2. Ринок праці

Серед економічних ресурсів вихідна і вирішальна роль належить праці. Спочатку були лише праця і природа. Потім з’являються капітал як вироблені засоби виробництва і організація. Навіть прибічники теорії факторів виробництва визначають пріоритетну роль праці серед інших ресурсів. На відміну від продуктивності праці

продуктивність капіталу=П/K, де П – продукція, К – основний капітал;

матеріаловіддача=П/СМ, де СМ – сировина і матеріали.

американські економісти називають частковими показниками продуктивності.

Неокласики збагатили класичну концепцію елементами маржиналістського аналізу. Вони ввели категорії граничної продуктивності праці та граничної важкості праці.

Гранична продуктивність праці (МRP_L) є продуктивністю останнього робітника. Вона визначається граничним приростом продукції від приросту витрат праці (ΔІ/ΔL). Гранична продуктивність праці визначає попит роботодавця на додаткових робітників. Чим вище гранична продуктивність праці, тим більше прибутковість капіталу та його попит на робочу силу.

Гранична важкість праці через рівень реальної зарплати визначає пропозицію додаткової робочої сили. Задоволення від споживання товарів і послуг, що придбані на заробітну плату, має перевищувати тягар праці, жертву робітника дозвіллям. З боку підприємця витрати на додаткового робітника (робочу годину) вимірюється граничними витратами на працю (MRC_L).

На ринку праці правило максимізації прибутку має такий вигляд

MRP_L= MRC_L. (11.2)

Розглянемо попит і пропозицію праці на прикладі базової моделі ринку праці (ринок досконалої конкуренції) (рис. 11.2). Ця модель виходить із наступних припущень:

• на ринку є численні працівники кваліфікованої праці, які здатні замінювати один одного, і численні роботодавці, готові наймати їх;

• ціна праці не залежить від окремих підприємств і робітників;

• єдиним мотивом працівника є заробітна плата , а найма роботодавця – прибуток;

• продуктивність праці не змінюється.

Попит на робочу силу (D_L) визначається роботодавцем, виходячи із фонду заробітної плати та її ставки. При підвищенні ставки зарплати підприємець намагається обходитися меншою кількістю робітників. Причому попит на працю як на всі ресурси похідний від попиту на готову продукцію, яка виробляється за допомогою праці.

Пропозицію робочої сили (S_L) західні економісти пояснюють теорією індивідуального вибору працівником між дозвіллям і задоволенням від споживання товарів і послуг, придбаних на заробіток. Для робітника праця є жертвою вільного часу. Він прагне збалансувати переваги від дозвілля з задоволенням від споживання товарів і послуг. В ідеалі гранична корисність від благ і послуг має бути рівна граничній вартості відподно часу дозвілля.

Рисунок 11.2 - Базова модель ринку праці

Важливим елементом ринку праці є ставка заробітної плати (W) (додаток М.2). Причому в ринковій економіці під нею розуміють погодинну ставку. Закономірністю є періодичне підвищення мінімальної ставки зарплати, що веде до підвищення і середньої, і максимальної заробітної платні внаслідок дії принципу співвідношення зарплати різних категорій працівників.

Востаннє мінімальна погодинна ставка в США підвищена з 5.15 до 6.15 дол. США.

При зростанні ставки заробітної плати діють одночасно ефект заміщення і ефект доходу. Перший ефект полягає в тому, щоб на зароблене придбати більше товарів і послуг. Ефект заміщення переважає при низькій зарплатні.

А ефект доходу полягає в тому, що збільшується доход, і робітнику дається змога працювати менше та мати більше дозвілля, переваг вільного часу при високій зарплаті, коли підвищується рівень життя, переважає ефект доходу. Цим пояснюється те, що крива пропозиції праці загинається вправо – ситуація характерна для розвинутих країн.

Така крива пропозиції праці з точки зору індивідуального працівника. Але на ринку праці в цілому така тенденція кривої пропозиції праці перекривається переходом в цю сферу зайнятості з інших галузей. Тому крива пропозиції праці для ринку в цілому має вигляд, що зображено на рис.11.3.

