Список скорочень назв засобів масової інформації

АГ - Аргумент-газета; ВВ - Вечірні вісті; ВГ- Вечірня газета; ВЗ - Високий Замок; Д-День;

ДТ - Дзеркало тижня; Е - Експрес;

ЕН - Експрес: Найцікавіші новини;

ЗВУ - За вільну Україну;

ЛГ - Львівська газета;

ЛЛ - Львів і львів'яни;

ЛОР - Львівське обласне радіо;

ЛТБ - Львівська державна студія телебачення;

ЛХ - Радіо "Львівська хвиля";

М - ТК "Міст" (назви інших телеканалів подано згідно із загальноприйня­тими скороченнями); МТ - Музичний тиждень; П - Поступ;

ПІК - журнал "ПІК" ("Політика і культура");

Р - Ратуша;

РЛ - Радіо Люкс;

РН - Радіо "Незалежність";

СП - Суботня пошта;

Т - Тиждень;

Т-Е - ТАК! Експрес;

ТП - Телепростір;

Т\/-Е - Т\/-експерт;

38 - 38°;

УШ - Український шлях;

X - Хід: Львівська студентська газета.

А. О.Капелюшний.

І. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ "РЕДАГУВАННЯ В ЗМІ"

1. Редагування як наукова й навчальна дисципліна. Предмет "Редагування в ЗМІ". Редагування - важливий етап праці над підго­товкою рукопису до друку, взагалі підготовка тексту й нетекстового матеріалу до друку. Але й не тільки ця діяльність. Упродовж останнього часу сформовано різні підходи до предмета, змісту поняття наукової й навчальної дисципліни, курсу "Редагування". У радянські часи цей курс уперто називали "Літературне редагування", оскільки навчальні плани й програми надсилали з Москви, а там не могли дозволити, щоб до його складу входили теми, що порушують інші, крім літератур­ного, аспекти редагування. Аспекти редагування- поняття, тісно по­в'язане з питанням про предмет і завдання курсу "Редагування в ЗМІ". Нерідко окремі дослідники абсолютизують один з аспектів редагуван­ня, вважаючи, що саме він і становить предмет розгляду в навчально­му курсі й у науковій дисципліні "Редагування". Є три аспекти редагу­вання: політичний, науковий і літературний. Найчастіше дехто з науков­ців абсолютизує саме останній, визначаючи предмет редагування в ЗМІ як мовностилістичне вдосконалення тексту, не беручи до уваги політичний і науковий аспекти.

¹3елінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМК ВО, 1989. - С.4-5. ² Там само.-С.5. ³Там само.

⁴ Сенкевич М.П., Феллер М.Д. Литературное редактирование (Лингвостилистические основьі). - М.: Вьісш. шк., 1968. - С.5.

⁵ Там само.

Скажімо, як уважає Н.В.Зелінська, зміст літературного редагування полягає в тому, що при "підготовці до друку матеріалів масової і спеці­альної інформації чимала роль належить їх літературному опрацюван­ню, тобто приведенню до належної літературної форми"¹. Тут же вона пише про "прагнення до удосконалення мовностилістичної зображаль­но-виражальної тканини творів"², про "втручання в текст з метою поліп­шення його форми"³. М.П.Сенкевич і МДФеллер вважають, що літера­турне редагування - це "редагування мови і стилю твору"⁴. Щоправда, одразу вони як синонім до "літературного редагування" вживають тер­мін "літературне опрацювання"⁵, що, на наш погляд, найповніше визна-

Редагування в засобах масової інформації.

чає зміст цього поняття. Є й інший погляд на предмет і зміст редагуван­ня. Досить поширеним є уявлення: редагування - це виправляння помилок (фактичних, логічних, мовностилістичних). Скажімо, в бага­тьох сучасних російських довідкових джерелах досі панує такий підхід до трактування поняття редагування: "перевірка й виправляння тексту під час підготовки до друку"¹. Той самий підхід зауважуємо й в українсь­ких масових довідкових виданнях: "Редагування. Дія за знач, редагува­ти. Редагувати: 1. Перевіряти і виправляти або відповідно оформляти певний текст. 2. Бути керівником якого-небудь видання"².

