5. Державний сектор економіки, його функції

Головним завданням розвитку економіки України на сучасному етапі є забезпечення сталого економічного зростання.

У його здійснені важливу роль відіграє промислова сфера, яка впливає на інтенсивний розвиток інших галузей і виробництв. Історично склалося так, що у промисловості, як і в економіці в цілому, домінуючим був державний сектор. Перехід економіки України до ринкових відносин супроводжується процесами роздержавлення та приватизації, що веде до скорочення масштабів державного сектора, і потребує формування сучасних підходів до управління цим сектором у нових економічних умовах.

Ефект ринкових трансформацій забезпечується завдяки тимчасовому посиленню державного втручання в економіку, що обґрунтовується досвідом світової практики, який з очевидністю показав, що успіх будь-яких соціально-економічних реформ неможливий при самоусуненні держави із економічної сфери.

Таке втручання припускає:

• з одного боку, посилення регулюючої функції держави, щоб установлювати “правила гри” на ринку, бо ринковий механізм самостійно не в змозі забезпечити ефективне регулювання економічних процесів, особливо у період радикальних реформ.

• з іншого боку, державне втручання припускає підвищення ефективності підприємницької функції держави, бо як власник держава зацікавлена в ефективному функціонуванні та розвитку своїх підприємств, які включені у загальнонаціональний оборот капіталу, взаємодіють із приватним капіталом. Тому ефективне управління підприємствами державного сектора сприяє досягненню позитивних макроекономічних результатів у цілому.

Поняття "державний сектор" розглядається як сукупність економічних об'єктів, сформованих на основі або за участю державної власності (підприємств, установ), стосовно яких можливе здійснення управління суб'єктами державної та місцевої влади.

Посилення за останні півтора століття процесів державного регулювання економіки і зростання державного сектора пояснюються двома тісно пов'язаними групами причин:

1. Соціально-політичні причини. обґрунтовує збільшення ролі держави розвитком суспільного середовища, наприклад технічним прогресом, демографічними зрушеннями. Також важливою причиною є вплив внутрішніх політичних і культурних процесів – зміна суспільних поглядів на законність і обґрунтованість державних функцій і дій. Зростання пріоритету законодавства неминуче призводить до посилення ролі держави як виразника і координатора інтересів різних суспільних груп. До соціально-політичних причин віднесено і вплив соціально-економічних поглядів, які відстоюють різні політичні партії, профспілки, інші громадські організації, і розширення виборчого права.

2. Економічні причини зростання державного сектора пов'язані з необхідністю усуспільнення деяких видів людської діяльності, що виникає внаслідок особливостей функціонування тієї чи іншої формації.

У ринковій економіці держава (і державний сектор як елемент державного регулювання), вирішують задачі компенсування "провалів" ринку, прагнення ринкової економіки до монополізації, проблеми виробництва суспільних товарів, екстерналій, інформаційні проблеми.

Крім того, за допомогою державного регулювання і державного сектора підтримується економічна система в цілому.

Основні моделі функціонування державного сектора.

1. Підтримуюча (обмежувальна) модель – властива країнам з високоорганізованою ринковою економікою.

2. Стимулююча (проринкова, розширювальна) модель – властива країнам, що розвиваються, зі слабко організованими економічними і ринковими структурами.

3. Стимулююча антиринкова модель – властива колишнім соціалістичним країнам, орієнтованим на абсолютне використання державної власності.

У рамках першої моделі виділено три підмоделі:

1. Для європейської моделі притаманний досить великий за обсягом, високоефективний і щедро фінансований державний сектор, що має дуже різноманітну галузеву структуру.

2. Для північноамериканської моделі, навпаки, типовим є недорозвинений державний сектор, що спеціалізується головним чином на суто державних функціях, обороні й соціальній інфраструктурі, виходячи із системи обмеженого фінансування. Обом моделям властива чітка межа між приватним бізнесом і державою.

3. Для японської моделі ця межа розмита, переплетення інтересів держави і бізнесу йде через своїх представників у владних і корпоративних структурах. Результатом такої моделі є формально невеликий державний сектор, якому держава надає досить відчутну фінансову підтримку, і широкі можливості уряду в регулюванні економіки в цілому.

Процеси зростання державного регулювання економіки і державного сектора тісно пов'язані через такий бюджетний параметр, як частка державних витрат у ВВП. Мінімально необхідний рівень частки державних витрат у ВВП, який необхідно забезпечувати промислово розвиненим країнам для побудови нестагнаційного державного сектора, у цей час становить 34,21%.

Проблема вибору між державним сектором і іншими важелями державного регулювання значною мірою вирішується через визначення порівняльної ефективності приватного і державного секторів. Існує думка, відповідно до якої державні підприємства апріорно неефективні через відсутність у них "почуття хазяїна", однак більш докладний розгляд даної проблеми показав, що висновок про принципову неефективність державного сектора економіки сумнівний. Його може бути заперечено на тій підставі, що в рамках державного сектора можлива більш успішна, ніж у приватному секторі, реалізація переваг, заснованих на ефекті масштабу виробництва. Крім того, конкуренція діалектична за своїм внутрішнім змістом – крім стимулювання зростання ефективності виробництва, конкурентна боротьба часто вимагає не завжди продуктивних витрат ресурсів. Державні підприємства, як правило, не мають потреби в масштабних рекламних компаніях, не здійснюють витрати на такі заходи, як промислове шпигунство, демпінг. Дослідження емпіричних даних по ряду розвинених країн також не завжди підтверджували порівняно більш низьку ефективність підприємств державного сектора.