Особливості вживання лікарських засобів і техніка застосування їх у дітей

У дитячих лікарнях (відділеннях) заведено чітко регламентований порядок забез­печення хворого ліками. Він складається з кількох послідовних етапів: 1) призначен­ня лікарем хворій дитині необхідних ліків; 2) запис лікарем у медичну карту хворого і в список лікарських призначень лікарських засобів із зазначенням доз і методів їх уведення; 3) складання постовою (палатною) медсестрою замовлення на необхідні ліки і передача його старшій медичній сестрі відділення; 4) формування загального замовлення по відділенню і відправлення його старшою медсестрою до аптеки та отримання відповідних ліків; 5) отримання ліків постовою (палатною) медсестрою від старшої медичної сестри; 6) доставка палатною медсестрою ліків хворому.

Існує декілька способів уведення лікарських речовин:

ентерально — введення ліків через шлунково-кишковий тракт:

•  перорально;

•  ректально;

парентерально — введення ліків шляхом ін'єкції з ушкодженням шкірних покривів:

•  внутрішньо шкірні ін'єкції;            

•  підшкірні ін'єкції;

•  внутрішньом'язові ін'єкції;

•  внутрішньовенні ін'єкції;

через шкіру і слизові оболонки без їх ушкодження:

•  ручне нанесення препарату на шкіру і слизові оболонки;

•  електрофорез;

•  інгаляції.

 

Техніка внутрішнього введення лікарських засобів (через рот)

Д іти отримують ліки для вживання через рот у формі таблеток, по­рошків, капсул, розчинів, емульсій та ін. Складнощі вживання лікарських засобів через рот полягають у можливій негативній реакції дитини, наявності лікарських засобів із неприємним запахом або смаком, великих за розміром таблеток або драже. Найліпше діти вживають лікарські засоби через рот у розчині або суспензії; під час вживання пре­паратів у сухій-твердій формі їх доводиться подрібнювати і розводити молоком, водою або сиропом. Дітям грудного віку всю призначену дозу рідинного лікарського засобу ліпше вводити не відразу, а частинами, у декількох ложечках, обережно.

Перед роздаванням ліків медична сестра згідно з листком призначень відбирає потрібні медикаменти, уважно перечитує етикетки і розкладає ліки в тій послідов­ності, у якій їх уживатиме хворий. Особливу увагу слід приділяти дозуванню лікарських препаратів. Порошки і краплі розводять у невеликій кількості солодкої або звичайної перевареної води, у ложці або спеціальній мензурці; кожні ліки дають окремо.

До сучасних лікарських препаратів для дітей додаються пристосування для зруч­ного їх використання: мірні ложечки, умонтовані в кришечку п іпетки, мірні шпри­ци. Шприц кріпиться до горловини флакона; за його допомогою відміряють необ­хідну дозу препарату, після чого дають безпосередньо в рот дитині. Якщо дитина 1-го року життя відмовляється від ліків, медсестра, обережно підтримуючи дитину, двома пальцями натискує їй на щоки, відкриває рот і обережно вливає ліки.

Застосування ліків під язик (сублінгвально). Для цього способу характерним є те, що лікарська речовина не піддається дії шлункового соку, потрапляючи в систем­ний кровообіг по венах стравоходу, оминаючи печінку, що частково виключає її біотрансформацію. Препарат слід тримати під язиком до повного розсмоктування. Сублінгвальне застосування ліків можливе лише у дітей старшого віку; ліки у ви­гляді крапель можна застосовувати й у ранньому віці.

Під час роздавання ліків дітям старшого віку медична сестра повинна особисто простежити за вживанням кожного медикаменту.

Забороняється роздавати ліки особам, допущеним доглядати за дітьми.

Техніка застосування супозиторіїв (свічок) для введення у пряму кишку

Ректальний шлях уведення лікарських препаратів у супозиторіях широко вико­ристовують у педіатричній практиці. Він дає можливість уникнути подразливої дії лікарського препарату на шлунок; лікарська речовина не руйнується внаслідок дії шлункового соку; є зручним способом у тому разі, коли ввести лікарський засіб через рот неможливо (непритомний стан дитини, блювання, захворювання страво­ходу, шлунка, кишок, печінки). Цей спосіб уведення лікарських речовин викорис­товують для отримання як місцевого, так і системного ефекту.

С упозиторії — це лікарська форма твердої консистенції за кімнат­ної температури і м'якої — за температури тіла. Ректальні свічки можуть мати форму циліндра, конуса, сигари, їх маса коливається від 1,4 до 4 г; для дітей існують спеціальні дитячі лікарські форми з дозою діючої речовини в одній свічці відповідно до дитячого віку.

Фармакологічні речовини, які вводяться у пряму кишку через ректальні супози­торії, діють швидше, ніж при введенні через шлунок, оскільки всмоктування відбувається через нижні й середні гемороїдальні вени і надходження у загальне коло кровообігу (нижню порожнисту вену), минаючи печінку. До складу ректальних сві­чок, що їх застосовують у педіатричній практиці, входять антипіретики, знеболю­вальні, імуностимулювальні засоби, засоби для профілактики та лікування вірусних інфекцій, профілактики та лікування закрепів у дітей.

