6. Розвиток культури

Освіта і наука

Загальна характеристика:

- Розвиток культури відбувався за умов існування імперських режимів, денаціоналізації та асиміляції українського народу.

- Вплив територіальної роз'єднаності українських земель.

- Рушійною силою культурного розвитку стала діяльність національно свідомої інтелігенції.

- Значна роль меценатів - цукрозаводчиків Терещенків, Симиренків, які виділяли мільйонні кошти на відкриття шкіл, утримання закладів охорони здоров'я, матеріальну підтримку діячів культури, діяльність театрів тощо.

Середня освіта

Середню освіту в Наддніпрянській Україні здобували в класичних гімназіях і реальних училищах.

Якщо класичні гімназії мали гуманітарний ухил, то інший тип навчальних закладів - реальні училища - більшої уваги надавали природничо-математичним дисциплінам. Навчалися в реальних училищах 6 років, а вступати до вузів (крім університетів) їх випускники могли лише після 7-ого, додаткового класу.

У 1870 р. були відкриті перші жіночі гімназії з 8-річним терміном навчання.

На Наддніпрянщині діяли Харківський і Київський університети. У другій половині 19 ст. до них додався Новоросійський університет, відкритий в Одесі у 1865 року.

Ніжинський юридичний ліцей у 1875 році був перетворений на Історико-філологічний інститут, який готував учителів для середніх шкіл. У Харкові в 1885 році відкрили перший в Україні технологічний інститут. Через 13 років по тому з'явився політехнічний інститут у Києві, а ще через рік - Вище гірниче училище в Катеринославі.

На західноукраїнських землях вищу освіту продовжував надавати Львівський університет.

В 1875 році було засновано Чернівецький університет, а в 1877 році Львівську академію перетворено на політехнічний інститут. У 1897 році у Львові засновано Академію ветеринарної медицини.

Розвиток природничих наук

В Україні працювало чимало видатних учених-природознавців. Професор Харківського університету Олександр Ляпунов (1857-1918) посідав провідне місце в розробці проблем стійкоcті й рівноваги руху механічних систем.

Видатний зоолог і анатом, вихованець Харківського університету Ілля Мечников (1845-1916), працюючи в Одесі, створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних, довів, що між безхребетними й хребетними тваринами існує еволюційний зв'язок. Він відкрив явище фагоцитозу - поглинання клітинами організму мікробів. Разом з українським біологом, своїм учнем Миколою Гамалією (1859-1949) вони в 1886 році створили в Одесі першу в країні бактеріологічну станцію. Мечников переїхав до Парижа й там став першим лауреатом Нобелівської премії з України.

Західноукраїнський фізик Іван Пулюй (1845-1918), вчений світового рівня, у різні роки працював у провідних наукових центрах Європи і відзначився дослідженнями рентгенівського випромінювання.

Розвиток гуманітарних наук

Микола Костомаров (історик): праці "Богдан Хмельницький", "Руїна" та ін.

Великий вплив на розвиток історичної науки справив історик, археолог, етнограф Володимир Антонович. ( праці "Про походження козацтва", " Бесіди про часи козацькі на Україні".

Наприкінці 19 ст. почалася дослідницька робота видатного українського історика Михайла Грушевського. Одним з найавторитетніших дослідників історії українського козацтва став Дмитро Яворницький (1855-1940). (тритомна "Історія запорозьких козаків".)

Розвивалися філологічні науки. Великий авторитет мали мовознавчі праці професора Харківського університету Олександра Потебні (1835-1891).

Умови розвитку української літератури і мистецтва

Умови розвитку укр. культури у другій половині 19 ст. були вкрай несприятливі.

Література

Пантелеймон Куліш – «Чорна рада».

Марко Вовчок (Марія Вілінська) – «Інститутка», «Народні оповідання».

Іван Нечуй-Левицький – «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я».

Панас Мирний – «Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Голодна воля», «Повія».

Леся Українка – «Лісова пісня», «Contra Spem Spero».

Іван Франко – «Вічний революціонер» і «Каменярі», «Наймичка», «Марійка», «Смерть убивці»

Українська драматургія

З’явилося багато драматичних творів на українську тематику. Михайло Старицький написав 25 п’єс – «Не судилося», «Ой не ходи, Грицю, на вечорниці», «У темряві», «За двома зайцями», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка».