Без сумніву, дослідники теорії та практики редагування здебільшого заперечують проти такого трактування змісту ключового для себе по­няття. Проте, критикуючи такий підхід, скажімо, Р.Г.Іванченко не пропо­нує іншого, а тільки обурюється: не можна правити всіх без розбору -і визнаних майстрів, і початківців³. М.П.Сенкевич (а її підтримує й Н.В.Зелінська⁴) дає таке визначення, "що найбільш точно відповідає характеру літературного опрацювання тексту": "Літературне редагуван­ня - це форма мовної діяльності, процес редагування мови, стилю, композиції і, ширше, усієї структури рукопису, процес поліпшення фор­ми твору з урахуванням його змісту"⁵. Треба зауважити, що тільки для літературного редагування це визначення є зашироким. Якщо ж зважити на те, що літературним редагуванням називали подеколи про­цес редагування загалом, то з цього погляду визначення Сенкевич-Зелінської є завузьким.

¹ Большая знциклопедия Кирилла и Мефодия -2003. - "Кирилл и Мефодий"; БРЗ, 2003 (СО).

² Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 тис. слів. - К.: Ірпінь; ВТФ "Перун", 2001. - С.1021.

³ Іванченко Р.Г. Літературне редагування. - К.: Вища шк., 1983. - С.9.

⁴ Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМК ВО, 1989. - С.8.

⁵Сенкевич М.П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научньїх произведений.-М.: Вьісш. шк., 1984.-С.21.

Специфічним підходом до визначення предмета редагування відзна­чається один з найвідоміших сучасних дослідників теорії редагування А.Е.Мільчин. Він зазначає: "Редагування -1. Процес, головна мета якого - на основі аналізу призначеного до видання твору встановити міру його суспільної цінності й торговельних перспектив, тобто міру відповідності змісту й форми цього твору його громадському, соціально-функціональ­ному призначенню та читацькій адресі, порівнюючи прогнозований уплив твору на читача загалом і в деталях з тим, якому йому, на погляд редакто-

А О. Капелюшний

ра, бути бажано, і властивості, які твір має, з тими, які можуть забезпечити йому успіх на книжковому ринку, а також допомогти авторові придатного до видання твору посилити його позитивні риси й усунути хиби, виявлені в процесі редакторського аналізу. 2. Керівництво підготовкою й випуском періодичного чи такого, що триває, видання"¹. Повністю повторює думку А.Е.Мільчина у своєму визначенні предмета редагування Е.І.Огар, замі­нюючи "торговельні перспективи" на "комерційну успішність"².Не полемі­зуватимемо з приводу комерціалізованого підходу до редагування у ви­давництві, наведемо лише вислів Томаса Фуллера "Наука найбільше збагатилася завдяки тим книгам, на яких утратили видавці"³. Але не мо­жемо не зауважити, що загалом підхід до визначення об'єкта редагування в наведених дефініціях хибує на однобічність, на неповноту охоплення всіх сфер діяльності редактора в засобах масової інформації. Не запере­чуємо того, що, можливо, у видавництві саме цю роботу й виконує редак­тор. Але водночас не можемо погодитися, коли одна з дослідниць, що репрезентує цей напрям у теорії редагування, Н.В.Зелінська називає "занадто розширеним"⁴ визначення В.С.Терехової. Остання, зокрема, пише, що "редагування - це галузь суспільно-політичної та ідеологічної праці, яка включає всі аспекти роботи над рукописом, тобто це єдиний творчий процес, до якого входять оцінка теми, перевірка й виправлення викладу з погляду ідеологічного і фактичного (наукового, технічного, спеціального), перевірка та виправлення розробки теми і, нарешті, літе­ратурне опрацювання тексту"⁵.

¹ Мильчин А.З. Издательский словарь-справочник. - М.: Юристь, 1998. - С.331-332.

² Огар Е.І. Українсько-російський та російсько-український словник-довідник з видав­ничої справи. - Львів: Палітра друку, 2002. - С.152.

³ Капелюшний А.О. Енциклопедія афоризмів і крилатих фраз "Журналістика - це спосіб життя": Близько 4100 висловів 1270 авторів. - Львів: ПАЮ, 2004. - С.21.

⁴ Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМК ВО, 1989. - С.8.

⁵Терехова В.С. Литературное редактирование. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. -С.З-^.

⁶ Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Вьюш. шк., 1980. - С.9.

