Висновок
Отже,я вважаю,що до позитивних прикмет українізації належить закріплення бодай на деякий час частини завоювань української революції 1917—1921 років, зміцнення позицій українства в місті, зокрема й коштом напливу до них сільського населення, якому українізація полегшувала влаштування в місті. Позитивними були також спроби (з ініціативиМиколи Скрипника) поширити українізацію поза кордони УРСР на етнографічно українські території РРФСР (Курщина, Вороніжчина, Саратовщина, Кубань, Казахстан), зокрема у намаганні запровадити там україномовне шкільництво, пресу, постачання української літератури тощо, як також (щоправда, ще менш успішні) домагання українізації армії (Школа червоних старшин у Харкові, газета «Українське Військо». Округи «Червона Армія», що виходила до середини 1930-их pp.). Активно проходила українізація в Кубанській, Донській, Армавірській, Тверській, Майкопській, Сельській, Ставропольській та інших областях РРФСР. Тут відкрилися українські хати-читальні, клуби, лікнепи, робфаки. На Курщині був відкритий Український педтехнікум. Кількість дітей, які вчилися мовами національних меншин, була набагато більшою, ніж кількість тих, які вчилися російською. Українська мова впевнено, без утиску для інших почала посідати провідне місце. Ознакою розуміння ваги національного питання за українізації було й толерантне ставлення до національних меншин в Україні (євреїв, поляків, німців, молдаван й інших) — і забезпечення їх прав у місцевій адміністрації, шкільництві, пресі, театрі тощо.
Зважаючи на все позитивне, що давала українізація, українська інтелігенція назагал схвалювала й підтримувала її, хоч, — особливо в академічних (УАН) і літературних (ВАПЛІТЕ, неокласики, Ланка-МАРС) колах, — сприймала її як тільки часткове задоволення природних прав українського народу, а то й перестерігала вже на самих початках перед небезпекою відродження російського великодержавництва й русифікації (див. М. Грушевський, «Ганебній пам'яті», ж. «Україна», 1926, ч. 4; памфлети М. Хвильового, полемічні виступи М. Зерова).
Список використаної літератури та джерел
1) Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації. - К, 1996
2) Новітня історія України (1900 - 2000) / Слюсаренко А. Г., Гусев В., Дрожжин В. П. - К, 2000
3) Історія України XX - початку XXI ст. / Смолій В. А. - К, 2004
http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/dd42f43c9ec7ba0d/
http://www.history.vn.ua/book/dovidnik/198.html
http://www.info-library.com.ua/books-text-1075.html
http://libfree.com/125500496_istoriyanatsionalna_politika_bilshovikiv_ukrayini.html
Додатки
О.Шумський
Робітфак
Журнал «Вапліте»
Роки |
Чл. і канд. КП(б)У |
Укр. |
Рос. |
Інші (євреї) |
1922 |
54818 |
23,3% |
53,6% |
23,3% |
1924 |
57016 |
33,3% |
45,1% |
14,0% |
1925 |
101852 |
36,9% |
43,4% |
19,7% |
1927 |
168087 |
51,9% |
30,0% |
18,1% |
1930 |
270698 |
52,9% |
29,3% |
17,8% |
1933 |
468793 |
60,0% |
23,0% |
17,0% |