3.3. Щастя як загальна мета людського життя

Поняття "сенс життя" і "щастя" органічно пов´язані між собою і належать до етичних категорій, що відображають моральну са­мосвідомість особи. В них синтезується увесь духовний досвід особистості у його смисложиттєвому вимірі. Моральною результа­тивністю його є або чисте сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття самостійності і випадковості існування.

Кожна людина зокрема і людство загалом бачить щастя ос­таточною метою людських зусиль. Правда, розуміння сенсу жииття не завжди пов´язується із щастям. Релігійне, зокрема християнське його розуміння, не передбачає щастя в цьому світі, а переносить його можливість у "потойбічне" життя. Зем­не життя лише ставить перед людиною певні моральні зобов´я­зання: збереження душі для вічного блаженства в "іншому" житті. Щастя, згідно з прийнятим визначенням, — це "пере­бивання повноти буття, пов´язане із самоутвердженням" [15, с 175].

Поняття щастя конкретизується залежно від того, в чому людина бачить сенс життя, тобто воно завжди індивідуально визначене.

 Щастя – що це? Ми часто задаємося цим питанням, так і не намагаючись до кінця розібратися і відповісти на нього. З філософської точки зору, щастя – це стан душі людини, при якому відчувається велика задоволеність і радість. Джерелом його є душевна гармонія. Суть щастя полягає в єдності емоцій і розуму. Звичайно ж, для нього не може бути одного якогось конкретного визначення, адже для кожної людини воно означає щось своє. Але джерело – цього завжди людська душа.

Щастя – це настрій, що приходить в той час, коли радіє серце, коли людина задоволена, що взагалі прийшла у цей дивовижний світ, коли вона радіє. Секрет справжнього тріумфу і задоволення від життя таїться в наших душах.

Дуже важливо завжди бути напоготові, бути готовим до даного стану. Але найчастіше, відчуваючи себе нещасним, людина отримує певну кількість дивного задоволення. І справа тут не в мазохізмі, а в певному почутті, яке йде до нас з далекого дитинства. У моменти нещасть, коли в дитинстві ми хворіли, отримували травми, нам завдавали образи, ми отримували самі беззаперечні докази батьківської любові. Тоді ми відчували себе значущими, потрібними, коханими. Потреба доказів в тому, що тебе цінують, люблять, що ти потрібен, навіть за страждань, переходить до нас з дитинства у доросле життя на несвідомому рівні.

Досить часто ми маємо звичку застрягати в своєму минулому, – перебираючи моменти, згадуючи, довго осмислюючи це,але ж настають нові дні, світить сонце, люди посміхаються, відбуваються все нові події, а ми застрягли в минулому, згадуючи події, фрази, відчуття не розуміючи, що життя – ось воно, прямо перед нами! Потрібно дозволити собі радіти і жити, не очікуючи за старою звичкою жалості і підтверджень своєї значущості, пам’ятаючи, що сьогоднішній день завтра теж опиниться в минулому. Але сьогодні цей день в нашому розпорядженні. І тільки ми вирішуємо, буде він щасливим чи ні.

Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою. В уявленнях про щастя перевагу має емоційний, почуттє­вий бік моральної свідомості, що відбиває високий ступінь внутрішньої задоволеності людини всією своєю життєдіяль­ністю чи окремими її моментами на основі самореалізації особистих потреб і здібностей, інтересів і цілей, бажань та ідеалів. Визначення нормативного змісту щастя було головним завданням з моменту його виникнення.

Що ж може бути загальним у понятті щастя?

Безперечно, щастя — це стан душі. Л. М. Толстой чудово зазначив, що щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб хотіти того, що робиш. Очевидно, перше, що обумовлює щастя, це здатність до його відчуття. Бути щасли­вим — означає бути самим собою, усвідомлювати себе у стані задоволеності життям, окремими його актами, досягненням поставленої мети тощо, що, у свою чергу, є ознакою глибини і талановитості особистості, тобто здатності бути щасливим. Далі, переживання щастя безперечно пов'язане із станом під­несення життєвих сил, здібностей, творчого досягнення, вті­лення життєвого задуму, тобто щастя — почуттєво-емоційна форма можливостей самореалізації особистості, що, у свою чергу, базується на генеральних цілях, сенсах та ідеалах жит­тя. Щастя — це відчуття, усвідомлення та інтегральне пози­тивне ставлення суб'єкта до своєї моральної діяльності на ос­нові власного розуміння сенсу життя, що переживається у вигляді оптимістичного умонастрою, задоволення повнотою свого буття, реалізацією цілей.