Загалом дослідники теорії та практики редагування, які тією чи іншою мірою аналізують редакторську працю в мас-медіа, є авторами таких "розширених" визначень з погляду вчених, що розглядають об'єкт редагу­вання у видавничій справі. Скажімо, М.М.Сікорський погоджується, що редагування-це "суспільно-літературна й ідеологічна робота, пов'яза­на з діяльністю органів преси, радіомовлення і телебачення"⁶, а також

Редагування в засобах масової інформації.

"частина науково-літературної роботи, якою більшою чи меншою мі­рою сьогодні займається кожний науковий працівник"¹.

В.В.Різун зауважує, що виокремлення трьох аспектів редагування - це значною мірою спадщина тоталітарної епохи "коли зі змісту понят­тя "літературний редактор" було вихолощено все, що зачіпало інтереси партії, а залишено лише право коригувати правопис та мову твору і тільки в тих межах, які не зачіпали ідеологічні устої тоталітарної держа­ви. Так поступово поняття "літературний редактор" редукувалося до поняття "мовник", "коректор"². Дослідник доходить висновку: "Предме­том науки і курсу "Літературне редагування" є редакторська праця, спрямована на аналіз і підготовку журналістського матеріалу до друку, яку виконує літредактор"³. Зауважимо на цей раз занадто розширене трактування понять "літературний аспект редагування", "літературне редагування", адже ніщо не заважає тут замість "літературне редагу­вання", "літредактор" уживати терміни "редагування", "редактор". І тоді збережеться повністю зміст усіх аспектів редагування - політичного, наукового, літературного. Тільки всі три види редагування виконувати­ме одна людина - редактор.

¹ Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Вьісш. шк., 1980. - С.9.

² Різун В.В. Літературне редагування. - К.: Либідь, 1996. - С.8. ³Там само.-С.9.

Звісно, всі ці визначення ґрунтуються на різних підходах, на різному розумінні змісту, предмета редагування. Але вони ще й обумовлені різними аспектами редагування, а ще більше - різними спеціальнос­тями й спеціалізаціями, різними умовами діяльності редактора. Скажі­мо, редагування технічної літератури, редагування реклами, редагу­вання у видавництві й редагування в ЗМІ багато в чому різняться. То­му з трьох аспектів редагування - політичного, наукового й лггератур-ного - дехто з дослідників виокремлює лише останній і вважає його основою змісту дисципліни "Редагування". Ми ж уважаємо за потрібне пристати на думку К.М.Накорякової, М.М.Сікорського, Д.С.Григораша, В.І.Свинцова й частково А.Е.Мільчина, які ще в радянські часи, незва­жаючи ні на які приписи, ні з ким не полемізуючи, просто виключили з назв своїх посібників і монографій слово "літературне" й писали про "редагування", "редагування тексту", "редагування газети", "редагуван­ня матеріалів масової інформації" та ін. У практиці ЗМІ аж ніяк термін "редагування" не означає тільки "аналіз і виправляння хиб мови і сти­лю". Редагування в ЗМІ - це насамперед розгляд тексту з погляду по-

А О.Капелюшний.

літичного, і тому редагування безперечно є однією з галузей суспільно-політичної діяльності.

Останнім часом дедалі помітнішим став підхід до редагування як до науки, що має загальнотеоретичні засади й практичний, прикладний (ужитковий) аспект. Скажімо, К.М.Накорякова пише: "Редагування -нова гуманітарна дисципліна"¹. З.В.Партико пропонує (і використовує у своїй книзі) назву для цієї науки - едитологія². Він дає таке визначен­ня цього поняття: "Едитологія - прикладна суспільна інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування в ЗМІ повідом­лень до публікування (видавничої справи). До методологічних засад належать аксіоми, закони, закономірності, постулати, методи, методи­ки, норми, творчі процеси тощо. Включає як складові частини теорію видавничої діяльності й теорію редагування"³. Не можна не погодитися із визначенням, яке дає З.В.Партико предметові редагування: "предмет редагування - це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також йо­го творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту"⁴. Додамо, що, за З.В.Партиком, "основним об'єктом редагуван­ня виступає авторський оригінал"⁵, "об'єктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання'¹⁶, а також "вкрай рідко об'єктом редагування може виступати і весь на­клад видання"⁷. Зауважимо, що у визначення предмета редагування після численних дискусій автор книги (як поступку своїм опонентам) додав поняття "творча оптимізація", проте її метою все-таки є "отри­мання заданого соціального ефекту". Жоден автор не ставить на пер­ше місце у творчості "отримання заданого соціального ефекту", для кожного автора творчість є способом самореалізації, самовираження. Те саме можемо сказати й про редактора, чия праця є співтворчістю з автором. А задають потрібний соціальний ефект замовники "кілерсько-джангіровських" статей чи передач або владоможці в тоталітарному

¹ Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.-С.5.

² Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. - Львів: Афіша, 2001. -С.24-30.

³ Там само. -С.373.

⁴ Там само.-С.ЗЗ.

⁵ Там само. -С.31.

⁶ Там само.

⁷ Там само.

ю

Редагування в засобах масової інформації.

суспільстві. Хоча, ясна річ, нічого г нашими журналістами й редактора­ми не сталося б, якби вони наперед прораховували соціальний ефект від кожного свого виступу. На жаль, цього нема і, на щастя, сподіваємо­ся, що вже ніколи й не буде.

Проте дедалі пильнішу увагу приділяють дослідники саме цьому аспектові редагування - редагуванню як засобові підвищення ефектив­ності повідомлення. "Ефективність структури повідомлення виявляєть­ся в тому, що читач розуміє й сприймає повідомлення відповідно до задуму автора", - зауважує М.Д.Феллер і додає: "Ефективність пові­домлення залежить від обставин, з якими пов'язаний процес спілкуван­ня: особливостей автора і читача, функцій і мети повідомлення, умов і завдань його сприйняття адресатом - і міри відповідності цим умовам структури повідомлення. Самостійно мовна чи літературна ефектив­ність повідомлення, зрозуміло, не існує. Ефективність його структури -одна із складових частин єдиної соціальної ефективності, пов'язана з іншими й підпорядкована інформаційній цінності та важливості"¹. МДФеллер наголошує на тому, що "літературний аспект повідомлення впливає не тільки на ефективність його сприйняття; він має й виховне значення, розвиваючи (чи руйнуючи) логічну, емоційну, мовну культуру читача. Результати літературного опрацювання мають і суто економіч­не значення для суспільства загалом"². Н.В.Зелінська також зауважує, що літературне опрацювання повідомлення має "соціальні, політичні наслідки"³. Отже, для ЗМІ одним з найважливіших аспектів редагуван­ня є такий: редагування як засіб підвищення ефективності впливу на читача, слухача, глядача.

Феллер М.Д. Зффективность сообщения и литературньїй аспект редактирования. -Львів: Вища шк., 1978. - С.5.

² Там само. -С.6.

³ Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМК ВО, 1989. - С.10.

⁴ Іванченко Р.Г. Літературне редагування. - К.: Вища шк., 1983. - С.9.

⁵ Там само.-С.14.

Теорія редагування найчастіше розглядає як об'єкт свого вивчення текст. Наприклад, Р.Г.Іванченко пише, що редакторові "варто виходити із закономірностей становлення тексту та з вивчення його природи"⁴. Дослідник доходить висновку, що "робота "другої черги", шліфовка викладу або редагування - це фактично перевірка тексту з позиції сприймання. Редагування - це остаточне опрацювання тексту перед здачею до набору з позиції сприймання"⁵.

А. О.Капелюшний.

Можемо, отже, говорити про те, що журналістський текст є основним (не єдиним!) об'єктом редагування в ЗМІ. Проте редактор у мас-медіа має зважати ще на цілу низку чинників. Насамперед редактор у ЗМІ має, розглядаючи конкретний текст, враховувати те, яке місце йому належить у номері газети, в програмі чи в системі мовлення тощо, якого резонансу він повинен і може набути, зважаючи на ці чинники. Отже, редактор у ЗМІ повинен постійно не тільки мати на увазі конкрет­ний текст як цілісність, але й зважати на те, що цей твір є мікрострукту­рою, яка в ЗМІ неодмінно входить до якоїсь макроструктури. Процес редагування в ЗМІ ускладнений ще й надзвичайною оперативністю мас-медіа. Редактор інколи має зважувати те, який резонанс (який ефект) матиме ця мікроструктура в складі конкретної макроструктури в конкретний момент (нерідко буквально в цю мить). Це своєрідно по­значається на всьому процесі редагування в ЗМІ.

¹ Капелюшний А.О. Енциклопедія афоризмів і крилатих фраз "Журналістика - це спосіб життя": Близько4100 висловів 1270авторів.-Львів: ПАЮ, 2004.-С.231.

