пакет документів, обумовлюються всі кредитні вимоги, визначаються можливі ризики. Все це скорочує терміни отримання кредиту. Сама схема отримання також спрощується;

– як уже говорилося вище, розміри синдикованого кредиту дуже великі. Сума, яка видається при ньому, не може бути видана жодним окремим банком. У деяких випадках великі підприємства можуть взяти необхідні для подальшого розвитку та перебудови кошти тільки у кількох банків відразу.

Звичайно ж, у видачі синдикованих кредитів беруть участь тільки спеціалізуються на цьому банки. Вони є чимось на зразок організованої групи, яка виконує різні функції. Йдеться про чільної, організаторської, адміністративної функціях. Виплати проводяться через адмініструється банк.

Усі банки, які беруть участь у видачі такого кредиту, мають чимало переваг. Синдикат для фінансових банківських структур зручний тим, що ризики кожного з банків окремо помітно знижуються. Важливо відзначити, що консорціум, який був створений банками, не є постійним, а існує тільки в рамках певних проектів.

Перед отриманням синдикованого кредиту позичальникові необхідно буде визначитися з тим, в яких саме банківських структурах він хотів би отримати необхідні грошові кошти. Практика показує, що для уникнення різного роду паперової тяганини, та й просто для зручності позичальники звертаються до тих банків, які їм порадили знайомі або до тих, з якими вони самі співпрацювали раніше.  Після необхідних перевірок та визначення суми синдикованого кредиту, проводяться збори, на якому повинні бути присутніми представники всіх зацікавлених банків. Всі умови подальшої роботи визначаються саме на ньому.

Класифікувати синдикований кредит можна за різними принципами. Розглянемо загальні ознаки, за якими їх розрізняють.

Залежно від банків, які беруть участь у видаванні кредиту, синдикований кредит може бути відкритим, коли залучаються кошти всіх бажаючих банків, або клубним, якщо до складу кредиторів входить обмежене коло банків. Пошуком банків — учасників синдикованого кредитування займається банк-організатор.

Синдиковані кредити можна також розділити на забезпечені та незабезпечені. У першому випадку позичальник надає ліквідну заставу або гарантію уряду. Це може бути також гарантія великих компаній, які мають високий рейтинг, або тих, які надають заставу. Наприклад, якщо в ролі гаранта виступають великі нафтові компанії, то повернення кредитів визначатиметься платоспроможністю основних покупців нафти (західноєвропейські країни, США).

У разі незабезпечених кредитів ризик кредитора безпосередньо пов'язаний з бізнесом позичальника. Вони видаються тільки високорейтинговим компаніям, які відповідають суворим вимогам надійності. Окремий кредитор може виділити порівняно невелику суму — його ризик начебто невеликий. Проте він вищий, ніж при видаванні тієї ж суми у вигляді звичайного кредиту.

За умовами будь-якої синдикації позичальник повертає кошти кожному кредиторові рівними частками. Якщо позичальник повернув лише 50 % усієї суми, кожен з кредиторів отримає 50 % своєї частки. Таким чином, індивідуальний ризик кредитора безпосередньо пов'язаний із загальним ризиком.

Видаючи позичальникові свою невелику частину, кредитор повинен бути впевнений, що той зможе повернути всю суму.

Україна залучила синдикований кредит іноземних банків на 750 мільйонів доларів.

Про це повідомляють "Українські новини" з посиланням на російський Sberbank CIB, що виступив одним з організаторів угоди.

«Sberbank CIB взяв участь в організації кредиту для України у розмірі 750 мільйонів доларів. Це перший для "Сбербанку" досвід з надання синдикованого кредиту державі Україна, який є важливим кроком на шляху подальшого співробітництва", - йдеться в повідомленні.

При цьому Sberbank CIB не навів інформації про те, які ще банки взяли участь у наданні Україні даного синдикованого кредиту.

Як відомо, Sberbank CIB створений в результаті інтеграції "Сбербанку Росії" та компанії "Трійка Діалог".