Сенс життя, щастя, обов'язок — це результати ціннісного засвоєння складних зв'язків, суперечностей, сутностей соціо­культурних реалій, в яких відбивається моральне ставлення до людини. Відображуючи специфіку буття, творчості і стосунків суспільної людини, вони несуть у собі інформаційне і спонукаюче навантаження, яке орієнтує людську свідомість на ви­роблення моральних форм життя.

Людина в своєму повсякденному житті підпорядкована цілі й змісту. Від природи людина наділена здатністю до отримання задоволення. Як біологічна і соціальна істота, вона має певні фізіологічні і духовні потреби. Будь-яка потреба передбачає її задоволення. У процесі змін і внаслідок задоволення своєї потреби людина відчуває задоволення. І навпаки, у разі неможливості задовольнити жодну з власних потреб, людина відчуває невдоволення. Отже, в усіх людей є своя мета і сенс усього життя. Мета життя будь-якої людини полягає у задоволенні власних потреб. Сенс життя - отримання від життя задоволення. Кожна мисляча людина наділена від природи неповторними задатками,визначеними його спадковістю. За підсумками цих задатків суспільство формує риси характеру людини, впливає на неї традиціями, моральністю, мораллю, культурою і мистецтвом. Внаслідок цього впливу в людини формується певна ціннісна орієнтація, яка, зрештою, визначає індивідуальність людини й неповторний набір його потреб. Маючи неповторний набір потреб, визначених його індивідуальністю, кожна людина прагне їх задовольнити й одержати з них задоволення. Кількість потреб і можливість задоволення залежить від рівня розвитку продуктивних зусиль і виробничих відносин, до якого належить людина.

У щастя, як вершині задоволення, укладено сенс усього життя людини. Адже шастя - це емоційний стан, що є результатом задоволення будь-якої значимої для людини потреби, бажаної їм і вистражданої. Такою потребою може бути будь-яка без винятку потреба духовна чи фізіологічна. Чи буде людина відчувати стан щастя, задовольнивши свою потребу, залежить від цього, як довго, наскільки сильно свідомо чи несвідомо хотіла людина задовольнити цю потребу, від цього як довго вона залишалася без задоволення. Навіть задоволення якійсь із фізіологічних потреб може запровадити людини у стан щастя або близький до щастя. Який з цих станів відчуває людина, задовольнивши будь-яку зі своїх значимих потреб, залежатиме від цього, наскільки бажане збігаються з дійсним. Що стосується збігу бажаного з дійсним людина відчуває щастя. Що стосується неповного збігу бажаного з дійсним людина відчуває задоволення, яке є станом щастя. Темперамент, ступінь розвитку мислення, уява надають вельми важливий вплив на людину відчувати стан щастя

Усвідомлюючи що виникла потреба, людина малює у своїй уяві модель, що містить бажані дії, відчуття. Необхідною умовою щастя є збіг моделі з реальністю. Тому чим простіша модель, тим легше її реалізувати, отже, досягти стану щастя. Люди емоційно багаті, схильні до глибоких роздумів і переживань, вибудовують складну модель. Тому нечасто трапляються задоволені результатами реалізації власних потреб, отже, нечасто трапляються щасливі. Люди, поверхово сприймають світ довкола себе, мислячи конкретно, не ускладнюють модель безліччю деталей, важко реалізованих і це залежать від них особисто. Тому їм було легше здійснити задумане, вони найчастіше бувають щасливі.

