36/ Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні

Частини безсполучникового складного речення можуть відділятися одна від одної комою, крапкою з комою, двокрапкою та тире.Кома і крапка з комою ставляться між реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо вони є рівноправними і між ними можна поставити єднальні сполучники. Кома між реченнями ставиться тоді, коли вони тісно пов’язані одне з одним  Якщо частини безсполучникового речення значно поширені, далекі за змістом або вже мають в середині розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою .Двокрапка ставиться в таких випадках: 1) Якщо друге речення пояснює, доповнює або розкриває зміст першого. У таких реченнях між частинами можна поставити слова а саме. 2) Якщо друге речення вказує на причину того, про що говориться в першому реченні. 3) Якщо в першій частині є слова так, такий, одно, бачити, знати, чути, розуміти, вирішувати, які разом з інтонацією попереджають, що в наступному реченні буде викладений якийсь факт.Тире ставиться в таких випадках: 1) у реченні відображається швидка зміна подій; 2) між висловленими реченнями маємо причинно-наслідковий зв’язок; 3) зміст першого речення протиставляється змісту другого; 4) у першому реченні вказується на час або умову того, про що говориться в другому; 5) зміст першого речення порівнюється зі змістом другого (

37/ Засоби милозвучності української мови.

Основні засоби милозвучності української мови

Звуки в мовленнєвому потоці організовуються так, щоб їх легко було вимовляти, щоб вони були розбірливі для слухача і щоб гармоніювали між собою. Усе це надає мовленню мелодійності, приємного звучання, тобто милозвучності. Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають слова  іншомовного походження.

три основні засоби милозвучності, які використовує українська мова.

1. Важливу роль у тому, що українська мова звучить мелодійно, відіграють вільний рухомий основний наголос і побічні наголоси в слові. Вони ритмізують усне мовлення, надають йому співучості. Фраза, як правило, будується так, щоб не стикалися між собою наголошені склади. Якщо ж такий збіг неминуче стається, то або один із наголосів зникає, або між наголошеними складами робиться пауза. 2. Легкості у вимові українській мові надає уникання збігу однотипних за місцем і способом творення приголосних в одному слові або на стику слів. Наприклад, відомі рядки з Шевченкового вірша «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...» милозвучні насамперед тому, що приголосні звуки, які йдуть у них один за одним, творяться в різних місцях і по-різному. 3. Важливим засобом милозвучності є також уникання збігів голосних (насамперед) та збігів приголосних. Цим досягається плавність у вимові слів, словосполучень і речень.

38. У сучасній українській мові при відмінюванні слів та утворенні нових відбувається чергування приголосних звуків. До найпоширеніших належать:1. Чергування г, к, х з ж, ч, ш. Наприклад: плуг —плужок, друг —дружба, дорога —дорожній, вік —вічний, око —очі, рука —ручний, юнак —юначе, пастух —пастуше, сухий — сушити;2. Чергування г, к, х з з, ц, с. Це чергування відбувається перед закінченням -і в давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього родів. Наприклад:Давальний відмінок: знахідка — знахідці, книга —книзі, облога — облозі, опалубка — опалубці, папка — папці, пересадка — пересадці, плаха — пласі, покупка — покупці, сім 'янка — сім 'янці, фабрика — фабриціМісцевий відмінок: берег — на березі, блок —у блоці, відпустка — у відпустці,капелюх — на капелюсі, колега — на колезі, палатка — в палатці, поріг — на порозі, рейка — на рейці, техніка — в техніціЧергування відбувається також при словотворенні, наприклад: аптека — аптеці, універмаг — в універмазі, літфак — на літфаці.

39 СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

Збіг кількох приголосних ускладнює вимову, тому вони спрощуються.У сучасній українській мові найчастіше спрощуються такі групи: -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-, -слн-, в яких випадає середній звук. Наприклад: користь — корисний, тиждень — тижня, честь — чесний, щастя — щасливий, якість — якіснийЦе спрощення відбувається у вимові й на письмі. Виняток становлять слова: хвастливий, кістлявий, пестливий, шістнадцять.Зберігається також -т- і в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження: компостний, контрастний, баластний, форпостний.У групах приголосних -скн-, -зкв- випадає к у дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-.