Тому питання зв'язку курсу "Редагування в засобах масової інфор­мації" з іншими навчальними й науковими дисциплінами висувається на передній план. Адже для редактора він (курс) є ніби підсумковим, таким, що синтезує знання з цілої низки інших курсів. Зокрема, дуже важливими для вмілого редакторського аналізу журналістських творів є "Теорія і практика журналістики", "Теорія літератури". Прямий зв'язок має літературне редагування з мовознавчими дисциплінами - "Україн­ською мовою в ЗМІ", "Практичною стилістикою української мови", із психо- й соціолінгвістикою, а також із дициплінами, пов'язаними з ана­лізом тексту, - "Стилістикою тексту", "Текстознавством" тощо. Дуже важливо для редактора також засвоїти "Типологію помилок", "Девіато-логію". Ще один комплекс дисциплін, дуже потрібний у діяльності ре­дактора, - це "Психологія творчості" й "Психологія сприймання", "Со­ціальна психологія", "Риторика", "Іміджологія", "Паблік-рилейшнз", "Ло­гіка". Відомості з історії журналістики допоможуть редакторові засвоїти досвід праці його попередників, уникати тих помилок, яких вони припус­калися. Зрештою, діяльність редактора базується на всьому його до­свіді й на всіх його знаннях (як зауважив СЯ.Маршак, "Редактор не має права бути початківцем"¹), і тому обізнаність з будь-якою галуззю науки, життя людини й суспільства придасться редакторові в його пра­ці.

Редагування в засобах масової інформації.

¹ Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования.-М.: Вьісш. шк., 1980.-С.15.

² Григораш Д.С. Теорія і практика редагування газети. - Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966.-С.17.

³ Там само.

⁴ Мильчин А.З. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. -С. 13.

⁵ Там само.-С.14.

⁶ Там само.-С.15.

⁷ Там само.-С.16.

⁸ Див.: ІванченкоР.Г. Літературне редагування. -К.: Вища шк., 1983.-С. 14-15.

⁹ Різун В.В. Літературне редагування. - К.: Либідь, 1996. - С.74.

2. Завдання й особливості редагування в різних засобах масо­вої інформації. Більшість дослідників виокремлює три основні за­вдання редагування (дехто називає їх триєдністю): аналіз тексту, його оцінка та виправляння. Скажімо, М.М.Сікорський називає такі завдан­ня: "Вивчення особливостей редакторського аналізу літературних тво­рів як методу їхньої об'єктивної характеристики й оцінки, а також визна­чення шляхів удосконалення рукописів під час підготовки до друку... Визначення методики редагування, прийомів і засобів реалізації реко­мендацій, сформульованих під час редакторського аналізу"¹. Д.С.Гри-гораш базує свої дослідження завдань редагування на такій тезі: "Га­зетний виступ - важливий засіб політичного впливу. Він повинен вияв­ляти зрілість і активну громадянську позицію автора"². Звідси виплива­ють і завдання, що постають перед журналістами під час редагування в ЗМІ: "Чітка політична спрямованість газетного виступу, точність і логічність авторських міркувань, струнка композиція, хороший стиль, грамотність, прекрасне ілюстрування, добрий друк повинні бути пред­метом постійної турботи редакції"'³. А.Е.Мільчин зауважує: "що більші суспільні завдання... ставить перед собою редактор, що більше він зацікавлений у їх вирішенні, то змістовніша й глибша його праця"⁴. Водночас він називає найважливішим завданням редагування таке: "Саме критичний аналіз... - основа всієї редакторської праці"⁵, а "редак­тор - це переважно критик роботи автора з позицій... народних інтере­сів, з позицій загальних і специфічних інтересів читачів"⁶. Отже, цілком обґрунтованим є висновок дослідника: "основа редагування - це кри­тичний аналіз призначеного до видання твору з метою його правильної оцінки й допомоги авторові в удосконаленні змісту й форми твору в інтересах читача і суспільства"⁷. На важливості саме цього завдання редагування наголошує й Р.Г.Іванченко, підкреслюючи при цьому, що часто на текст треба кинути критичний погляд сторонньої людини⁸. В.В.Різун зауважує, ще редактор виконує "редакторський аналіз і ре­дакторську правку"⁹.

