Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсач Захара))).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
295 Кб
Скачать
☆

2.4 Системи та середовища програмування

У самому загальному випадку для створення програми на обраній мові програмування потрібно мати наступні компоненти [7]:

  1. Текстовий редактор.

  2. Компілятор.

  3. Редактор зв'язків.

  4. Бібліотека функцій.

  5. Відладник.

Так як текст програми записується за допомогою ключових слів, зазвичай вони походять від слів англійської мови, і набору стандартних символів для запису всіляких операцій, то формувати цей текст можна в будь-якому редакторі, отримуючи в результаті текстовий файл з вихідним текстом програми. Краще використовувати спеціалізовані редактори , які орієнтовані на конкретну мову програмування і дозволяють в процесі введення тексту виділяти ключові слова та ідентифікатори різними кольорами і шрифтами. Подібні редактори створені для всіх популярних мов програмування.

Вихідний текст за допомогою програми-компілятора переводиться в машинний код. Якщо виявлені синтаксичні помилки, то результуючий код створений не буде.

Компілятор – транслятор, для якого вихідною є мова високого рівня, а його об’єктна мова близька до машинної мови реального комп’ютера. Це або мова асемблера, або який-небудь інший варіант машинної мови [6-7].

Компіляція (трансляція) – це метод переведення програм, написаних на мовах високого рівня, в еквівалентні програми на машинній мові використовуваного комп’ютера (рис. 7). Після цього інтерпретатор, що вмонтований в апаратну частину мікропроцесора, безпосередньо виконує відтрансльовану в машинний код програму [6-9].

Транслятор – мовний процесор, який сприймає програми на деякій первинній мові в якості вхідних даних, а на виході видає еквівалентні по своїй функціональності програми, але вже на іншій, так званій об’єктній мові [7, 9].

Рис. 7. Схема компіляції програми

Вихідний текст великої програми складається, як правило, з декількох модулів ( файлів з вихідними текстами), тому що зберігати всі тексти в одному файлі незручно – в них складно орієнтуватися. Кожен модуль компілюється в окремий файл з об'єктним кодом, які потім треба об'єднати в одне ціле. Крім того, до них треба додати машинний код програми, що реалізує різні стандартні функції. Такі функції міститися в бібліотеках, які поставляються разом з компілятором. Згенерований код модулів і підключені до нього стандартні функції треба не просто об'єднати в одне ціле, а виконати таке об'єднання з урахуванням вимог операційної системи, тобто отримати на виході програму, що відповідає певному формату.

Об'єктний код обробляється спеціальною програмою – редактором зв'язків або компонувальником, який виконує зв'язування об'єктних модулів і машинного коду стандартних функцій , знаходячи їх у бібліотеках , і формує на виході робочий додаток – виконуваний код для конкретної платформи.

Виконуваний код – це закінчена програма , яку можна запустити на будь-якому комп'ютері, де встановлена ​​операційна система, для якої ця програма створювалася. Як правило, підсумковий файл має розширення .EXE.

Усунення несправностей дозволяє аналізувати роботу програми під час її виконання. З його допомогою можна послідовно виконувати окремі оператори вихідного тексту по кроках, спостерігаючи при цьому, як змінюються значення різних змінних. Без відладника розробити великий додаток дуже складно.

Для кожної з мов програмування сьогодні є чимало систем програмування, що випускаються різними фірмами і орієнтовані на різні моделі ПК і операційні системи. Найбільш популярні наступні візуальні середовища швидкого проектування програм для Windows:

- Basic : Microsoft Visual Basic;

- Pascal : Borland Delphi ;

- C + + : Microsoft Visual C ++, Microsoft Visual Studio . NET;

- Java: Borland J Builder, Eclipse;

- C #: Microsoft Visual Studio .NET , Borland C # Builder.

Для розробки серверних і розподілених додатків можна використовувати систему програмування Microsoft Visual C++, продукти фірми Borland, практично будь-які засоби програмування на Java.

Системи програмування можуть бути орієнтовані на одну вихідну мову чи на клас мов. В останньому випадку вони називаються параметричними.

Зараз системи програмування в звичайному виді не застосовуються. Однак вони складають основу засобів програмування, що бувають наступних типів: середовища програмування і середовища для розробки програмного забезпечення.

Розрізняють два типи систем програмування: найпростіші працюючі за принципом «перетворити–завантажити–виконати» й асемблерні, що працюють за принципом «перетворити–зібрати–завантажити–виконати».

Результатом роботи системи програмування першого типу є програма на машинній мові, готова до виконання.

Результат роботи системи другого типу є напівскомпільована програма в машинній мові. Щоб виконати таку програму необхідно використовувати компонувальник.

Компонувальники виконують дві функції: зв'язують (збирають) основну програму з іншими програмами і налаштовують програми за допомогою абсолютних адрес на конкретне місце в пам'яті.

Середовища програмування – орієнтовані на виконання не тільки вертикальних програмних процесів, але і горизонтальних [6-7]. Вони мають наступні властивості: повна підтримка ЖЦ; повна інтеграція засобів (для колективної роботи); наявність загальних репозитаріїв (збереження даних, документування, продуктів фаз ЖЦ); наявність стандартного інтерфейсу, що не залежить від фази ЖЦ; апаратна і програмна переносимість (багатоплатформенність); підтримка роботи у мережі. Зараз відомі наступні середовища для розробки програмного забезпечення: Eclipse, Sun Studio, Turbo Pascal, Borland C++, GNU toolchain, DrPython, Borland Delphi, Dev-C++, KDevelop, XCode.

РОЗДІЛ ІІІ

РОЗРОБКА ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]