- •Розділ 1 Загальна характеристика правового режиму цінних паперів
- •1.1 Поняття та зміст правового режиму цінних паперів
- •1.2. Класифікація цінних паперів
- •Розділ 2 Правовий режим окремих груп цінних паперів
- •2.1 Правовий режим пайових цінних паперів
- •2.2 Правовий режим боргових цінних паперів
- •2.3 Правовий режим похідних цінних паперів
- •2.4 Правовий режим інших груп цінних паперів
- •3.1 Правові аспекти державного регулювання ринку цінних паперів
- •Розділ 3
- •3.2 Правові форми саморегуляції ринку цінних паперів
- •Висновки
- •Список використаних джерел
1.2. Класифікація цінних паперів
Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні.
Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент).
До емісійних цінних паперів належать:
· акції;
· облігації підприємств;
· облігації місцевих позик;
· державні облігації України;
· іпотечні сертифікати;
· іпотечні облігації;
· сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);
· інвестиційні сертифікати;
· казначейські зобов'язання України.
Цінні папери, що не належать згідно із Законом «Про цінні папери та фондовий ринок» до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.
Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та бездокументарні.
Емісійні цінні папери одного випуску можуть існувати лише в одній формі. Неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.
Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.
Права, посвідчені цінним папером, належать:
· пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);
· особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);
· особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).
Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарні та бездокументарні. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділяються на два великих класи - основні і похідні.
Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси та ін.).
Похідні цінні папери - це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.
Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг.
Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація може бути виграшною та дисконтною[10, c.118].
Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:
1) за емітентами (державні, приватні та змішані);
2) за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);
3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);
4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);
5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);
6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).
Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:
а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких співвласниками майна і коштів емітента;
б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);
в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.
Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави)[27, c.134].
Отже, основними видами цінних паперів є:
• акція;
• облігація;
• вексель;
• чек;
• ощадна книжка на пред'явника;
• депозитний сертифікат;
• опціон;
• ф’ючерс;
• коносамент [28, c. 42].
Лише ліквідні фінансові інструменти є об’єктами біржової торгівлі, причому для запровадження нових контрактів для них також проводиться своєрідна біржова експертиза. Для таких цінних паперів як акції на фондових біржах проводиться процедура лістингу, включення їх до котирувального списку біржі. Ця процедура передбачає виконання компанією емітентом ряду вимог щодо вартості основних активів, прибутку, одержаного впродовж останніх років, розкриття інформації про її діяльність. Обов’язковою у цьому випадку є проведення аудиторської перевірки, причому аудитором, який співпрацює з біржею. Все це робиться для того, щоб на біржі котирувалися надійні масові фінансові інструменти.
