Шляхи досягнення емоційної саморегуляції

1. Звернення до власного почуття обов’язку у зв’язку з усвідомленням соціальної ролі професії, ціннісними установками.

Тобто, вчитель говорить собі: “Я повинен діяти так, бо я педагог” або “Я мушу це зробити, бо моє завдання...”. Цей спосіб саморегуляції досить складний, оскільки пов’язаний із спрямованістю особистості, її установками, переконаннями. Але в тому випадку, коли особистісні переконання вчителя, його педагогічні принципи сформовані, вони слугуватимуть надійним підґрунтям для емоційної саморегуляції в педагогічній діяльності.

2. Метод фізичних дій.

У кожної людини у напруженому емоційному стані змінюється міміка, темп мовлення, дихання, пульс, колір обличчя і т.п. Та емоційна напруга зменшиться, якщо людина переключить увагу з причини гніву чи суму на їхні зовнішні прояви – вираз обличчя, сльози, сміх тощо. Це свідчить про те, що емоційні та фізичні стани людини взаємопов’язані і впливають один на одного. Тому, очевидно, однаково правильними є твердження: “Ми сміємося, бо нам весело” і “Нам весело, тому що ми сміємося”.

Найпростіший, але досить ефективний спосіб емоційної саморегуляції – це розслаблення мімічних м’язів. Здатність розслабляти м’язи обличчя, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, дозволяє керувати і відповідними емоціями. Так, коли у гніві стискуються зуби, змінюється вираз обличчя, потрібно лише запитати себе: “Чи не стиснуті мої зуби?”, “Як виглядає моє обличчя?” і мімічні м’язи почнуть розслаблятися. Уміння регулювати м’язове напруження, контролювати дихання, змінювати темп мовлення і рухів називають методом фізичних дій. Суть цього методу – у виконанні фізичних дій, які повинні відповідати певному емоційному стану і здатні викликати потрібні емоції.

Наприклад: у вчителя поганий настрій, немає бажання проводити урок. Як у такому випадку може допомогти метод фізичних дій? Педагог міркує: “Якби я був у хорошому настрої, це було б так: я енергійною ходою ввійшов би в клас, бадьоро привітався, посміхнувся, доброзичливим поглядом оглянув учнів...”. Одночасно педагог повинен фізично відтворити усі ці дії. Тобто, суть цього методу полягає в тому, що для того, щоб викликати у себе певний настрій, необхідно діяти так, ніби ви вже перебуваєте у цьому настрої.

3. Самонавіювання на фоні загального м’язового розслаблення

Самонавіювання пов’язано з величезною концентрацією психічних процесів (уваги, уяви, мислення, пам’яті) на об’єкті діяльності. Внутрішня зосередженість дозволяє яскраво, чітко уявити той стан, до якого прагне педагог.

Техніка самонавіювання ґрунтується на автотренінгу, яке містить словесні вказівки. Ці словесні формули вчитель може промовляти “про себе” або вголос вранці чи ввечері, по дорозі на роботу, під час робочого дня, перед важкою бесідою. Та найкраще навіювання здійснюється на фоні загального м’язового розслаблення і психічного спокою.

Тому аутотренінг, як правило, охоплює три основні етапи:

1)розслаблення;

2)самонавіювання на фоні стану релаксації;

3)вихід зі стану релаксації.

Релаксація – це фізичне і психічне розслаблення. Її мета – підготовка тіла і психіки до діяльності, зосередження на своєму внутрішньому світі, звільнення від зайвого фізичного та емоційного напруження. Між станом тіла і станом нервової системи існує взаємозв’язок: тіло розслабляється у міру того, як заспокоюється мозок, а мозок заспокоюється в залежності від того, як розслаблюється тіло.

Розглянемо, як досягається розслаблення, релаксація.

1. потрібно зайняти зручну позу, закрити очі та зосередитись на своєму емоційному стані, усвідомити його (“Я схвильований, мені необхідно заспокоїтися”).

2. зосередження на обличчі, прийняття спокійного, розслабленого його виразу і спрямування думок на щось приємне. Таким чином можна пригасити гостроту негативного переживання.

3. розслаблення шкіри обличчя, кистей рук з допомогою самомасажу (подумки).

4. увага зосереджується на розслабленні язика, гортані, регуляції дихання.

Потрібно стежити, щоб розслаблення супроводжувалося відчуттям задоволення, позитивними емоційними переживаннями.

Релаксація, зазвичай, поєднується з прийомами самонавіювання.

самонавіювання здійснюється шляхом багаторазового повторення певних словесних тверджень – “формул” самонавіювання. Завдяки ним майбутні вчителі мають змогу знижувати рівень емоційної напруги, формувати стійкий оптимізм, життєрадісність, розвивати самоконтроль, комунікабельність, рішучість, навіювати інтерес, терпіння щодо дітей тощо. Наприклад:

“Мені подобається спілкуватися з батьками. Подобається допомагати їм у вихованні дитини. Я відчуваю, що моя професійна майстерність знадобиться їм, і мені від цього стає приємно”.

Молодому вчителю, який готується до уроку і відчуває невпевненість, страх перед дітьми, бажано провести сеанс самонавіювання, проговорюючи таку, наприклад, формулу:

“Я спокійний. Я впевнено проводжу урок. Діти слухають мене. Відчуваю себе вільно, розкуто. Я добре підготовлений до уроку. Урок цікавий. Дітей усіх знаю і бачу. Дітям цікаво зі мною. Я впевнений, сповнений сил. Я добре володію собою. Настрій бадьорий, хороший. Учитися цікаво. Учні поважають мене, слухають і виконують мої вимоги. Мені подобається працювати на уроці. Я – вчитель”.

Промовляти формули не обов’язково точно за текстом. Важливо знайти свою власну тезу, яка б впливала на вас найефективніше. Приміром, якщо ви людина, що не любить директив і наказів, то і текст формули варто будувати в м’якій манері, у формі переконування: “Я спокійний і впевнений у собі. Я повинен зберігати внутрішню стабільність, бо попереду в мене важкий урок”.

Якщо ви людина емоційна, то ваш текст повинен містити яскраві прикметники: “Я відчуваю внутрішню стабільність, як міцний фундамент гарної, чудової будівлі”.

Якщо ж ви людина стримана і водночас сильна, енергійна, ваша формула може звучати як короткий і різкий наказ чи команда: “Я повинен бути спокійним! Спокій! Впевненість у собі!”

Для того, щоб процес самонавіювання пройшов успішно, варто скористатися