Тема 2. Поняття некласичної філософії, її школи та ідеї. Некласична та сучасна Європейська філософія

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.

Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:

— наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

— присутність елементів антропоморфізму;

— наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;

— пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п^

— в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.

Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.

Третій період (кін. IV ст. до н.е. —^УІ ст. -н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в- філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.

Великий вплив на формування некласичної філософії справив засновник феноменології Едмунд Гуссерль (1859-1938 pp.), який виступив проти натуралізму та психологізму з метою перетворення філософії у точну науку, для чого слід виділити основні категорії, очищені від нашарувань культури шляхом "феноменологічної редукції" — виявлення чистих феноменів і усунення елементів їх довільного тлумачення. На перший план при цьому висувається смисловий зв'язок свідомості та світу, спрямування свідомості (інтенціональність), через яку аналізуються усі відношення людини та світу. Потрібно не бути заглибленим у світ, а усвідомлювати його як заздалегідь даний та співвіднесений з нашою суб'єктивністю. Простіше кажучи, первинна реальність — це "життєвий світ", а не протилежність матерії і свідомості, згідно з класичною дихотомією. Сама ж свідомість розглядається як поле смислів, і цим відкривається можливість для тлумачення того, що було далі розвинуте у герменевтиці.

З давніх часів, а особливо у Новий час, у центрі філософських міркувань знаходилась проблема розуму (ratio). Найбільш вираженою ця тенденція стає у німецькій класичній філософії, яка виділяє два рівня мислення:

♦ глузд, що базується на досвіді, міркуваннях й розрахунках;

♦ розум — мислення абстрактне, що піднялось вище досвіду.

Інтелект — єдність Глузду і розуму. Розум уявляється не тільки індивідуальним, але й позаіндивідуальним, що існує у культурі людства у вигляді понять, ідей, теорій, норм та цінностей.

Ще у XVIII ст. виникає культ розуму — віра у можливість справедливого, розумного влаштування життя на основі ідеалів Свободи, Рівності, Братерства. Шлях досягнення цих ідеалів — освіта народу, розвиток науки (цей напрям думки й отримує назву Просвіти). Філософію раціоналізму розвивали французькі, англійські, німецькі й російські просвітителі та матеріалісти.

Раціоналізм припускає наступне:

♦ раціональність (закономірність, причинність) буття;

♦ раціональність (закономірність, прогрес) ходу історії;

♦ людина розглядається як раціональна істота (homo sapiens), звідки випливає впевненість у можливості необмеженого пізнання світу, передусім, за допомогою науки;

♦ отже, філософія зобов'язана займатися проблемами пізнання.