40 М'який знак пишеться:  1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні звуки: молодь, біль, колись, донька, батько;  2. У середині складу перед о: льотчик, сьомий, тьохкати;  3. У прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий) : український, ткацький, ризький;  4. Після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк_, -ісіньк-, -юсіньк-: серденько, тихесенький, малюсінький, повнісінькій;  5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька); 6. Після букви л перед буквами, що позначають м'які приголосні звуки: рибальський, сільський.  М'який знак не пишеться:  1. Після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, плач, сімсот;  2. Після р у кінці слова та складу: бібліотекар, календар (але Горький);  3. Між двома однаковими буквами, що позначають м'які подовжені приголосні: знання, стаття; 

41Апостроф в українській мові вживається перед літерами я, ю, є, ї, коли вони позначають сполучення приголосного [й] з голосними [а], [у], [е], [і]після твердих приголосних.Апостроф вживається після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, Після твердого р у кінці складу: подвір'я, Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів

42Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л - у словах: аероплан. У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: акумуляція. Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс. В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома. Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет. Після приголосних д, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор. У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д,т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт

43Родовий відмінокТруднощі виникають в ході відмінюваня іменників чоловічого роду другої відміни однини у родовому відмінку, де одні іменники мають закінчення -а/-я, інші - -у/-ю.Іменники приймають закінчення -а, - я, коли вони означають:а) назви осіб, власні імена та прізвища: експертаб) назви предметів: документв) назви населених пунктів: КиєваІменники приймають -у/-ю, коли означають:а) речовину, массуб) збірні поняття: закону кодексув) назви будівельУ родовому відмінку множини часто в іменниках невиправдано приєднують закінчення -ів (доповідів), що не відповідає нормі. Правильним є закінчення - ей: доповідей, статей, галузей.Давальний відмінок1. Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові, - еві, - єві, - у, - ю: директору - директорові, прокурору – прокуророві2. Закінчення -ові, - еві, - єві вживаються тоді, коли виникає небезпека двозначності в тексті. Річ у тім, що іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнювальні - мають однакове закінчення в родовому і давальному відмінках: допомога заводу - кому допомогли? (Д. відм.); допомога заводу - допомога кого? (Р. відм.). Тому, коли € небезпека нерозрізнення цих відмінків у тексті, для Д. відм. закінчення -ові, - еві, - єві стає обов'язковим: допомога заводові - кому допомога? (Д. відм.)3. В іменниках - власних назвах на -ів, - ев, - єв, - ов, - ин, -ін, - їн нормативним є лише закінчення -у: Харків - Харкову, Київ -Києву, Гришин - Гришину, Ільїн - Ільїну.

44. Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очей тощо; обмеженість у часі - телефонна бесіда не може бути надто тривалою; наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).Якщо телефонуєте Ви: Насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові.Якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Повідомте, з ким саме Ви хотіли б поговорити.Якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника досить часу для бесіди.Попередньо напишіть перелік питань, які необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди.Завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся.

45. Бібліографі́чна до́відка — найменша одиниця бібліографічного списку, яка складається з назви видання та бібліографічного опису. Використовується для ідентифікації документу та здійснення бібліографічного пошуку.

46. Публічний виступ  – це один з видів усного ділового спілкування.Залежно від змісту,  призначення,  способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі  основні  жанри публічних виступів:1) громадсько-політичні промови (лекці ї на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах,  на виборах,  звітні  доповіді ,  політичні  огляди) ;2)   академічні  промови   (наукові   доповіді ,  навчальні   лекці ї ,  наукові дискусі ї ) ;3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости) .Кожен з цих видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету – проінформувати чи створити настрій у відповідної  аудиторі ї .Інформативними   бувають   найчастіше   доповіді   та   лекці ї .  У  вступі викладається   проблема,   окремі   ї ї   складові :   виклад   розвивається   від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні  пропозиці ї .Переконання як мета виступу виникає під час обговорення певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх   слухачів.  Успіх  його  залежить   від добору  аргументів   і   вміння розташувати  їх у порядку наростання переконливості .  У кінці  доповідач,  як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.Найважливіше на урочистостях,   святах,  ювілеях,  річницях тощо  – уміння знайти в темі  щось нове,  незвичне,  дотепне. 

47. Мітингова промова виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора – виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використати весь арсенал вербальних і невербальних засобів.

48.Лекція – одна з форм пропаганди, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової темиНаукова доповідь— один із видів монологічного мовлення: публічне, розгорнуте, офіційне повідомлення з певного питання, засноване на залученні документальних даних.Вміст доповіді — це представлена інформація, що відображає суть питання або дослідження щодо даної ситуації. Часто складається з інформації про службову справу, що спрямовується керівництву або вищій посадовій особі.Мета доповіді — інформування кого-небудь про що-небудь. Тим не менше, доповіді можуть включати в себе такі елементи як рекомендації, пропозиції або інші мотиваційні пропозиції. Доповідь часто має структуру наукового дослідження: вступ, методи, результати та обговорення

49.Звітна доповідь містить об’єктивно висвітлені факти й реалії за певний період діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення добирати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати.

Варто також укласти загальний план і всі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій

50.Урочиста промова-підкреслює важливість і значущість того,що відбувається,а також виключати політичні заклики,які небудь інші суворі правила побудови урочистих промов не зафіксовані

51. Мовленнєвий етикет як феномен і виразник кожного народу.

Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється.Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певнійтональності. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення,подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення,пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга,похвала тощо.