Розділ і поняття та загальна характеристика права спільної власності

1.1 Загальна характеристика права власності

Право власності займає центральне місце в системі речових прав. Норми, що утворюють цей інститут, є основою для нормального функціонування держав не тільки з ринковою, а й з будь-яким іншим типом економіки. Крім того, право власності є основоположним речовим правом - всі інші права мають похідний характер.

Право власності є комплексним правом, що включає в себе сукупність самостійних правочинів, кожне з яких може реалізовуватися окремо. Наприклад орендодавець може передати своє правомочність користування орендарю майна, тим самим обмеживши себе в правах. Однак об'єктивно передані третім особам правомочності у самого власника не припиняються - вони, як і суб'єктивне право власності в цілому, зберігаються за власником доти, поки він залишається таким в відношенні конкретного

Зміст права власності як суб'єктивного права особи складають правомочності володіння, користування і розпорядження[5, ст. 53].

Правомочність володіння - це юридично забезпечена можливість фактичного володіння річчю, що дає можливість господарського панування власника над річчю. При цьому власник може не мати фізичної можливості володіти майном (наприклад, особа володіє нерухомістю за кордоном і не має можливості залишити країну), проте юридично йому така можливість забезпечена.

Володіння річчю може бути законним і незаконним. Під законним (титульним) володінням слід розуміти суб'єктивне право суб'єкта на фактичне володіння річчю, що випливає з правової підстави. До титульним власникам відносяться власник, орендар, зберігач, перевізник, комісіонер та інші особи, які володіють річчю на підставі закону або договору .

Зміст і обсяг правомочностей власника визначаються титулом (правовою підставою) володіння. Правомочності власника щодо володіння обмежені тільки законом або іншими правовими актами. Орендар, комісіонер та інші титульні власники можуть володіти майном тільки протягом певного часу і для певних цілей, передбачених умовами договору .

Володіння, що не має правової підстави, є незаконним. При незаконному володінні власники можуть бути сумлінними і недобросовісними. Власник визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Власник визнається недобросовісним, якщо він знав або повинен був знати про те, що його володіння незаконно.

Правомочність користування - це юридично забезпечена можливість вилучення з речі корисних властивостей у процесі її споживання. Характер і обсяг прав користувача майном в чому залежать від властивостей самої речі і підстави набуття відповідного права[10, ст. 152].

Як і володіння, користування може бути правомірним і неправомірним. Користування називається правомірним, якщо користувачем є власник чи користування засноване на праві іншого титульного володіння. Користування є неправомірним, якщо воно ґрунтується на незаконному володінні чи дії користувача суперечать чинному законодавству, іншим правовим актам і порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб (наприклад, забруднення навколишнього природного середовища).

Правомочність розпорядження - це юридично забезпечена можливість встановлювати, змінювати або припиняти правовідносини з приводу речі шляхом вчинення відносно неї юридичних актів. Воно виражається в діях власника чи іншого титульного власника, спрямованих на передачу речі іншій особі. В результаті розпорядження майно вибуває зі сфери господарського панування власника тимчасово відповідно до умов договору або відчужується назавжди.

Власник несе тягар утримання належного йому майна, а також ризик його випадкової загибелі або випадкового пошкодження, якщо інше не передбачено законом або договором. Тому відповідальність за загибель або псування речі внаслідок випадкових обставин, за загальним правилом, ні на кого покласти не можна. Власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі, якщо тільки він не переклав це ризик повністю або в частині на іншу особу, наприклад, на страховика, застрахувавши належну йому річ. Ризик випадкової загибелі або випадкового псування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з переходом до нього права власності. Оскільки право власності на стороні набувача виникає з моменту передачі йому речі, якщо інше не передбачено законом або договором, з цього ж моменту на набувача переходить і ризик випадкової загибелі або псування речі.