2.Заповнити тематичну таблицю Язичництво у слов’ян

Основні критерії

східні слов’яни

Пантеон богів

Род, Дажбог, Перун, Мокоша, Хорс, Велес, Стрибог, Сімаргл, Сварог, Рожаниці, Яр-Ярило, Мара, Лада, Леля.

Єдиним найвищим богом. богом«громовиком», був Перун. Уособленням неба взагалі був Сварог. Інші вищі боги вважалися його синами — Сварожичами: сонце і вогонь — Дажбог і Хоре, Велес — «скотій бог».

Статус різноманітних духів та надреальних істот (лішаків, домових тощо)

Різноманітні духи та надреальних істот відігравали важливу роль в язичництві. Вони відігравали одну із ключових ролей в формуванні всього світобачення в релігій Словян.

Водяний - злий дух, втілення небезпечної і грізної водної стихії.

Домовик - домашній дух, господар і покровитель сім'ї

Лісовик - дух лісу

Язичницькі свята

Річний цикл язичницьких свят було побудовано за сонячно-господарським принципом. Найзначнішим святом давніх слов’ян було, поза всяким сумнівом, свято Івана Купала, якому передував Зелений, або Русальний тиждень.

в кінці грудня, коли дні починають прибувати, а сонце довше тримається на небосхилі, слов'яни відзначали свято Коляди, пізніше співпав з Різдвом Христовим. У цей день ряджені з піснями й примовками ходили по дворах, збирали милостиню (ймовірно, для колективної жертви) і славили божество.

Жерці, обряди, священні місця

Десятки святилищ, відкритих на сьогодні в різних регіонах східнослов’янського світу, доводять певну організацію культових місць та їхню різноманітність.

У слов'ян були свої жерці як особи утаємничені у тайну релігії та її обрядів. Давні слов’яни влаштовували свої святилища переважно на пагорбах і висотах із “лисою” (безлісою) верхівкою Слов’яни вірили у магічні властивості дерева й намагалися поєднати її з силою самого бога. Східні слов'яни (русини) уявляли собі весь кругообіг пір року як безперервну боротьбу й чергування перемог світлих і темних сил природи. Висхідним пунктом цього кругообігу є новий рік — народження нового сонця (Ярила); відзначали також початок весни й літнє сонцестояння (Купала). Із цими уявленнями тісно пов'язані уявлення про потойбічне життя й культ предків. Вважалося, що душі померлих перебувають у країні, де знаходиться сонце. В цю країну померлого потрібно споряджати, що й виявлялося в належному обряді поховання. Якщо ж належного обряду не здійснено, душа небіжчика нібито приречена на вічне поневіряння (напр., душі дівчатутоплениць — русалки, мавки). Щоб полегшити померлому шлях до країни вічного спочину, вдавалися до обряду спалення: вогонь очищав душу, відокремлював її від тіла. Душі предків ставали домашніми богами, охоронцями домашнього вогнища, сім'ї й роду (Род, Чур, Діддомовик).

У слов'ян не було вироблено чітких форм культу, не було громадських кумирів, храмів, жерців. Жертви родовим і небесним богам приносили старійшини родових громад.

Співвідношення

релігії та природи (обожнювання природних явищ)

• У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.

• Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.

• Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як от ходіння в храм, жвава участь у ритуалах тощо).

Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду

Культ води пов’язаний з тим, що слов’яни вважали воду першоматерією світу.

. Особливу шану стародавні слов'яни віддавали деревам і птахам, що вважалися основоположниками або покровителями якогось роду, племені (прояв тотемізму). Перше місце у вшануванні займав дуб, особливо старий, — символ міцності; ясень — символ Перуна; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистої матері-природи.

Священними вважалися птахи й тварини. Зокрема, зозуля — провісниця майбутнього; голуб — символ кохання; ластівка — доля людини; ворони — священні птахи; сова — символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва.

З тварин священними вважалися коні та воли, а з комах — бджола й сонечко.

Час хрещення країн чи племен (мінімум по 2-3 дати)

У 312 році імператор Римської імперії Костянтин Великий прийняв цю христіанську віру

Влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р.Почайні, притоці Дніпра.

До кінця 5 ст. християнство стало державною релігією Вірменії, християнські громади з'явилися в Перській імперії, в Індії й у німецьких народів на північних рубежах Римської імперії.