Основними напрямками діяльності Sberbank CIB є корпоративне кредитування, інвестиційно-банківські послуги, торгові операції з цінними паперами, власні інвестиції, послуги фінансового радника.

Як повідомлялось, постановою №592 від 21 серпня Кабінет Міністрів затвердив умови залучення Україною в 2013 році зовнішньої державної позики на суму до 750 мільйонів доларів.

Згідно з постановою, позика повинна були залучена під не більше, ніж 6,5% річних при разовій комісії 3,02% від суми позики.

Процентний дохід за позикою повинен виплачуватися щоквартально. А повне погашення позики повинно відбутися не пізніше, ніж через 2 роки після його залучення.

Як повідомлялось, вчора уряд залучив від продажу ОВДП 1,7 мільярда гривень.

Загалом, від початку року по 16 вересня державні запозичення склали 91,06 мільярда гривень (в тому числі внутрішні - 73,07 мільярда гривень) при плані на дев'ять місяців 115,81 мільярда гривень.

Факторинг – досить древній фінансовий інструмент, суть якого полягає в тому, що Фактор (банк або спеціалізована факторингова компанія) виступає в ролі фінансового агента своїх клієнтів, надаючи комплекс послуг як зфінансування дебіторської заборгованості клієнта, так і щодо зниження ризику неплатежів дебіторів. Незважаючи на солідний вік цієї схеми роботи і широке застосування її у світовій практиці, в Росії до недавнього часу про неї малося виключно теоретичне уявлення. Однак час не стоїть на місці і ринок факторингу в Росії, незважаючи на різні економічні потрясіння, досить стабільно розвивається.

Навіщо взагалі потрібен факторинг, і яким саме компаніям така послуга може прийти до смаку? Основна мета факторингу – забезпечення ефективного зростання продажів без ризику збільшення простроченої заборгованості покупців. Саме по собі заманливо, чи не так? Збільшення продажів (природно за умови наявності попиту на товар) безпосередньо залежить від достатнього фінансування оборотних коштів, просто кажучи необхідні додаткові витрати на закупівлю сировини, товарів, комплектуючих. Багато керівників вирішують дане питання залученням короткострокових кредитів або позик, а то і більш радикально – збільшенням власного капіталу компанії.

Чомусь досі багато бізнесменів беруть до виду найбільш підходящий у цьому випадку варіант – факторинг. Швидше за все, це відбувається через поширеного помилкової думки, що факторинг – це все лише різновид короткострокового кредитування, здійснюваного в даному випадку під заставу дебіторської заборгованості. Насправді це не вірно! Оскільки факторинг – не їсти видача грошей під заставу активів, а саме комплекс послуг для виробників і постачальників по:

Заставне забезпечення. На відміну від кредитування, де необхідно в більшості випадків обов’язкове матеріальне заставне забезпечення (основні засоби, товари в обороті, сировину та інше), при операціях факторингу забезпеченням виступає дебіторська заборгованість компанії. < / p>

Оцінка фінансового стану. Жорсткі вимоги до фінансового стану компанії і якості фінансової звітності в меншій мірі впливають на позитивне вирішення питання при факторингу, ніж при кредитуванні. Факторингові компанії більшою мірою цікавляться якістю і диверсифікацією дебіторської заборгованості постачальника.

Гнучка схема роботи. На відміну від кредитування, факторинг не пов’язує так руки фінансовим директорам жорсткими тимчасовими рамками (при кредитуванні в основному використовується одноразова або за затвердженим графіком вибірка кредитних коштів та аналогічне погашення). Факторингове фінансування здійснюється за фактом відвантаження товару схваленим дебіторам і фактично пропорційно обсягу продажів. Погашення ж факторингового фінансування здійснюється в момент оплати відвантаженого товару дебіторами.

Високі темпи зростання продажів. Більш «гнучке» і постійне фінансування при факторингу в сукупності з ефективним управлінням дебіторською заборгованістю дозволяє більш високими темпами збільшувати товарообіг компанії. За фактом відвантаження товару на адресу схвалених дебіторів фінансується 90% від суми кожної поставки. Таким чином, обсяг фінансування зростає пропорційно обсягу продажів.