Кожна людина народжується на цей світ для щасливого життя. Але чи кожен знаходить це таке нетривке, оманливе, загадкове щастя? Бо для одних воно вимірюється кількістю золота, грошей, межами влади, для інших воно у славі, для когось — у мудрості та знаннях. Чий вибір вважати правильним?  Просвітитель-гуманіст, "український Сократ", філософ Г. С Сковорода прагнув віднайти формулу щастя, яка б допомогла людству в його пошуку. У трактаті "Начальная дверь ко християнському добронравию" філософ відзначав, що весь світ складається з двох натур: одна — видима, друга — невидима. Видима натура уособлювала в собі предмети і явища матеріального світу, а невидима — це бог, дух, розум, істина. У світі, за твердженням Сковороди, немає нічого випадкового, надприродного, все взаємопов’язане. Щастя — це висока мета життя, ідеал, вершина, до якої людина прагне. У байці "Кукушка и Косик" Сковорода відзначив: "пізнай себе", своє призначення в світі є провідним у творчому доробку мислителя. Кожна людина таїть у собі неоціненні скарби. Самопізнання потрібне людині, щоб визначити своє покликання у світі. Шлях до щастя нелегкий, він прокладений крізь перепони, долаючи які людина досягає жаданої мети.  Призначення людини, на думку філософа, визначається волею Божою та природою. А пізнати свої нахили, здібності до певного виду діяльності, знайти в ній "сродну роль", а отже, і своє щастя та задоволення. Тобто, праця, навіть найпростіша, може звеличувати людину, бо насолоду від добре зробленої речі, якоїсь справи ні з чим не можна порівняти. Бо людина покликана насамперед працювати заради душевного задоволення, а не для матеріальних потреб. Таким чином, просвітитель підніс і розвинув далі ідею "пізнай себе самого", висунуту давньогрецькими філософами Сократом і Платоном.  Якими глибоко нещасливими бувають люди, які через збіг обставин змушені займатися "не своєю" працею. Але часто люди, що самовіддано віддають себе улюбленій справі, навіть не вимагаючи матеріальної винагороди, викликають нерозуміння оточуючих. Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя; Але щасливіший, хто вміє користуватися ним. Важко людині відчути себе щасливою, особливо людині звичайній, виходцю з простого народу. Таким був і Григорій Сковорода. Тому не дивно, що, живучи серед простих людей, знаючи їхні думки і прагнення, він звернувся до проблеми сутності людини, її щастя. Адже відомо, що щастя всміхається тільки багатим. Що ж таке щастя, як трактує його Г. Сковорода? Виявляється, що істинне щастя не існує у готовому вигляді, а виробляється людиною в процесі життя, трудової діяльності, в бунті проти соціального рабства. Значить, головне - це воля, яка є даром і благом людини. Істинна сутність людини полягає в працелюбстві, а її щастя - в пізнанні та самовдосконаленні на основі «сродної» життєвої діяльності. Праця самою природою призначена супроводжувати все життя людини, вона - всеперемагаюча сила; без неї нема ніякого людського добра. Зрештою, жити - це діяти, «жизнь и дело єсть то же». Але праця стає радістю і щастям лише тоді, коли вона відповідає індивідуальним природним нахилам людини, є «сродною», вільною. «Несродная» праця не приносить ні насолоди, ні морального задоволення, а суспільству завдає непоправної шкоди. Така праця є мукою, вона позбавляє людину «радощів сердечних», прирікає її на гіркий смуток. Щоб відчути себе щасливим, треба працювати, як бджола - інакше опинишся в числі шершнів, «що живуть крадіжкою чужого». Для людини ж, я вважаю, це принизливе становище. Якщо хочеш відчувати себе потрібним людству, якщо хочеш не залежати від інших, то шлях твій повинен лежати у бік бджіл, бо «бджола - це мудра людина, що у своєму сродному ділі працює».- говорив він у своїй праці. Що ж ще є головним для того, щоб стати щасливим? Це пізнання людиною світу та самовдосконалення. Адже тільки пізнавши себе, свою внутрішню натуру, можна дізнатися про свої можливості, мати впевненість у своїх здібностях, визначити своє місце в суспільстві і принести йому найбільшу користь. Природа створює для кожної людини можливості бути щасливою, вона не закриває їй шляхів до щастя, а наділяє необхідними для цього даними. Кожен з нас повинен жити так, як велить внутрішня природа. Сковорода шукає душевної рівноваги осторонь від суєтного світу, мріє про гармонію з природою. Справжнє щастя людини полягає не в багатстві, славі, чинах, а в душевному спокої. У розмові п’яти подорожніх підкреслюється думка, «що рідне щастя ні в знатному чині, ні в тілі обдарування, ні в червоній країні, ні в славному столітті, ні в високих науках, ні в багатому достатку». Щастя живе в нашому серці - це любов. Любов до усього світу. Адже це - «скарб, радість, життя і слава». Людина, яка не вміє любити - мертва, бо вона не відчуває тепла, яке дарує це чудове почуття. Але треба не просто любити за щось: за гроші, славу. Треба істинно любити, адже любов - «це початок, середина і кінець, альфа і омега». Мабуть, Г. Сковорода був дуже щасливою людиною, бо так докладно описав, що таке щастя. Справді, я погоджуюся з ним, що щастя - це і любов, велика і непідкупна; це і воля - адже без волі людина перетворюється на рабу; це і праця, яка тобі до душі, а значить, приносить користь усьому суспільству; це і самопізнання та самовдосконалення; це і душевний спокій. Якщо у людини все це є, до чого лине її душа - така людина, дійсно, щаслива! [42]