Марко Кропивницький – «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук».

Іван Карпенко Карий – «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн».

Панас Мирний – «Лимерівна».

Марко Кропивницький, Микола Садовський та Марія Заньковецька – фундатори і актори першого українського професійного театру.

Брати Тобілевичі (Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський) Їхня діяльність склала цілу епоху життя національного театру України.

У 1882 р. з ініціативи Марка Кропивницького в Єлисаветграді почала працювати перша українська професійна трупа – Товариство українських акторів.

Крім нього, до трупи входило чимало талановитих акторів – Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті.

Музика

Значний вплив на розвиток музичного мистецтва України справила творчість композитора й оперного актора Семена Гулака-Артемовського. Його опера «Запорожець за Дунаєм».

Петро Сокальський – «Мазепа», «Майська ніч», «Богдан Хмельницький».

Микола Лисенко, який пройшов школу Лейпцизької й Петербурзької консерваторій, поклав на музику багато поезій Тараса Шевченка. «Різдвяна ніч» і «Утоплена», «Тарас Бульба», «Коза Дереза», «Пан Коцький».

У 1862 відомий український поет і етнограф Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла України…» якому судилася щаслива доля.

У

Семен Гулак-Артемовський

Києві в 70-ті рр.. на Хрещатику вирів будинок міської думи в стилі бароко, на прилеглих вулицях – готель «Континенталь», будинок

театру. В кінці 90-х років в місті побудували оперний театр.

За участі Олександра Беретті було споруджено Володимирський собор, спроектовано ряд будинків по Володимирській вулиці. Наприкінці 19 ст. в Києві розгорнув діяльність відомий архітектор Олександр Кобелєв. За його проектами в Україні збудовано ряд вокзалів і депо.

Архітектор Олексій Бекетов.

Скульптура

Леонід Позен – широковідомий композиції «Шинкарі», «Кобзар», «Переселенці», «Скіф», «Запорожець у розвідці».

Пам’ятник Богдану Хмельницькому – Михайло Микешин

Живопис

Одним з найяскравіших майстрів побутового жанру був Микола Пимоненко. У своїй творчості він майже не відходив від тем сільського життя – «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії».

Чималий вклад у розвиток побутового жанру зробив Киріяк Костанді. Його полотна «Хворого товариша», «Гуси», «Рання весна», «В люди» та інші.

Микола Ярошенко

Архип Куїнджі – «Чумацький шлях», «Ранок на Дніпрі», «Українська ніч», «Вечір на Україні», «Степ», «Місячна ніч на Дніпрі».

Але вершиною пейзажного живопису стала творчість Сергія Васильківського. Його близько 3,5 тис полотен – це своєрідний гімн українській природі. Серед них почесне місце займають «Ранок», «Отара в степу», «Степ на Україні», «На Харківщині».

Українські підприємці-меценати

Артем Терещенко – його справу продовжили його сини – Микола і Федір.

Із козацького роду вийшли й цукрозаводчики брати Платон і Василь Симиренки.

Поняття

Трудова міграція – переселення людей за межі країни з метою пошуку роботи, вільних земель для сільськогосподарської діяльності.

Українофіли – представники суспільно-політичного руху в Україні, в другій половині 19 ст. – на початку 20 ст., які вивчали українську мову, історію, культуру й займалися культурно-просвітницькою діяльністю (хлопомани, народовці).

Москвофіли – представники суспільно-політичного руху в Західній Україні в другій половині 19 – на початку 20 ст., які прагнули приєднання західноукраїнських земель до Російської імперії.

Народовці – представники суспільно-політичного руху в Західній Україні у 60-90-х роках 19 ст., які вважали основним питанням своєї діяльності не політичну боротьбу, а культурно-просвітницьку діяльність.

Партія – організація передової, найбільш активної й свідомої частини населення, що має спільні ідеї та інтереси і дія на основі спеціальної програми.

«Нова ера» – політика українсько-австрійсько-польського порозуміння )компромісу) в Галичині у 1890 році, яка полягала в лояльному ставленні народовців до імперії Габсбургів взамін на поступки українцям у культурно-освітньої галузі.