Навіть самі найпростіші розрахунки показують, що при рівних умовах факторинг дозволяє протягом одного року збільшити товарообіг в 2 рази швидше , ніж при кредитуванні на поповнення оборотних коштів. Використовуючи факторинг з отриманням фінансування від Фактора відразу після відвантаження товару, ви будете завжди мати грошовими коштами для виробництва / закупівлі та продажу товару, не чекаючи надходження оплати від покупців за раніше відвантажений товар.

Ризики неплатежів. Покриття ризику неплатежів дебіторів. Дані ризики переносяться на факторингову компанію. І відповідно турбота про забезпечення своєчасного надходження оплат за відвантажений товар не висить важким тягарем на плечах компанії.

Звичайно факторинг – це не універсальний фінансовий інструмент, що підходить абсолютно будь-якій фірмі чи холдингу. Та й не кожну організацію хочуть бачити клієнтом факторингові компанії. Враховуючи, що факторингове фінансування є беззаставними, приділяється велика увага до диверсифікації дебіторської заборгованості в цілому і до фінансової стійкості кожного з дебіторів зокрема. Крім того, враховуючи трудомісткість або навіть швидше скрупульозність цієї роботи, факторингові компанії воліють переважно працювати з середнім і великим бізнесом. Щільна ж робота з представниками малого бізнесу на даному етапі розвитку факторингу в Росії, на жаль, поки що не завжди достатньо рентабельна.

Факторинг орієнтований роботу з короткостроковою дебіторською заборгованістю і спрямований на збільшення товарообігу компаній, відповідно і кошти, одержувані від Фактора, повинні спрямовуватися на збільшення оборотних ресурсів. Фінансування ж довгострокових проектів (вкладення в основні засоби, будь то будівництво, закупівля або модернізація обладнання та інше) має здійснюватися з інших джерел.

Факторинг – це ризикова операція. Факторингові компанії дуже серйозно ставляться до оцінки своїх ризиків. Нехай для Факторів оцінка фінансового стану і платоспроможності клієнта носить вторинний характер, але от скрупульозної та кваліфікованої перевірки дебіторів уникнути не вдасться. За результатами цієї оцінки Фактор визначатиме ліміти на кожного з дебіторів, а надалі вести постійний моніторинг з подальшим оновленням лімітів, в тому числі в бік збільшення.

Звичайно, кожен керівник повинен самостійно прорахувати ефективність використання факторингу стосовно особливостей свого бізнесу, виробничого або торгового циклу, порівняльної вартості фінансування і перспективи розвитку як власної компанії, так і відповідного сегмента ринку. Однозначно можна тільки стверджувати, що факторинг як фінансовий інструмент, вже давно позитивно зарекомендував себе в розвинених країнах, дозволяє домогтися ефективного зростання компанії і відповідно підвищення конкурентоспроможності на ринку.

Форфейтинг — це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій[95].

На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експор­тера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський. Схема здійснення операції форфейтингу може мати такий вигляд:

1. Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту.

2. Поставка товарів.

3. В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо.

4. Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру.

5. Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера.

6. Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом суми дисконту) на користь експортера.

7. З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера.

Продавцем вимог при форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.

До основних переваг форфейтингу для експортера можна віднести такі:

зменшення кредитного ризику;

мінімізація валютних ризиків;

мінімізація ризику зміни процентних ставок;

поліпшення ліквідності (платоспроможності).

На відміну від операції факторингу, вартість якої визначається за методикою контокорентного кредитування, вартість форфейтування включає комісійну винагороду та дисконт. Причому метод дисконтування застосовується не лише щодо вимог, оформлених векселем, а й стосовно інших боргів. Ставка дисконтування залежить від багатьох факторів: кредитоспроможності боржника, наявного кредитного забезпечення, строків погашення боргових зобов’язань, попиту та пропозиції на ринку форфейтингових послуг, середніх ставок на кредитному ринку.

Для визначення доцільності форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.