2. Суб’єкти права Європейського Союзу

Суб’єкти права ЄС – це носії прав та обов’язків, встановлених нормами даної правової системи.

Відмінна особливість права ЄС – це здатність його норм мати пряму дію, тобто встановлювати суб’єктивні права та обов’язки безпосередньо для фізичних і юридичних осіб. Принцип прямої дії права ЄС став передумовою для введення в 1992 році громадянства Союзу.

Т.ч. в якості основних суб’єктів даної правової системи виступають:

- громадяни Союзу, в якості яких автоматично визнаються громадяни усіх держав-членів;

- юридичні особи, які мають офіційне місцезнаходження на території Союзу, в т.ч. «європейські» юридичні особи (організації, засновані згідно законодавства Союзу);

- держави-члени Союзу і їх компетентні органи (уряди, парламенти, національні суди, прокуратури і т.д.);

- ЄС в цілому і його структурні підрозділи.

В якості суб’єктів ЄС можуть виступати також треті країни (держави, які не входять до складу Союзу), іноземні громадяни, апатриди й іноземні юридичні особи, які проживають, знаходяться чи здійснюють свою діяльність в межах Союзу.

Дотримання права ЄС є обов’язковим для всіх, хто знаходиться на його території (тобто на території любої із держав-членів).

3. Зміст, предмет і методи правового регулювання права єс

Зміст права ЄС прийнято поділяти на дві частини: інституційне і матеріальне право.

Предметом матеріального права є сам ЄС як інтегрована організація, статус його керівних органів (інститутів). Наприклад, правила, які регулюють порядок формування Європейського парламента чи юрисдикцію судів Союзу. – це норми інституційного права.

Матеріальне право – це право створюване ЄС з метою регулювання суспільних відноси, які складаються на його території між громадянами, юридичними особами, державами-членами та ін. суб’єктами. Наприклад, митне чи кримінальне законодавство Союзу виступає джерелом його матеріального права.

В праві ЄС використовуються всі ті ж методи регулювання суспільних відносин, які характерні для сучасних держав: методи уповноваження, зобов’язування і заборони; імперативний і диспозитивний методи, колізійний тощо.

В тої же час, оскільки формування права ЄС здійснюється шляхом інтеграції правових систем різних держав наряду із названими вище методами для нього характерні специфічні методи впливи – методи уніфікації і гармонізації.

Метод уніфікації передбачає встановлення Союзом єдиних правил поведінки, які безпосередньо регулюють суспільні відносини на всій його території. Інструментом уніфікації виступають регламенти – нормативні правові акти схожі за своїми ознаками із законами.

Метод гармонізації означає видання Союзом основ законодавства у відповідність до якого держави-члени приводять свої внутрішні закони і підзаконні акти. Шляхом гармонізації Союз зближує правові системи держав-членів одна з одною, але не вводить повного одноманіття. Інструментом гармонізації служать директиви, а у сфері кримінального і кримінально-процесуального право – рамочні рішення.

4. Джерела права Європейського Союзу

Джерелами права ЄС є: 1) установчі договори (так зване "первинне законодавство"); 2) регламенти, директиви , рекомендації та висновки (так зване "вторинне законодавство"; 3) міжнародні (додаткові) угоди з міжнародними організаціями та іншими країнами; 4) рішення, висновки ЄСП; 5) загальні принципи, розроблені ЄСП а також загальні принципи міжнародного права.

Найчастіше класифікують європейське право, поділяючи його на первинне (договірне, статутне) та вторинне (похідне). Коротко кажучи, первинне право – це частина європейського права, яка була вироблена безпосередньо країнами-членами. Вторинне право – це ті правові акта, які були вироблені інституціями Європейського Союзу на основі первинного права. Первинне право має пріоритет над вторинним, тобто вторинне право має відповідати первинному. До джерел европейського права належать також загальні принципи права, договори з третіми країнами (тими, що не є членами ЄС), вироки Європейського Суду.

4.1. Первинне право

До найважливіших актів первинного права належать:

Установчі договори Європейських Спільнот разом із протоколами та додатками:

1. Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля та Сталі (підписаний 18 квітня 1951 р., набрав чинності 23 липня 1952 p.)

2. Договір про створення Європейського Співтовариства з Атомної Енергії (підписаний 25 березня 1957 р., набрав чинності 1 січня 1958 р.)

3. Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (підписаний 25 березня 1957 р., набрав чинності 1 січня 1958 р.)

Договори, які змінюють та підтверджують установчі договори:

4. Конвенція про деякі спільні органи для ЄЕС та Євратому (підписана разом із договорами 25 березня 1957 р., набрала чинності 1 січня 1958 p.)

5. Договір про об'єднання виконавчих органів трьох структур ЄЕС, Євратому та ЄСВС (підписаний 8 квітня 1965 р., набрала чинності 1 липня 1967 p.)

4. Перший (Люксембурзький) Бюджетний Договір (1970 p.)

5. Другий Бюджетний Договір (1975 p.)

h) Угоди про прийнятгя нових членів: Данії, Ірландії, Великобританії (від 1 січня 1972 p.), Греції (від 1 січня 1981 p.), Іспанії, Португалії (від 1 січня 1985р.), Австрії, Фінляндії, Швеції (від 1 січня 1995 р.)

і) Єдиний Європейський Акт (підписаний 7 лютого 1986 р., набрав чинності 1 липня 1987 р.)

j) Договір про Європейський Союз (Маастрихтський) (підписаний 7 лютого 1992 р., набрав чинності 1 листопада 1993 p.)

k) Амстердамський Договір (підписаний 2 жовтня 1997 р., набрав чинності 1 травня 1999 р.)

1) Ніццький Договір (парафований 11 грудня 2000 p. i підписаний 26 лютого 2001 p.)

m) Лісабонський договір (підписаний 13 грудня 2007 р., набрав чинності 1 січня 2009 р.)

Усі ці договори залишили за собою багато нез'ясованих і невідрегульованих питань. Справи такого типу можуть бути вирішені через підписання країнами-членами відповідних конвенцій чи меморандумів. Деколи сам Договір передбачає таку можливість, наприклад у ст. 293 [220] Договору про ЄС. Такі документа також є джерелами європейського права.

До первинного права також належать постанови Ради, якщо під час їх ухвалення її члени діють як представники країн-членів. Прикладами такого типу правових актів можуть бути рішення, які змінили кількість суддів та генеральних адвокатів (речників) Європейського Суду, кількість членів Комісії, а також ухвала про створення Суду Першої Інстанції.