Концепція дослідницьких програм і.Лакатоса

Очевидні недоліки фальсіфікаціонізму Поппера намагався перебороти І.Лакатос у своїй концепції дослідницьких програм. При достатній винахідливості, вважає він, можна протягом тривалого часу захищати будь-яку теорію, навіть якщо ця теорія помилкова. "Природа може крикнути:"Ні!", але людська винахідливість завжди здатна крикнути ще голосніше". Тому слід відмовитися від попперівської моделі, в якій за висуванням деякої гіпотези випливає її спростування. Жоден експеримент не є вирішальним і достатнім для спростування теорії.

У чому ж суть концепції Лакатоса? "Картина наукової гри, - пише він, - яку пропонує методологія дослідницьких програм, дуже відмінна від подібної картини методологічного фальсіфікаціонізму. Вихідним пунктом тут є не встановлення гіпотези, яку можна спростувати (фальсифікувати), а висування дослідницької програми". Під останньою розуміється теорія, здатна захищати себе в ситуаціях зіткнення з суперечними їй емпіричними даними. У дослідницькій програмі Лакатос виділяє її ядро, тобто основні принципи або закони, і "захисні пояси", якими ядро ​​оточує себе у випадках емпіричних утруднень.

Наведемо конкретний приклад. Припустимо, що спираючись на закони Ньютона (в даному випадку вони утворюють ядро ​​дослідницької програми), ми розрахували орбіти планет Сонячної системи і виявили, що це суперечить астрономічним спостереженням. Невже ми відкинемо закони Ньютона? Зрозуміло, ні. Ми висунемо яке-небудь додаткове припущення, для того щоб пояснити виявлені розбіжності. Як відомо, саме це і мало місце в реальній історії: в 1845 році Левер'є, займаючись неправильностями в русі Урана, висуває гіпотезу про існування ще однієї планети Сонячної системи, яка і була відкрита І.Галле у вересні 1846 року. Гіпотеза Левер'є і виступає в даному випадку як захисний пояс. Але припустимо, що гіпотеза не отримала б підтвердження, і нову планету не вдалося виявити. Невже ми в цьому випадку відкинули б закони Ньютона? Без всякого сумніву, ні. Була б побудована якась нова гіпотеза.

Як довго це може тривати? Лакатос вважає, що теорія ніколи не фальсифікується, а тільки заміщається іншою, кращою теорією. Суть в тому, що дослідницька програма може бути або прогресуючою, або регресуючою. Вона прогресує, якщо її теоретичний ріст передбачає ріст емпіричний, тобто якщо вона з успіхом пророкує нові факти. Вона регресує, якщо нові факти з'являються несподівано, а програма тільки дає їм запізнілі пояснення. У цьому випадку теоретичне зростання відстає від емпіричного росту. Якщо одна дослідницька програма прогресивно пояснює більше, ніж інша, з нею конкуруюча, то перша витісняє другу.

Лакатос визнає, що в конкретній ситуації "дуже важко вирішити в який саме момент визначена дослідницька програма безнадійно регресувала чи одна з двох конкуруючих програм одержала вирішальну перевагу перед іншою". Це в значній мірі позбавляє його концепцію нормативного характеру. Лакатос, проте, все ж намагається сформулювати певний набір правил у формі "кодексу наукової чесності". Головну роль там відіграють скромність і стриманість. "Завжди слід пам'ятати про те, що, навіть якщо ваш опонент сильно відстав, він ще може наздогнати вас. Ніякі переваги однієї із сторін не можна розглядати як абсолютно вирішальні. Не існує ніякої гарантії тріумфу тієї чи іншої програми. Не існує також і ніякої гарантії її краху ".

Якщо це і приписи, то досить дивні. По суті, вони звучать так: зберігай стриманість, бо на все воля Божа. Іншими словами, в концепції Лакатоса через діяльність вченого вже явно виступає якийсь глобальний надособистісний процес. Він ще не досліджується, його природа не виявлена, але він присутній, бо, якщо ми самі не здатні здійснити раціональний вибір, то як же цей "вибір" все ж здійснюється в історії науки?