А О. Капелюшний.

М.П.Сенкевич і М.Д.Феллер, а також Н.В.Зелінська, як і Р.Г.Іванчен-ко, надають великого значення психологічним засадам редагування, наголошують на тому/що редактор має виконати головне завдання -"допомогти авторові донести до читача свої думки найбільш повно й точно"¹. Але Н.В.Зелінська вважає, що для виконання цього завдання "потрібно, по-перше, виявити, що автор прагнув відобразити в тексті, і визначити, наскільки це йому вдалось (читання "на рівні автора"); по-друге, оцінити, як сприйматиме запропонований текст його адресат (читання "на рівні читача"), і, по-третє, максимально полегшити його сприйняття (зближення рівнів автора і читача, або власне редакторська правка). На практиці все це майже завжди здійснюється одночасно, тобто аналіз, оцінка і, якщо є потреба, виправлення тексту суміщають­ся"². Дослідниця називає це триєдністю "аналіз - оцінка - виправлен­ня"³. Якщо Н.В.Зелінська пише про поєднання всіх трьох завдань щодо видавничої практики, то в практиці ЗМІ це відбувається ще частіше. Але не можна вважати таке поєднання позитивним моментом у редак­торській праці. Набагато ефективнішим є все-таки максимальне роз'єд­нання "триєдності". Якщо тільки дозволяють умови й час, варто уважно проаналізувати журналістський текст, оцінити його і вже тільки після цього виправляти. Проте, на жаль, оперативність у діяльності мас-медіа часто не дає можливості для тривалої праці над рукописом.

¹ Сенкевич М.П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научньїх произведений. -М.: Вьісш. шк., 1984.-С.21-22.

² Зелінська Н.В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту (літературне опрацювання тексту). - К.: УМК ВО, 1989. - С.8.

³Там само. -С.9.

⁴ Див.: Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. - Львів: Афіша, 2001. -С.35-36.

Водночас не можна не зауважити, що в деяких дослідженнях до сфери праці редактора (літературного редактора) відносять надто ши­роке коло завдань або ж ці завдання надто подрібнюють, виокремлю­ючи недуже істотні й роблячи на них наголос. Наприклад, З.В.Партико називає такі завдання редагування: верифікація повідомлень, адап­тація повідомлень, адвербіалізація повідомлень, нормалізація пові­домлень, рецепціація повідомлень, інтерпретація повідомлень, уніфі­кація/урізноманітнення повідомлень, політизація / деполітизація пові­домлень, естетизація повідомлень, етизація повідомлень⁴. М.Д.Фел­лер зазначає: "Праця сучасного редактора складна й багатоманітна. Це, насамперед, - громадська діяльність (участь у формуванні інфор-

Редагування в засобах масової інформації.

маційної системи суспільства...), що починається з визначення того, які видання, на які теми, з якими особливостями розробки, викладу й оформлення сьогодні потрібні передовсім, і продовжується як добір авторів, формування творчих колективів, своєрідне керування їх пра­цею"¹. Дослідник завершує перелік, наголошуючи на тому, що редактор стежить за розповсюдженням видання, вивчає його дієвість і громад­ський резонанс².

Ясна річ, що здебільшого в дослідженнях з теорії редагування зі зрозумілих причин майже не враховано специфіку праці редактора в ЗМІ. Найбільш повно враховано ці особливості в посібниках К.М.Нако-рякової, В.В.Різуна, Д.С.Григораша. Зокрема, К.М.Накорякова зосере­джує увагу й на таких питаннях: "Ефективність журналістського виступу та його літературна досконалість - поняття нерозривні. Одне з найваж­ливіших завдань редагування, яке трактуємо як галузь суспільної ді­яльності й літературно-творчої практики, - допомогти авторові досягти досконалості"³.1 як висновок: "У сучасних умовах сама суть редактор­ської праці змінилася, і редагування варто розглядати як багатоманітну творчу працю над текстом"⁴. Цілком поділяємо думку дослідниці щодо праці редактора в ЗМІ як творчості, як співтворчості з автором.