Отже, головне – пам’ятати, що бути людиною, задоволеною своїм життям – не виключення з правил, а елементарне вміння помічати невеликі радощі, які дарує нам доля кожного дня. Важливо дякувати їй за них. Слід вчитися жити саме сьогодні і усвідомлено. Ми всі живемо тут, щоб усвідомити і зрозуміти, щоб навчити і чогось навчитися, виконати своє головне призначення і допомогти іншим у його виконанні. Тому варто докласти усіх зусиль, аби стати щасливим – це єдиний наш обов’язок і мета життя. Адже, як і сум, радість заразлива. Так чому б не заражати оточуючих виключно гарним настроєм? Адже щастя – це позитивні емоції. Це такий момент, коли шляхом великих праць людині вдається привести у відповідність реальні творені справи і душевні устремління. Часто кажуть: щастя – це коли тебе розуміють, коли любиш, коли поруч діти … І це правильно. Справа в тому, що найбільшими потребами людини завжди є спілкування і любов.

Чи можна дати універсальний рецепт щастя? Звичайно, ні. Адже душа не у всіх однакова. Та й ситуації бувають різні. Єдиний шлях до справжнього щастя – це бажання (діяльне бажання) знайти таке. А тут вже важливо прагнення і постійний рух. Головне – не зупинятися. І нехай проходять повз усі печалі, всі негаразди і сумні дні і тоді люди будуть щасливими,адже ми так цого прагнем…

Висновки до ІІ розділу

Таким чином можна сказати, що саме задоволення потреб є основним способом досягнення щастя. Хоча взаємозв'язок щастя і потреб може розглядатися з двох сторін, так як сама потреба може означати для людини одночасно залежність від чого-небудь і прагнення до нього. З одного боку, задоволення елементарної потреби може принести щастя, а з іншого - сама потреба може випробовуватися як почуття щастя, тобто відчуття необхідності в чомусь або, якщо це щось прекрасне, думки про досягнення цього можуть породжувати стан щастя. У зв'язку з цим виникає припущення, що щастя полягає не тільки в задоволенні потреби, але і в прагненні до цього, в процесі досягнення потреби: "Щастя полягає не стільки у володінні, скільки в процесі оволодіння предметом наших бажань" (Гельвецій Клод Адріан).

Однак ставлення однієї і тієї ж потреби до стану щастя неоднозначно, тому що людина має величезну кількість різних потреб, задоволення однієї з яких може йти на шкоду іншій. Таким чином, почуття людини відображають його особистість, його індивідуальність. Так, щоб пізнати людину краще, іноді просто достатньо знати, що ж приносить їй позитивні емоції: задоволення, радість, щастя.

Що конкретно потрібно робити, щоб стати щасливим?

Потрібно поступово задовольняти свої матеріальні бажання, вчитися ними насолоджуватися, не впадаючи від них у залежність, а також займатися духовним зростанням: освоювати навички щасливої ​​людини, вчитися щастя. Мені здається, кожна людина знає про те, в який бік йому потрібно просуватися. Спробуйте поспостерігати за іншими людьми, яких ви можете назвати щасливими. Виділіть у них ті якості, які роблять їх щасливим. Спробуйте розвинути в собі ці якості

ВИСНОВКИ Проблема щастя в філософії актуальна сьогодні і буде актуальна в майбутньому. Аналіз поставленої проблеми довів, що самопізнання є тим шляхом, який веде до істинного щастя всіх бажаючих. Це шлях, яким має пройти кожна особистість в процесі свого життя. Якщо людина не бажає йти саме цим шляхом, то досягти істинного щастя їй буде просто неможливо. Таке щастя доступне всім, бо природа нікого не обділила, але потрібно докласти до цього максимум зусиль. 