Свічки зберігають у сухому, темному, недоступному для дітей місці за темпера­тури не вище 27 °С. Забороняється зберігати супозиторії з розкритою або відсутнь­ою захисною оболонкою.

Техніка введення:

• сповивальний стіл, кушетку або ліжко застелити клейонкою, зверху накрити її пелюшкою;

• вимити руки, надягнути гумові рукавички;

• покласти дитину грудного віку на спину, старшу за рік — на лівий бік з при­веденими до живота ніжками;

• зняти з ректальної свічки захисну оболонку;

• лівою рукою розвести дитині сідниці, а правою обережно ввести свічку вузь­ким кінцем у відхідник так, щоб вона увійшла за зовнішній сфінктер прямої кишки, інакше внаслідок скорочення м'язів сфінктера вона буде викинута назовні;

• стиснути сідниці дитини на декілька хвилин.

У дітей старшого віку цю процедуру ліпше проводити після спорожнення кишок.

Особливості виконання внутрішньошкірних, підшкірних, внутрішньом'язових ін'єкцій дітям

Парентеральний шлях уведення лікарських засобів є основним при тяжких за­хворюваннях дитини раннього віку, оскільки дає змогу точніше дозувати діючу ре­човину, виключає складнощі і небажані ефекти, які виникають при внутрішньому застосуванні ліків; є єдиним можливим за наявності блювання (у тому числі реф­лекторного). Проте важливо пам'ятати, що він супроводжується болісними відчут­тями і посилює негативні емоції, що виникають у дитини в процесі лікування. Тому медична сестра повинна поводитися з дитиною терпляче, з ніжністю і любов'ю, намагатися заспокоїти її.

Ідея введення лікарських речовин через порушений шкірний покрив виникла в 1785 р., коли лікар Фуркруа за допомогою спеціальних лез (скаріфікаторів) робив на шкірі насічки і в одержані ранки втирав лікарські речовини.

 Вперше підшкірне уприскування ліків було здійснене на початку 1851р. російським лікарем військового госпіталю Владикавказа Лазаревим. У 1852 р. Правацем був запропонований шприц сучасної конструкції. Починаючи з цього часу, ін'єкції стали загальновизнаною лікарською формою.

 В даний час цей спосіб введення ліків є широко використовується. Питома вага ін'єкційних розчинів в екстемпоральній рецептурі госпрозрахункових аптек складає близько 15%, а в аптеках лікувально-профілактичних установ досягає 40—50%.

 Ін'єкційний спосіб введення ліків має ряд переваг:

 1) забезпечує швидкий терапевтичний ефект (дія введеного ін'єкційним шляхом лікарської речовини наступає через декілька секунд);

 2) дає можливість точно дозувати лікарську речовину;

 3) лікарські речовини, що вводяться, поступають в кров'яне русло, минувши такі захисні бар'єри організму, як шлунково-кишковий тракт і печінка, здатні змінювати, а іноді і руйнувати лікарські речовини;

 4) дозволяє ввести лікарські речовини хворому, що знаходиться в несвідомому стані.

 Негативними сторонами ін'єкційного введення є:

 1) небезпека внесення інфекції;

 2) хворобливість в результаті травмування голкою шприца тканин, змін осмотичного тиску, зрушень рН і т. д.;

 3) можливість закупорки твердими речовинами або міхурами повітря дрібних кровоносних судин — емболії.

Основні принципи введення лікарських засобів парентеральним шляхом є таки­ми само, як і у дорослих, проте залежно від віку дитини мають свої о собливості.

Першою і неодмінною умовою при будь-якому парентеральному способі вве­дення лікарських препаратів є суворе дотримання правил асептики (миття і обробка рук, шкіри хворого та ін.). Це особливо стосується дітей перших місяців життя, не­доношених, тяжкохворих, що пов'язано з недосконалістю або пригніченням імуні­тету і можливим виникненням гнійних ускладнень.

Для парентерального введення препарату використовується шприц, що складається з циліндра, поршня, і голки, яка вдягається на шприц. У останні роки з метою профілак­тики інфікування людини, поширення СНІДу застосовуються пластмасові шприци одноразового викори­стання.

Шприци бувають різні в залежності від:

— об'єму і призначення — спеці­альні інсулінові і туберкулінові по 1 мл (на шприці крім об'єму в частках мл зазначена доза одиниць препарату), широкого використання по 2 мл, 5 мл, 10 мл, 20 мл, а також об'ємніші шпри­ци (наприклад, 60 мл).

— місця розташування конуса в на­конечнику — у центрі, ексцентрично.

Голки теж є різні — по довжині, діа­метру, куту зрізу на кінці.

В даний час для використання будь-якої голки до будь-якого шприца діа­метр конуса наконечника у всіх шпри­цах, що виготовляються, і діаметр канюлі у всіх голках ідентичні.

Вид шприца і голки залежить від об'єму і консистенції лікарсько­го препарату, а також способу введення.