Специфіка медіатекстів своєрідно позначається на процесі їх реда­гування. "Чималу роль відіграють під час підготовки до друку й жанрові особливості газетних матеріалів, специфіка малого жанру, короткого виступу"⁵, - зазначає К.М.Накорякова. Справді, якщо під час редагу­вання наукових, офіційно-ділових чи, скажімо, художніх текстів жанрові особливості істотно не впливають на специфіку праці редактора, то в журналістських текстах їх жанрово-стильовий різновид нерідко справ­ляє вирішальний вплив на методику редагування. Наприклад, істотно відрізняються засадничі підходи до редагування офіційно-інформатив­ного та фейлетонного тексту в ЗМІ.

¹ Феллер М.Д. Зффективность сообщения и литературньїй аспект редактирования. -Львів: Вища шк., 1978. - С.7.

² Див.: Там само. - С.8.

³ Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.-С.5.

⁴ Там само.-С.6.

⁵ Там само. -С.7.

Під час редагування тексту в мас-медіа треба брати до уваги й міркування іншого плану: "Навіть міркування, здавалося б, технічного характеру - місце, яке займає матеріал на шпальтах, те, як він розта-

А.О.Капелюшний.

шований, поблизу чого, - мають бути враховані під час редагування газетного матеріалу"¹. Це зауваження К.М.Накорякової ми тут навели не випадково, оскільки, на наше глибоке переконання, чи не найважли­вішим чинником, який диктує специфіку редагування в ЗМІ, є такий: у ЗМІ дуже важливим є аналіз і оцінка тексту як мікроструктури, що входить до складу макроструктури: сторінки, номера видання, теле-чи радіопрограми тощо.

Ще однією важливою особливістю вивчення курсу редагування на факультеті журналістики є те, що в студентів інших навчальних закла­дів (видавничого, поліграфічного спрямування тощо) майбутньою спе­ціальністю є редагування (і видавнича справа). Тобто ці фахівці у своїй практичній діяльності будуть певною мірою ніби відокремлені від авторів, а точніше "відособлені": автор - це одна особа, редактор - інша. Що ж до журналістів, то тут здебільшого все відбувається зов­сім не так. Скажімо, Г.С.Оганов наголошує на тому, що в редакційній практиці потрібно враховувати весь комплекс завдань, котрі постають перед редактором, незалежно від того, "в якій ланці редакційного апа­рату провадять літературне редагування. У цьому розумінні рядовий літературний працівник [нинішня назва посади - кореспондент - А.К.] будь-якого відділу газети має виробити в собі риси повноцінного квалі­фікованого редактора, не сподіваючись на те, що його огріхи виправ­лять завідувач відділу, працівники секретаріату чи спеціальний літ-правник"². Тут радше йдеться про важливість саморедагування й у зв'язку з цим про важливість вивчення засад редагування на факульте­ті журналістики. Але варто наголосити й на тому, що в редакційній практиці журналістові доводиться чимало часу віддавати опрацюван­ню чужих матеріалів: текстів позаштатних авторів, листів читачів, ко­ментарів фахівців тощо. Тому кожен кореспондент неодмінно є не лише автором, але й редактором. До речі, на телебаченні й радіо ці посади (які в газеті мають назви "кореспондент", "завідувач відділу") так і називаються "редактор", "старший редактор".

¹ Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.-С.7.

² Работа над словом: Язьік, стиль и литературное редактирование газетьі. - М.: По-литиздат, 1974. - С. 175.

Свою специфіку накладають на працю редактора в ЗМІ й особли­вості редагування на телебаченні й радіо. Адже треба, опрацьовуючи текст, зважати на те, щоб його можна було легко сприймати на слух. А "безтекстовий запис", "прямий" ефір узагалі породжують зовсім інші

, Редагування в засобах масової інформації.

проблеми, які має вирішити редактор. Журналіст тут має виявити певні режисерські здібності, делікатно виправити в разі потреби свого спів­розмовника. Скажімо, декілька разів повторити слово, правильно його наголошуючи, щоб допомогти інтерв'юйованому виправити акцентуа­ційну помилку. Зростає роль саморедагування, роль самоконтролю в прямому ефірі та ін. Загалом ще однією специфічною рисою для праці редактора в усіх ЗМІ є така: найчастіше редактор має забезпечити максимальну популярність журналістського виступу, бо тексти в ЗМІ (особливо на ТБ, радіо) розраховані на масове сприймання (пригадай­те вислів Роберта Кристго "Це безсоромна брехня, буцімто телепрогра­ми підлаштовуються під рівень одинадцятирічних. Насправді вони підлаштовуються під чотирнадцятирічних"¹).