Отже, підсумовуючи усе вище викладене в даній роботі, слід зробити наступні висновки:

1). Думки філософів відносно проблеми щастя доволі різні. Таким чином, за роки, що минули з часів оприлюднення проблеми щастя у філософській думці, було висловлено безліч поглядів на його природу. Підсумовуючи їх основні концепції тлумачення людського щастя, можна виокремити такі підходи: щастя – це щось цілком об'єктивне – щаслива доля, успіх у якійсь справі. По-друге, як суто внутрішній, психологічний стан інтенсивної радості, захвату, блаженства. По-третє – у загальнофілософському своєму аспекті щастя найчастіше осмислюється як володіння вищими благами життя (власне це й означає термін «евдемонія»).  Нарешті,  щастя  виступає як суб'єктивна моральна реакція на володіння цими благами, що знаходить вияв у певному задоволенні від життя загалом. Саме таке розуміння щастя, на наше глибоке переконання, є істинне.

2). Поняття щастя має тривалу історію. Часто воно вживалося з близькими йому поняттями: добро, доля. задоволення. удача і т.д. Щастя - поняття моральної свідомості, що позначає такий стан людини, який відповідає найбільшій внутрішній задоволеності умовами свого буття. Той, хто згоден, що щастя - це задоволеність життям, можуть коливатися між різними інтерпретаціями цієї задоволеності, конкретною і абстрактною, об'єктивною і суб'єктивною, реальною і ідеальною, широкою і вузькою. Ці коливання - джерело розбіжностей у поглядах на щастя. А коли поняття багатозначне, інакше бути не може. Люди вживають загальне слово, але кажуть про різні речі. Поки слово «щастя» вживається в декількох значеннях одночасно, до тих пір можна в питаннях щастя доводити, хто що забажає. Коли ж, навпаки, зникне багатозначність терміну, тоді зникне значна частина розбіжностей у поглядах людей на щастя.

3). Кожен творить своє щастя, як і своє життям, сам, і для досягнення цього треба звернутися до себе. Слід пам’ятати ,шо людина стає щасливою, коли віддається доброму прагненню, або, як вважає багато мислителів, підкоряється волі Бога. . Щастя не в багатстві, пошані, не в інших людях, а в кожному з нас. Звертаючись до себе, людина усвідомлює це. Щастя залежить від нас. Єдине благо - це життя в любові. А здійснити це під силу кожному. Таким чином, щастя саме потрібне для людини, воно виявляється легше всього досяжним, так як воно є в серці, в якому панує любов. Отже, кожна людина може бути щасливою тільки тоді, коли зрозуміє, де шукати своє щастя, і докладе зусиль у цих пошуках. Кожен із нас є ковалем свого щастя.

4). У щастя, як вершині задоволення, укладено сенс усього життя людини. Адже шастя - це емоційний стан, що є результатом задоволення будь-якої значимої для людини потреби, бажаної їм і вистражданої. Щастя — це висока мета життя, ідеал, вершина, до якої людина прагне. Кожна людина народжується на цей світ для щасливого життя. Але чи кожен знаходить це таке нетривке, оманливе, загадкове щастя? Бо для одних воно вимірюється кількістю золота, грошей, межами влади, для інших воно - у славі, для когось — у мудрості та знаннях. Отже,щоб стати щасливим треба кожному визначитись із своїм власним щастям і йти до нього, адже нічого не буває не досяжним, якщо ми до цього дуже прагнемо.

На мою думку, неможливо вивести загальну формулу щастя – кожна людина буде знаходити своє власне щастя в речах, які можуть бути не зрозумілі іншим. Проте, погоджуючись з Лао-цзи, Платоном та іншими вченими, я вважаю, що всі речі мають дуалістичний характер і кожна подія може розцінюватись під різними кутами зору, і те, як сприймає їх людина, залежить тільки від неї самої.

Здається, міркувань про щастя у нашому дослідженні висловлено досить, аби, вирішити, яке із них найдоказовіше,  найприйнятніше.  Але слід нагадати, що «рецепт» щастя – у кожного із нас свій. Досконалість морального рішення нерідко визначається не стільки його радикалізмом, скільки тактовністю – здатністю, не відкидаючи жодної із протилежних позицій, знайти такий спосіб їхнього узгодження, який саме в даній конкретній ситуації виявляється найбільш справедливим і доречним, довершеним, комфортним, оптимальним, ефективним.

Тож, хочеш бути щасливим, – будь ним!!!