Рисунок. 11.3 Крива пропозиції праці на ринку в цілому

Вище ми розглянули базову модель ринку праці, тобто ринок досконалої конкуренції. Це, звісно, наукова абстракція, що дає нам орієнтир для розуміння реальних типів (структур) ринку праці: монопсонії, профспілкового і двосторонньої монополії.

Монопсонічний ринок праці характеризується наявністю одного покупця робочої сили та великою кількістю продавців праці. Наприклад, у невеликому селищі діє одна шахта, або у віддаленому місті одна лікарня, власник і менеджмент якої пред’являють попит на лікарів і медсестер. На ринку монопсонії зарплата нижче, а умови праці гірше. На олігополістичному ринку ситуація для найманих працівників буде краще, ніж на монопсонічному, проте не набагато.

На профспілковому ринку праці робітники, об’єднані в єдину організацію, виступають єдиним фронтом проти роботодавців. З одного боку, усувається конкуренція між робітника як продавцями робочої сили, а з іншого – профспілки добиваються обмеження пропозиції праці.

Шляхи: лобіювання в парламенті законів про обмеження чисельності іноземних робітників; скорочення робочого дня і тижня; організація закритих спілок і т.д. На профспілковому ринку умови праці краще, а ставки заробітної платні вище.

Ринок двосторонньої монополії відрізняється тим, що монополістичному наймачу робітників протистоїть сильна об’єднана профспілка. Таким чином усуваються недоліки як монопсонії, так і профспілкового ринку. У результаті встановлюються відносини між роботодавцями і робітниками, близькі до ринку досконалої конкуренції. В економіці США двостороння монополія діє в таких галузях, як сталеливарна, автомобільна, м’ясопереробна промисловості.

У трансформаційній економіці України, Росії та інших країн ринок праці має значні особливості. Низькі ставки заробітної плати, особливо в період кризового спаду в 90-х роках, ведуть не до зменшення пропозиції праці, що характерно для розвинутих країн, а, навпаки, до збільшення пропозиції праці. Працівники, намагаючись компенсувати низькі заробітки, працюють в декількох місцях. Через те, що у нас розповсюджена тіньова економіка, дуже поширена нерегламентована зайнятість. А це означає, що великих масштабів досягли латентні попит і пропозиція робочої сили, з такими наслідками, як безправ’я робітників. Не дотримуються в приватному секторі, особливо на малих підприємствах, вимоги трудового законодавства про робочий час, вихідні дні та сплачувані відпустки.

З цього випливає, що:

1. Праця – вихідний та вирішальний ресурс серед інших.

2. Гранична продуктивність праці (MRPL) є приростом продукції від приросту праці. Вона визначає попит на додаткових робітників. Чим вище гранична продуктивність праці, тим більше прибутковість капіталу та його попит на працю.

3. Граничні витрати праці (MRCL) через рівень реальної заробітної плати визначає пропозицію додаткової праці. Вищий реальний заробіток зумовлює більше пропозиції додаткової праці.

4. На ринку праці правило максимізації прибутку має такий вигляд

MRCL = MRPL

5. Величина попиту і пропозиції праці та її ціна залежать від типу (структури) ринку праці: досконалої чи недосконалої конкуренції. Розрізняють такі типи реальних ринків праці: монопсонія, профспілковий і двостороння монополія.

6. На монопсонічному ринку праці діють один наймач робочої сили і багато робітників-продавців праці. Ставка зарплати нижча, умови праці гірше, ніж на ринку досконалої конкуренції.

7. Профспілковий ринок праці характеризується наявністю об’єднаної профспілки – єдиного продавця робочої сили. На цьому ринку ставка заробітної платні вище, умови праці краще, ніж на ринку досконалої конкуренції.

8. На ринку двосторонньої монополії монопсонічному наймачу робочої сили протистоїть потужна профспілка. Тут дефекти монопсонії та профспілкового ринку праці збалансовуються. Тому відносини між роботодавцями і робітниками стають близькими до ринку досконалої конкуренції.